Доповідь Предстоятеля на Архієрейському Соборі 14 липня 2025 р.

ДОПОВІДЬ
Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
на розширеному засіданні Архієрейського Собору
Української Православної Церкви
(Православної Церкви України)

14 липня 2025 року

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, улюблені у Христі брати і співслужителі! Слава Ісусу Христу!

Нині вже втретє ми збираємося на наш щорічний Архієрейський Собор у великій святині Помісної Церкви України та всього православного світу – Успенській Києво-Печерській Лаврі. Понад три десятиліття тому, в рік відновлення незалежності України, в цих самих стінах Трапезного храму преподобних Антонія і Феодосія Собор Української Православної Церкви одноголосно визначив, що вона повинна бути автокефальною. А за рік перед цим, 35 років тому, Всеукраїнський православний церковний собор проголосив відновлення повної церковної незалежності та обрав першим Патріархом Української Автокефальної Православної Церкви митрополита Мстислава (Скрипника). Нині ж ми, як вже утверджена автокефальна Помісна Церква, продовжуємо справу наших попередників.

Від згаданого часу протягом наступної понад чверті століття у складних умовах зовнішнього шаленого тиску і штучної ізоляції та низки внутрішніх викликів українське православ’я виборювало право на канонічно визнану, повноцінно утверджену єдину автокефальну Помісну Українську Православну Церкву. Довершуючи це прагнення, вперше проголошене ще в часи Української революції 1917-1920 років, за підтримки патріотичних сил українського народу та за сприяння нашої незалежної Української держави, маючи благословення Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія та нашої Матері Великої Христової Церкви у Константинополі – Вселенського Патріархату, ми на Об’єднавчому Помісному Соборі у Святій Софії Київській у грудні 2018 року подолали попередні розбіжності та повернули три розділені гілки до єдиної канонічно вірної структури – Православної Церкви України. Тієї Церкви, яка від Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія та Святого і Священного Синоду Вселенського Патріархату отримала Томос про автокефалію.

Нині, коли минуло шість з половиною років від часу тих подій, ми можемо з впевненістю стверджувати, що об’єднавчий соборний процес був виявом Промислу Божого у піклуванні про Церкву України, про наш народ і нашу державу. Ніхто з нас не знав, які страшні виклики повномасштабної війни чекали попереду, але Господь приготував нас, утвердивши Православну Церкву України, яка була і залишається найбільшою релігійною організацією в нашій державі та має підтримку більшості наших співгромадян, зробивши її одним з наріжних каменів спротиву російській агресії.

Маючи твердий духовний фундамент православної християнської віри, не пошкодженої лжевченням «русского міра», наша Помісна Церква від початку всіма своїми силами і можливостями бере участь в обороні України від нашестя чужинців. Православна Церква України протидіє агресії послідовників єретичного лжевчення та людиноненависницької ідеології «русского міра» у різних вимірах гібридної війни, яку російська держава та підлегла їй церковна структура Московської патріархії веде задля втілення своїх геноцидних планів знищення нашої країни та нашої унікальної ідентичності.

Нині наш черговий щорічний Архієрейський Собор, який ми знову проводимо у Печерській Лаврі, що поступово звільняється, як і простір українського православ’я, від наслідків уярмлення «русскім міром», ще раз засвідчує – і автокефальна помісна Українська Православна Церква, і незалежна Українська держава, і наш незборимий український народ були, є і будуть. Господь благословив наш народ на буття, Господь протягом тисячоліть історії вів наших предків та веде нас крізь буремні виклики. Господь дав нашим прабатькам пізнання істини, відкрив Євангеліє, просвітив святим хрещенням, утвердив серед нашого народу православну християнську віру і заснував Помісну Українську Церкву, яка попри всі виклики була і залишається вірною своєму покликанню свідчити істину Євангелія та служити Богу і рідному народу.

Завтра, в день пам’яті Хрещення України-Руси та в День Української державності ми соборною молитвою і служінням піднесемо подяку Богові за всі Його благодіяння для нашої Церкви і українського народу. Також з нагоди ювілейного року 1700-ліття Першого Вселенського собору ми будемо дякувати Господу за дар істинного спасительного православного християнського вчення, який як Помісна Церква ми прийняли і який непохитно і незмінно зберігаємо.

