Послання до пастирів Помісного Собору УПЦ (ПЦУ) 27 липня 2023 р.

Пастирське служіння у всі часи було складним, відповідальним, пов’язаним із багатьма внутрішніми викликами та із необхідністю подолання зовнішніх перешкод, позначеним боротьбою із підступами диявола та зі злом, в якому дочасно лежить світ цей. Водночас за плідне пастирське служіння Бог обіцяє велику винагороду, нев’янучий вінець слави і Свою незмінну допомогу всім пастирям, хто звершує його гідно.

В нових умовах, коли Православна Церква України розбудовує своє життя, як канонічно утверджена і визнана автокефальна Помісна Церква, долаючи внутрішній виклик попередніх розділень та численні зовнішні виклики, найбільшим з яких зараз є війна та її наслідки, на пастирів Церкви лягає особлива відповідальність.

З метою допомогти пастирям Православної Церкви України в доброму несенні свого служіння Богу, Церкві та українському народу, бажаючи в нових умовах ще раз засвідчити незмінне вчення Православної Церкви про пастирство та надати практичні настанови, Помісний Собор звертається до пастирів, які несуть своє служіння в Православній Церкві України, із цим Посланням.

«Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті… займайся читанням, наставлянням, повчанням. Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства. Про це турбуйся, в цьому перебувай, щоб успіх твій для всіх був очевидний. Вникай в себе самого та в навчання; займайся цим постійно: бо, так роблячи, і себе спасеш і тих, що слухають тебе» (1 Тим. 4:12-16).

У цих словах святого апостола Павла до Тимофія викладені настанови для всіх пастирів, дотримуючись яких кожен, кому доручене стадо Христове, зможе і сам спастися, і паству свою привести до спасіння. Бо пастирю Сам Спаситель доручає найдорожче – Своїх овець (пор. Ін. 21:15-17). Гідного пастиря Він винагородить найбагатшою нагородою – блаженством у Царстві Небесному: «Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій» (Ін. 12:26). А негідного чекають покарання: «Неможливо не прийти спокусам; але горе тому, через кого вони приходять. Краще було б йому, якби жорно млинове повісили йому на шию і кинули його в море, ніж щоб він спокусив одного з малих цих» (Лк. 17:1-2), і «раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий» (Лк. 12:47).

І. Пастир і світ

1. Православний пастир, навіть у більшій мірі, ніж кожен християнин, повинен пам’ятати, що «весь світ лежить у злі» (1 Ін. 5:19), що світ перебуває в мирі з тими, хто живе у гріхах, і ворогує з тими, хто бореться зі спокусами: «Якби ви були від світу, то світ би любив своє: а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15:19). Тому пастир не повинен шукати від свого служіння ні зовнішніх нагород, ні людської слави, ні матеріальної вигоди, ні світської влади чи впливу, бо все це – тимчасове, і якщо віддати таким речам світу цього своє серце – світ може полонити пастиря.

Саме до таких горе-пастирів, полонених принадами світу цього, вустами пророка Єзекиїля суворо промовляє Господь: «Горе пастирям…, які пасли себе самих! чи не стадо повинні пасти пастирі? Ви їли жир і вовною одягалися, відгодованих овець заколювали, а стада не пасли. Слабких не зміцнювали, і хворої вівці не лікували, і пораненої не перев’язували, і вкраденої не повертали, і загубленої не шукали, а правили ними з насильством і жорстокістю… Тому, пастирі, вислухайте слово Господнє. Живу Я! – говорить Господь Бог; за те, що вівці Мої були залишені на розкрадання і без пастиря зробилися вівці Мої поживою всякого звіра польового, і пастирі Мої не шукали овець Моїх, і пасли пастирі самих себе, а овець моїх не пасли, – за те, пастирі, вислухайте слово Господнє. Так говорить Господь Бог: ось, Я – на пастирів, і стягну овець моїх від руки їх, і не дам їм більше пасти овець, і не будуть більше пастирі пасти самих себе, і вивергну овець Моїх із щелеп їхніх, і не будуть вони їжею їх» (Єз. 34:2-4,7-10).

