Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у тридцять третю неділю після Пʼятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми чуємо з Євангелія читання про навернення митаря Закхея, а це вказує нам на початок підготовчого періоду до Великого посту. Хоча попереду у нас ще велике свято Стрітення Господнього, яке вшановуємо 2 лютого, на 40-й день після Різдва Христового, але вже зараз ми через це євангельське читання отримуємо від Церкви нагадування про необхідність покаяння.

І це нагадування насправді не є і не може бути чимось, що входить у суперечність із сенсом та змістом святкового періоду. Того періоду, який розпочався вшануванням Різдва Христового і остаточно завершується прославленням пов’язаної з Різдвом події Стрітення Богонемовляти у Єрусалимському храмі, куди Христос у 40-й день був принесений земними батьками.

Бо навіть у цей святковий час ми незмінно чуємо нагадування про необхідність покаяння як умови для прийняття нами Христа. Тому святкування Різдва Христового та Богоявлення ми починаємо з постового Навечір’я. Тому кілька разів отримуємо з читань, пов’язаних з Богоявленням, нагадування про заклик і пророка Іоана Хрестителя, і самого нашого Спасителя: «Покайтеся!» І нині, коли шлях богослужбового року знову наближає нас до Великого посту і починає готувати до цього духовного подвигу, ми отримуємо важливе нагадування через приклад діяльного покаяння начальника над митарями Закхея.

Митарі, тобто збирачі податків, і зараз стикаються з проявами нелюбові з боку різних людей. А в час євангельський для цього були особливі причини, бо встановлена римлянами система оподаткування сама спонукала митарів обкрадати людей, з метою збагачення брати з них більше, ніж було визначено за правилами. За це народ особливо не любив митарів, справедливо вбачаючи в них здирників та явних злочинців. Але до цього додавалося ще і їхнє служіння інтересам язичників-римлян, іноземних окупантів-завойовників, які тоді панували над Святою Землею.

Тож Закхей, начальник над митарями у Єрихоні, великому місті на перетині важливих шляхів, був багатим, але зневаженим серед людей. Він збагатився, збираючи податки з купців і подорожніх та з місцевих мешканців, але був для всіх людиною ненависною.

І ось саме така людина, справді грішна, прислужник завойовників та здирник, все ж не до кінця втратила потяг до пізнання Бога. Як і багато інших, Закхей вже щось чув про Ісуса, Якого люди називали пророком і навіть очікуваним Месією. Тож дізнавшись, що Спаситель буде проходити дорогою через Єрихон, Закхей виявляє бажання побачити Його. Заради цього він вилазить на дерево, долаючи перешкоду свого малого зросту.

Здається, вчинок його не є значним, але він є кроком у вірному духовному напрямку. Кроком, який наближає Закхея до Бога, піднімає його над земними гріховними прагненнями, нехай навіть і на рівень віття дерева. Почувши про Ісуса, Закхей не залишається байдужим і чинить дію, щоби побачити Його.

У відповідь на цей малий крок Христос робить значно більше, ніж Закхей міг сподіватися. Господь звертає увагу на нього і навіть каже, що хоче увійти в його дім та розділити з начальником митарів – людиною явно грішною і всіма зневаженою – Свою трапезу. Цей вияв уваги від Спасителя настільки зворушує Закхея, що той, прийнявши Христа в своєму домі, виявляє діяльне покаяння. Він не просто визнає свої гріхи, але і обіцяє через жертовне милосердя і покуту загладити наслідки своїх попередніх злочинів. Половину майна він обіцяє віддати жебракам і убогим, а тим, кого він скривдив, забравши як податок більше, ніж мало бути за законом – повернути відшкодування вчетверо.

Отже, у відповідь на вияв милосердної уваги Спасителя Закхей відповідає глибоким покаянням. І як плід свого покаяння він чує від Христа слова про спасіння для нього, і для дому його, тобто для всієї родини.

Все це, дорогі брати і сестри, спонукає нас щонайменше до двох духовних речей. Ми повинні твердо знати, що ніякий внутрішній сором і ніякі зовнішні перешкоди не повинні нас зупиняти від того, щоби ставати на шлях покаяння. Ані зневага оточуючих, ані перешкода малого зросту не зупинили Закхея від того, щоби шукати способу побачити Спасителя. Тому і всякий грішник, якими б соромними, давніми, звичними чи важкими не були б вчинені гріхи, повинен прикласти внутрішнє зусилля душі, щоби зробити крок назустріч Господу, шукати Його.

Христос, як Бог всевідаючий, знає серце і діла кожної людини. Тому навіть здавалося би зовнішньо незначний крок, але щиро зроблений заради покаяння і виправлення, заради наближення до Бога, Христос приймає. Приймає так, як прийняв вчинок Закхея або як оцінив найбільше малу пожертву дрібної монети, яку зробила удовиця. І у відповідь на такий малий, але щирий вчинок, спрямований на виправлення і пізнання правди Божої, Христос неодмінно зробить великий крок назустріч.

Адже Він прийшов не праведників, а грішників покликати до покаяння. Він прийшов знайти і спасти те, що без Бога гине. Царство Небесне через воплочення Сина Божого з висоти сходить і наближається до грішників на землі. І коли грішник хоча би крок робить назустріч цьому Царству, хоча би на рівень віття дерева піднімається від пороху земних пристрастей – Син Божий виявляє велике милосердя, щоби зміцнити грішника у доброму намірі покаяння і допомогти справді виправитися і очиститися.

На початку ми сказали, що приклад Закхея нагадує нам, що хоча ми нещодавно святкували і ще будемо святкувати, але час подвигу Великого посту до нас наблизився. Однак заклик до покаяння і святкова радість з духовної точки зору не є протилежними, як про це можуть думати зовнішні. Бо для нас, як християн, сенс святкування полягає не у розвагах чи обрядах та застіллях, а найперше в тому, щоби стати ближчими до Христа. Щоби Він увійшов і в наше життя, як увійшов у дім Закхея. Щоби Він очистив і освятив нас, перетворивши з грішників у храм Божий, в якому Дух Божий перебуває.

Тож, дорогі брати і сестри, усвідомлюючи, які духовні недоліки кожен з нас має і які злі вчинки робив, прийміть нагадування про Закхея як настанову і заохочення зробити покаянний крок назустріч Спасителю. Щоби з Його допомогою справді виправитися і досягти спасіння для себе та сприяти спасінню ближніх. Амінь.