Але окрім цих подяк ми маємо обов’язок висловити подяку нашим мужнім захисникам, нашим новітнім героям-воїнам, які жертовно захищають Україну проти агресії російської імперії зла. Днями ми знову і знову відчували на собі відгомін великої битви, яка продовжує точитися проти жорстокого лютого ворога, що не лише атакує на фронті, але постійно чинить геноцидний терор проти мирного українського населення. Росія вбиває і калічить наших мирних співгромадян, атакує цивільні об’єкти, навчальні заклади, лікарні та навіть пологові будинки, вражає оселі мирних мешканців, атакує і нищить храми Божі та інші церковні і релігійні будівлі.

Тому наш обов’язок з вдячністю пам’ятати про те, що своєю можливістю служити у відносно мирних умовах, своєю свободою та самим нашим життям ми завдячуємо Силам оборони України. Вони щодня відбивають атаки ворога, протидіють його намірам розширювати зону окупації та поневолення. На жаль у цій боротьбі український народ щодня зазнає втрати. Тисячі захисників за ці одинадцять з половиною років російсько-української війни загинули на фронті та померли від отриманих у бою ран. Вшановуючи їхню пам’ять та згадуючи їхній подвиг, згадуючи всіх, хто в Україні від нашестя чужинців загинув, піднесімо за них молитву до Бога, щоби Він упокоїв душі загиблих у оселях праведників, прийняв їх у Своє Небесне Царство! Вічна їм пам’ять!

Виявляючи нашу шану полеглим ми шануємо, підтримуємо і щоденно молимося також за всіх захисників, хто продовжує боротьбу з російським агресором. Нехай Господь благословить їхню боротьбу успіхом, подає перемогу над супротивником, захищає від небезпеки! Всім нашим мужнім героям, воїнам-захисникам України, многії літа!

Ми також маємо згадати і наших попередників, які у важких обставинах боролися за духовну незалежність українського народу, наближали утвердження єдиної автокефальної помісної Української Православної Церкви та її канонічне визнання. З нагоди 30-ліття від часу упокоєння блаженної пам’яті Патріарха Володимира (Романюка), 100-ліття від дня народження якого також припадає на цей рік, ми розпочали наш день із соборної молитви біля його могили. Могили, яка мовчазно нагадує про буремну історію ХХ століття, про радянські репресії проти українського народу і Української Церкви, про шалений спротив, який «русскій мір» чинив нашому духовному і національному відродженню.

Згадуючи наші здобутки, дякуючи Богові за утвердження Української Церкви, ми маємо з подякою згадати тих, хто служив їй, хто міряв про її свободу та наближав своєю працею те, що ми нині маємо і чим втішаємося. Окрім 100-ліття від дня народження та 30-ліття від часу упокоєння блаженної пам’яті Патріарха Володимира цього року ми маємо 150-ліття від дня народження блаженної пам’яті Митрополита Полікарпа (Сікорського), 35-ліття від часу обрання та інтронізації блаженної пам’яті Патріарха Мстислава (Скрипника). Цьогоріч також ми згадуємо 90-ліття від дня народження блаженної пам’яті Митрополита Володимира (Сабодана), 110-ліття від дня народження та 25-ліття від часу упокоєння блаженної пам’яті Патріарха Димитрія (Яреми), а також 10 років від часу спочинку в Бозі блаженної пам’яті Митрополита Мефодія (Кудрякова). Усім їм та усім, хто в минулих поколіннях вірно працював на ниві Христовій у нашому краї, служив Богові, Українській Церкві та українського народу, нехай сотворить Господь вічну пам’ять і приймає їхні душі у Своє Небесне Царство!

Дорогі владики!

Завершуючи вступне слово я офіційно відкриваю роботу чергового щорічного Архієрейського Собору нашої Помісної Української Православної Церкви.

За даними письмової реєстрації для відкриття нашого засідання ми маємо в наявності, визначений статутними нормами, кворум його учасників.

За Статутом Православної Церкви України склад Архієрейського Собору обмежується лише єпархіальними архієреями. Однак Священний Синод нашої Церкви вважає за необхідне продовжити традицію, яка склалася у нас від Об’єднавчого Собору і нашого першого Архієрейського Собору, проводити засідання, залучаючи весь єпископат. Тому черговий Архієрейський Собор також був скликаний у розширеному складі за участі всього єпископату Православної Церкви України. Священний Синод напередодні узгодив порядок денний засідання, який пропонується для вашого затвердження:

1. Доповідь Предстоятеля про життя Помісної Церкви за період після Архієрейського Собору 11 травня 2024 р.;

2. Затвердження рішень Священного Синоду УПЦ (ПЦУ) за попередній період, від часу проведення Архієрейського Собору 11 травня 2024 року, та рішень, що з них випливають.