Пастир повинен усвідомлювати, що всі християни лише подорожують через цей світ до Царства Небесного «бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). Християнин не може перебувати одночасно і в служінні світу, і в служінні Христу, бо не можна служити двом господарям (Мф. 6:24) і теплого Господь вивергне з вуст Своїх (Одкр. 3:15-16). Пастирство дається від Бога не заради того, щоби його носій владарював у Церкві та керував паствою на власний розсуд і збагачувався за її рахунок, а як служіння на благо ближніх – «Хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і всім слугою» (Мк. 9:35), – а також, як можливість виявити свою особливу любов до Бога (пор. Ін. 21:15-17).

2. Світ наполегливо бореться з тими, хто хоче жити за заповідями Божими. Нині він використовує безліч досягнень людської мудрості та технічного прогресу для того, щоби викорінювати правдиву віру в Ісуса Христа і відвертати віруючих від життя згідно віри. Пастир повинен усвідомлювати, що він постійно знаходиться на передньому краї безперервної боротьби за власне спасіння та за спасіння довіреної йому пастви. Тому сьогодні ще більше, ніж в минулому, важливі слова апостола Петра: «Будьте тверезі, пильнуйте, бо супротивник ваш диявол ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти. Станьте проти нього міцною вірою» (1 Пет. 5:8-9).

Посилення дії зла у світі, а особливо серед християнських народів, розповсюдження безбожжя, аморальності, бездуховності – все це повинно засмучувати пастиря, але має ставати приводом не до відчаю чи зневіри, а до посиленої праці.

3. Слід визнати, що недовгий час після поразки радянського атеїзму, коли в суспільстві повага до Церкви і її пастирів зростала, завершується. Безбожність у вигляді обмирщення (секуляризму), споживацтва та гонитви за насолодами (гедонізму) знову починає поступово проникати в суспільну свідомість, і, в першу чергу, в середовище молодого покоління.

Прихильники всіх цих явищ знову починають відкрито виявляти ворожість до Церкви, в тому числі використовуючи приклади негідних пастирів та виставляючи їхні гріховні вчинки напоказ. Це сталося попущенням Божим через те, що певна частина пастирів нинішні умови зовнішньої свободи, потяг людей до Церкви, пошану від владоможців стали використовувати не для гідного звершення священнослужіння, а для того, щоби «пасти самих себе», будуючи за рахунок Церкви своє особисте благополуччя. Приклад таких негідних пастирів диявол розголошує для того, щоби спокусити невіруючих чи нестійких у вірі, подаючи їхні злі вчинки як щось, ніби в цілому притаманне Церкві.

Тому пастирі мають пам’ятати, що вони покликані Господом бути слугами у Його винограднику, а не бути його власниками (див. Мк.12:1-9); що їм належить подавати приклад побожності не тільки у проповідях, але й всім своїм життям; діяти як мудрий і вірний раб, який постійно готовий до приходу господаря, а не як лукавий і лінивий, який занедбує те, що довірене йому, та живе для власного задоволення (див. Лк. 12:42-48). Горе тому пастирю, через якого спокушаються віруючі та невіруючі, вчинки якого відвертають людей від Христа і Церкви!

4. Священне Писання наголошує на тому, що служитель Божий не повинен бути п’яницею (див. 1 Тим. 3:3,8 та Тит. 1:7), і апостол Павло застерігає: «п’яниці … Царства Божого не наслудують» (1 Кор 6:10, а також див. Гал. 5:21). Пастирям належить пам’ятати це і своїм прикладом навчати паству тверезому способу життя.

5. Пастирі Православної Церкви України не повинні заздрити чиємусь багатству, тим більше робити збагачення метою життя і служіння, розуміючи, що матеріальні статки – палаючий вогонь, джерело багатьох спокус та причина численних негараздів у Церкві.

Наслідуючи приклад Христа Спасителя та святих, пастир повинен так облаштовувати матеріальну сторону свого життя, щоби вона була не предметом спокуси, а прикладом для наслідування, всіляко уникати розкішного способу життя, прагнути найперше до духовного, а не матеріального багатства, шукати найперше Царства Божого і правди його, а не грошей чи матеріальних благ.