Прошу підтримати і затвердити такий формат нашої роботи у розширеному складі та запропонований порядок денний.

Церква у фактах

Дорогі брати!

Православна Церква України на даний час складається з 45 єпархій, які в Україні об’єднують понад 9000 релігійних громад, а також понад дев’яносто чоловічих та жіночих монастирів. За рік, який минув, ще близько 250 парафій юридично завершили процес зміни підпорядкування, вийшли з-під неканонічної влади Московського патріархату та доєдналися до родини Православної Церкви України. Попри російську агресію, яка триває, попри складні обставини життя, стараннями парафіяльних громад, різних установ та військових частин за рік було завершене будівництво, облаштування чи відновлення і відбулося  освячення 55 нових храмів і каплиць.

За звітний рік Священний Синод реорганізував Чернівецьке єпархіальне духовне училище у Чернівецьку духовну семінарію імені митрополита Євгенія Гакмана. Таким чином тепер ми маємо 10 закладів вищої духовної освіти – це 5 академій (Київська, Львівська, Волинська, Ужгородська, Івано-Франківська), 1 інститут (Івано-Франківський), 4 семінарії (Львівська, Рівненська, Дніпровська, Чернівецька). На жаль нещодавно внаслідок російського обстрілу храм і будівлі Дніпровської духовної семінарії зазнали пошкоджень, але, слава Богу, що не було постраждалих.

Цього року, крім діючих освітніх програм «Богослів’я» першого (бакалаврського) і другого (магістерського) рівнів вищої освіти у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича, додалася освітньо-професійна програма «Богослів’я» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти в Українському державному університеті науки і технологій у м. Дніпро. Загальна кількість студентів, які здобувають освіту в наших духовних навчальних закладах – понад 1500, і попри надзвичайно складні зовнішні умови та катастрофічну демографічну ситуацію є тенденція до збільшення кількості бажаючих отримати вищу богословську освіту у закладах вищої освіти Православної Церкви України.

При Священному Синоді нашої Церкви продовжує діяти 15 синодальних установ та 6 комісій.

Близько 40 видань і перевидань були підготовлені і надруковані за два з половиною роки роботи Синодального видавничо-просвітницького управління. Зокрема протягом минулого року Київською Митрополією було здійснене нове видання Євангелія богослужбового і требного форматів, збірки Пасхального читання Євангелія різними мовами, два нових томи проповідей Предстоятеля, Синодик для священників і вірян. Особливо слід зазначити, що днями, на початку липня, був надрукований та почав поширюватися перший том Требника у новій редакції, відповідно до прийнятих стандартів перекладу та з урахуванням наявної в нашій Помісній Церкві богослужбової практики. Ведеться робота над наступними другою і третьою частинами цієї необхідної для священнослужителя книги. Видавнича діяльність Київської Митрополії буде продовжена в такому ж дусі – ми плануємо постійно збільшувати число видань богослужбових книг українською мовою, здійснених Православною Церквою України.

Окрім цього інформаційний супровід життя нашої Церкви здійснюють офіційний сайт, офіційний додаток для мобільних пристроїв «Моя Церква», який регулярно оновлюється і осучаснюється, працюють офіційні сторінки Церкви та Предстоятеля у низці соціальних мереж, відбувається регулярна трансляція богослужінь Суспільним телебаченням України, а також на сторінках у мережах YouTube і Facebook, завдяки чому до молитви можуть долучатися і ті вірні, які з різних причин не беруть участь у богослужінні особисто. Здійснюється регулярне видання газети «Моя Церква» та двох журналів – офіційного вісника «Помісна Церква» та богословсько-публіцистичного «Церква і суспільство». Принагідно закликаю всіх сприяти поширенню серед духовенства і пастви інформації про наші видання, друковані та мережеві.

Офіційними виданнями Православної Церкви України також є Церковний календар та Богослужбові вказівки. З благословення Священного Синоду календарною комісією продовжується впорядкування місяцеслова, зокрема за час, який минув після календарної реформи, було подано і прийнято Синодом більше 100 пропозицій. Йдеться про внесення нових імен святих, пам’ять яких шанується в інших Помісних Церквах, перейменування свят та уточнення титулів святих, вилучення святкувань, які були пов’язані виключно з російською державою, віддзеркалюють російські імперські та великодержавні наративи. Ця робота буде продовжена.

Також слід підкреслити, що схвалена Архієрейським і Помісним Соборами нашої Церкви календарна реформа за цей час фактично була успішно запроваджена і сприйнята як в церковному середовищі, так і в суспільстві. Попри певні побоювання, які були у декого на початку процесу, нині ми можемо з радістю стверджувати, що за підсумками праці давно назріла календарна реформа була вчасно нами ухвалена та добре здійснена.