Не слід впадати у сум, а тим більше у відчай через мало сприятливі або й несприятливі обставини свого служіння. Матеріальні нестатки й убогість, гоніння та утиски від лжебратів та сильних світу цього – все це хоча і стає причиною для скорботи, але попускається Богом і має сприйматися нами, пастирями і архіпастирями, як «вогняна спокуса», що посилається для нашого очищення (див. 1 Пет. 4:12-13). «Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас. Тими Він ганьбиться, а вами прославляється. Тільки б не постраждав хто з вас, як убивця, чи злодій, чи злочинець, або як той, хто зазіхає на чуже; а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю» (1 Пет. 4:14-16).

Гоніння та утиски нерозривно пов’язані з благочестивим життям у Христі, бо «усі, хто бажає жити побожно у Христі Ісусі, будуть гнані. Лихі ж люди і обманщики матимуть успіх у злому, зводячи інших і себе зводячи. А ти перебувай у тому, чого тебе навчили і що тобі довірили» (2 Тим. 3:12-14). Розуміючи це, також треба пам’ятати і про те, що Правосудний Бог для нашої користі часто накладає на нас покарання за гріхи, в тому числі за гріхи несвідомі, минулі, забуті чи таємні. А тому якщо по видимому в чомусь і страждаємо несправедливо, насправді ж частіше страждаємо за свої гріхи, які маємо очищати належним плідним покаянням. Несправедливі ж страждання уподібнюють нас Самому Господу Ісусу Христу.

6. Рішення Вселенського Патріархату від 2018 р. про визнання недійсними всіх покарань, несправедливо проголошених щодо українських православних архіпастирів і пастирів, рішення та діяння Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 р., якими було припинене розділення трьох гілок українського православ’я та утворено єдину помісну Православну Церкву України, Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію Православної Церкви України створили нову реальність. Православна Церква України стала однією з 15 Церков-Сестер Вселенського Православ’я, рівною у своїх правах та обов’язках з іншими Помісними Церквами.

Приналежність до Православної Церкви України всіх православних архіпастирів, пастирів та вірних в Україні – визначений традицією Православної Церкви, канонічними правилами і Томосом про автокефалію обов’язок. Подальше існування в Україні юрисдикції Московського патріархату – канонічна аномалія, порушення, яке має бути виправлене. Тому ми закликаємо всіх пастирів та громади, які ще не послідували Томосу про автокефалію та рішенням Об’єднавчого Собору – зробити це, а пастирів Православної Церкви України – сприяти подальшому єднанню православних вірних навколо Київського престолу, навколо помісної Православної Церкви України.

ІІ. Проповідь і навчання

1. Проповідь словом і самим життям – одне з головних завдань пастиря, який, разом з апостолом Павлом, повинен повторювати «Горе мені, якщо не благовіствую!» (1 Кор. 9:16). Проповідувати належить єпископам і священикам, особливо під час звершення богослужінь.

Нинішній час відзначається свободою для проповіді, а тому пастирі Церкви повинні використовувати всі можливості для її звершення. Той єпископ або священик, який, маючи можливість провідувати, не використовує її, грішить перед Господом, за що дасть відповідь в день Суду.

2. Проповідь пастиря повинна бути якісною, має наповнюватися богословським та морально-практичним змістом. Під впливом проповіді людина повинна навертатися до Бога, до правдивого християнського життя, усвідомлювати необхідність постійно дбати про спасіння душі й життя вічне. Пастир повинен пояснювати значення слів Священного Писання та основ віровчення Православної Церкви, викривати гріхи та вказувати шляхи їхнього подолання, допомагати віруючим правильно розуміти сенс християнського подвигу, перенесення страждань, хвороб, життєвих негараздів.

Особливу увагу слід приділяти навчанню віруючих перед прийняттям Таїнств Хрещення і Шлюбу, робити все можливе для того, щоби ці та інші Таїнства Церкви приймалися християнами свідомо, відповідально і з розумінням обов’язків, які вони на них накладають.

3. Проповідь стає більш плідною, коли вона походить від живої віри, від свідомого розуміння та переконаності самого пастиря в тому, чого він навчає народ. Слова проповідника не повинні розходяться з його життям, а навпаки –  повинні підтверджуватися ним. Якщо в апостольські часи правдивість євангельської проповіді стверджувалася чудесами і знаменнями, то нині пастир повинен всіляко дбати, щоби його слово стверджувалося особистим прикладом побожного життя.

4. Велике значення у справі настанови віруючих в християнському житті має приклад особистої поведінки священика, його пристойний зовнішній вигляд, скромність, вихованість, освіченість. Такий пастир привертає людей до Бога і до Церкви, в той час як пастир грубий, неосвічений, який має неохайний вигляд, і сам не йде до спасіння, й іншим стає приводом до спокус.

Тому пастирям і архіпастирям слід приділяти належну увагу постійному вихованню і самовихованню пастирських якостей, богословській, моральній та церковно-практичній освіті й самоосвіті. Пастирі, які не мають богословської освіти, повинні здобути її у богословських навчальних закладах.

5. Сучасний пастир повинен використовувати для проповіді та настанов всі можливі й доступні форми і методи, а саме:

– дбати про організацію при парафії та належний рівень діяльності недільної школи (катехитичних курсів) для дітей і дорослих;

– сприяти викладанню у місцевих загальноосвітніх школах курсу «Основи християнської етики»;

– налагоджувати співпрацю із засобами масової інформації, завдяки яким є можливість доносити істини віри, розповідати про життя Церкви ширшій, ніж окрема парафія, аудиторії;

– активно сприяти розповсюдженню інформації загальноцерковних ЗМІ – офіційного сайту ПЦУ, газети та журналу, поширювати інформацію про офіційний застосунок «Моя Церква» для мобільних пристроїв; у разі можливості організовувати власні канали поширення інформації через електронні платформи та друковані видання, тощо.

6. Пастирі повинні приділяти належну увагу розповсюдженню духовної літератури, особливо українською мовою: книг Священного Писання, молитовників та інших богословських та духовно-повчальних книг.

По можливості у храмі чи поруч з ним повинен бути на видному і доступному місці влаштований інформаційний стенд, на якому мають розміщуватися не тільки оголошення про розклад богослужінь та парафіяльні події, але й короткі духовні настанови з різних аспектів християнського життя, цитати зі Священного Писання та повчань Святих Отців, інші духовно корисні матеріали.

Разом з тим у обов’язок пастиря входить постійний пильний нагляд за тим, щоби в його громаді не розповсюджувалися різноманітні марновірства та лжевчення, в тому числі й через літературу.

7. Пастирі повинні підтримувати добру і духовно корисну традицію звершення паломництва до святинь, як в Україні, так і закордоном (наскільки це можливе в умовах воєнного стану), співпрацювати з цією метою з Паломницьким Центром Православної Церкви України та існуючими паломницькими службами, які мають належне благословення на свою роботу, переймати накопичений ними досвід роботи.

8. В наш час одним з найбільш розповсюджених приводів до спокуси у невоцерковлених або мало воцерковлених християн буває агресивна поведінка відносно них окремих парафіян, переважно жінок похилого віку. Тому пастир повинен пильно слідкувати, щоби настанови у правилах поведінки в храмі, які подаються одними парафіянами іншим, мали не зверхній та осуджуючий, а лагідний характер, не ставали приводом нарікання на Церкву і не відвертали людей від храмів і церковного життя.

Також, особливо після негативної інформації у цілому ряді ЗМІ, приводом для спокуси може ставати й фінансово-матеріальна сторона буття парафії. Тому пастир повинен виявляти належну мудрість, щоби пожертви за треби та продаж церковних товарів не вводили у спокусу, повинен і серед парафіян, і тим більше у себе самого не допускати ставлення до храму лише як до місця купівлі церковних товарів та «духовних послуг». Категорично неприпустимою є відмова священика від звершення Таїнств чи треб лише на тій підставі, що людина не може внести за них пожертву встановленого розміру.

9. З метою досягнення пастирських завдань необхідно співпрацювати з окремими активними мирянами, організовувати з них братства і сестрицтва, в тому числі молодіжні, взаємодіяти зі світськими організаціями, які поділяють християнські переконання.

10. Пам’ятаючи, що за милосердя до хворих і ув’язнених Господь обіяцяє велику нагороду в Царстві Небесному (див. Мф. 25:36), пастир повинен використовувати всі можливості для того, щоби звершувати своє служіння також і у лікарнях та в’язницях.

11. Внаслідок російської агресії проти України багато наших співгромадян втратили житло і майно, стали вимушеними переселенцями. Матеріальна і фінансова допомога постраждалим від війни, збір та поширення гуманітарної допомоги для потребуючих є одним з проявів любові до ближніх і милосердя, до чого всіх Своїх учнів закликає Господь. Цій діяльності пастирі повинні приділяти належну увагу.

12. В умовах війни особливе значення має духовна опіка, яка надається захисникам України та членам їхніх родин, ветеранам, пораненим військовослужбовцям, сім’ям загиблих. Церква заохочує до капеланського служіння у силах оборони України тих пастирів, які мають для цього покликання і здатність.

Незмінним обов’язком всіх пастирів Православної Церкви України є за кожною літургією та у належний час в інших богослужіннях підносити молитви за українське військо, за перемогу і справедливий мир для України, молитися за здоров’я захисників України, за спокій душ тих, хто віддав своє життя на полі бою, захищаючи нашу Батьківщину, за загиблих від російської агресії мирних мешканців.

ІІІ. Богослужіння

1. Покликання священика – бути служителем Христовим та будівничим тайн Божих (див. 1 Кор. 4:1-2). Тому ревне звершення всього уставного кола богослужінь – найперший з обов’язків пастиря.

Священик не тільки сам повинен виконувати своє служіння відповідно до приписів церковного уставу, але й слідкувати, щоби й інші учасники богослужіння виконували свої обов’язки – прислуговування в храмі, читання, спів, тощо – належним чином і з благоговінням. Нікому не слід забувати грізні слова Писання: «Проклятий, хто діло Господнє робить недбало» (Єр. 48:10).

2. В жодному разі приводом до відмови від звершення частини уставного кола богослужінь не повинна бути мала відвідуваність храму. Пастир повинен розуміти, що він в першу чергу служить Богові, а тому присутність навіть двох-трьох осіб в храмі є вже достатньою. «Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного; бо де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:19-20). Переконані, що Бог, бачачи ревність пастиря в богослужінні, з часом збере навколо нього паству, в той час як від недбалого пастиря розійдеться й та, яку він має.

3. З особливою ревністю та увагою пастир повинен зберігати молитовний настрій під час богослужіння. Молитви та інші богослужбові тексти не повинні просто «вичитуватися», тобто прочитуватися або вимовлятися вголос механічно і бездумно, адже молитва є розмова, спілкування з Самим Богом і тому потребує належного духовного настрою, благоговіння, зосередженості на змісті молитви.

Якість звершення молитви зовсім не може бути замінена кількістю «вичитаних» молитовних текстів. Під час богослужіння пастир і його паства повинні молитися, а не просто відбувати певний уставний ритуал, а тим більше не повинні займатися своїми справами, сторонніми розмовами, щодо яких богослужіння сприймається лише як «звуковий фон». Священнослужителі та парафіяни мають бути живими учасниками всього богослужіння від початку до кінця, а не уподібнюватися до театральних акторів, які лише у визначені моменти виконують свою роль, а потім чекають наступного виходу.

4. З метою зробити богослужіння більш доступним і зрозумілим для пастирів та пастви Православна Церква України має усі основні богослужбові книги в перекладі літературною українською мовою. Але нерідко спосіб читання і виголошення богослужбових текстів є такий, що навіть їхня жива українська мова стає цілком незрозумілою. Тому обов’язок пастиря – не тільки самому читати богослужбові тексти чітко, ясно, зрозуміло для себе та парафіян, але й також вимагати цього від читців та співців.

Все православне богослужіння побудоване на використанні багатьох текстів зі Священного Писання, в першу чергу з книги Псалмів, а також текстів віровчительного та морально-повчального змісту. Уважне і вдумливе слухання богослужбових текстів сприяє кращому розумінню віруючими змісту того чи іншого святкування, засвоєнню ними істин віровчення та моральних настанов Церкви. Той, хто виконує свої обов’язки читання і співу в храмі поспіхом і недбало – чинить гріх, сам втрачає можливість долучитися до цінного скарбу церковного літургічного передання і парафіянам заважає в цій благій справі.

5. Православна церковна богослужбова традиція передбачає якнайменшу особисту емоційність під час читання і співу богослужбових текстів. Тексти Священного Писання, молитов та піснеспівів впливають на віруючих своїм змістом, сприйняттю якого зайві емоційні інтонації, різкі голосові перепади та інші артистичні прийоми лише заважають. Саме для того, щоб уникнути підміни духовних почуттів артистичними емоціями, східна православна традиція не сприймає використання під час богослужінь музичних інструментів.

Тому пастир повинен слідкувати, щоби ясність і чіткість виголошення та співу богослужбових текстів не приносилася в жертву художнім артистичним прийомам виконання. Особливо це важливо під час читання псалмів, Апостола і Євангелія, які є словами Божественного Одкровення, а тому мають виголошуватися з підвищеною уважністю та безперешкодно сприйматися і осмислюватися всіма парафіянами.

6. Загалом пастирю потрібно пам’ятати святоотецькі слова: «Закон віри визначається законом молитви». Формальна, суха, неуважна молитва, довільне ставлення до молитовних приписів Православної Церкви, суттєве скорочення або й повна відсутність приватної (келійної) молитви – все це є ознакою маловір’я, лінивства, закам’янілої нечутливості серця або інших викривлень у духовному житті. Наявність православної віри повинна підтверджуватися ділами віри, серед яких молитва – життєво необхідна і невід’ємна частина шляху християнина до спасіння. «Безперестанно моліться» (1 Сол. 5:17) – наставляє Писання, бо «як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2:26).

7. Особливою ознакою нинішнього часу є широке розповсюдження храмового будівництва, зведення нових і реконструкція старих храмів, облаштування молитовних приміщень. Обов’язок пастиря – турбуватися про належне облаштування дому Божого. Разом з тим потрібно остерігатися спокуси за матеріальною стороною храмобудівництва занедбати найголовніше – духовне життя. Недостойним є й те, коли священнослужитель дбайливо облаштовує своє житло і побутові умови, а про храм не турбується.

Православна Церква України має багаті традиції церковної архітектури та іконопису, які слід враховувати та відтворювати у сучасному храмовому будівництві.

* * *

Безперечно, що в цьому Посланні ми не змогли охопити всі важливі пастирські питання, а тому закликаємо пастирів до самостійного вивчення настанов Священного Писання з цієї теми, а також творінь Святих Отців та досвіду богословського осмислення пастирства Православною Церквою. Особливо духовно корисним є час від часу перечитувати «Шість слів про священство» святителя Іоанна Золотоустого, в яких глибоко і всебічно показана роль і місце пастиря в житті Церкви, його обов’язки та відповідальність.

Завершуючи це Послання, наводимо слова святого апостола Петра, який пише: «Пастирів… благаю я, співпастир, і свідок страждань Христових, і співучасник слави, що має відкритися: пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і Боговгодно, не для ганебної користі, а щиро; і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стаду; і коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вінець слави. Також і молодші, будьте покірні пастирям: а всі, покоряючись один одному, одягніться у смиренномудрість, бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (1 Пет. 5:1-7).

Амінь!

Від імені Помісного Собору
Української Православної Церкви
(Православної Церкви України) –

Президія Собору:

Митрополит Київський і всієї України ЕПІФАНІЙ

Митрополит Львівський МАКАРІЙ

Митрополит Вінницький і Барський СИМЕОН

Архієпископ Чернівецький і Хотинський ГЕРМАН

Єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський ПАВЛО

Протоієрей Теодор ОРОБЕЦЬ

Мар’ян Васильович МАРТИНЮК

Завантажити