Щодо складу Помісної Церкви, то на цей час у ній звершують служіння понад 6000 кліриків. Ми маємо 63 архієрея – 45 єпархіальних, 10 вікарних, 4 титулярних архієрея, а також 4 архієреї перебувають на спокої. За звітний рік у єпархіях нашої Церкви звершені були понад 500 священничих і дияконських хіротоній.

Окремо слід зупинитися на рівні підтримки, яку наша Церква має з боку суспільства. За даними Київського міжнародного інституту соціології найбільше українців – 70% – вважають себе православними. Серед них найбільше – 56% серед усіх респондентів – зараховують себе до Православної Церкви України, що становить 81% серед усіх православних мешканців України. Ще 7% зараховують себе до Православної Церкви «без конкретизації» і 6% – до юрисдикції Московського Патріархату. Далі йдуть атеїсти (12%) та ті, хто зараховують себе до УКГЦ (7%). Інші варіанти обирали не більше 3% респондентів.

У всіх чотирьох великих регіонах більшість вважають себе православними і у кожному з них більшість (50% на Заході, 63% у Центрі, 55% на Півдні і 50% на Сході) зараховують себе до Православної Церкви України.

За всіма цими показниками Православна Церква України, навіть в умовах аномального існування в Україні неканонічної юрисдикції Московського патріархату, залишається найбільшим релігійним об’єднанням в нашій країні та однією з найбільших Помісних Церков.

Однак слід підкреслити, що ці дані не повинні заспокоювати нас. Адже високі для нашої Церкви цифри суспільної підтримки та конфесійної самоідентифікації громадян існують поруч із значно нижчим числом тих, хто регулярно відвідує богослужіння та визнає релігійне життя важливим для себе. Також добре помітною є хоча і повільна, але поступова тенденція збільшення числа невіруючих та байдужих до віри, особливо серед молоді: серед тих, кому до 30 років, атеїстів удвічі більше (20%), ніж серед тих, хто старший цього віку (10-11%).

Тому наше спільне завдання – давати відповідь на ці виклики, сприяти більш глибокому воцерковленню номінальних православних, поширенню серед молоді знань про православне християнське вчення і кращому залученню її до практичного духовного життя.

Зовнішні виклики

Попри те, що понад столітній шлях нашої Помісної Церкви успішно увінчався Об’єднавчим Собором 2018 року та отриманням Томосу про автокефалію, перед Православною Церквою України продовжують існувати кілька серйозних зовнішніх викликів.

Низка Помісних Православних Церков за цей час послідувала Томосу та повноцінно увійшла в спілкування з Православною Церквою України. Ряд Церков зайняв більш вичікувальну позицію, до чого, здається, їх також спонукає власна невизначеність щодо очікуваних наслідків російсько-української війни. Низка Церков, які перебувають в особливо тісних взаємовідносинах з Московською патріархією та які пов’язані з країнами, що повністю або частково політично залежать від кремлівського режиму, в порушення канонічного порядку та історичної правди продовжують підтримувати російську версію церковного адміністрування та несправедливо стверджують, що структури Московської патріархії в Україні є нібито справді «канонічними», відмовляючись визнавати Православну Церкву України.

Але навіть ці Помісні Церкви не розірвали спілкування зі Вселенським Патріархатом. Тож хоча і не безпосередньо, але через своє спілкування зі Вселенським Патріархатом та Помісними Церквами, які перебувають у повному спілкуванні з ПЦУ, навіть вони перебувають у спілкуванні з нашою Помісною Церквою. Єдина церковна структура, яка повністю відступає від канонічного порядку та самоізолювалася, поступово перетворюючись під впливом єретичного лжевчення «русского міра» на неоязичницький культ російської держави та нації – це структура Московської патріархії.

Як глибоко позитивний факт ми оцінюємо співслужіння ієрархів Православної Церкви України з ієрархами Болгарської Православної Церкви під час Божественної літургії у монастирі Живоносного Джерела в Константинополі (Стамбулі, Туреччина) 19 травня 2024 року, яку очолив Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій.

Також ми позитивно оцінюємо поминання імені Предстоятеля Православної Церкви України в Диптиху 26 жовтня 2024 р. під час соборної Божественної літургії, яку в Бухаресті (Румунія) у співслужінні ієрархів Кіпрської та Румунської Церков очолив Блаженнійший Архієпископ Кіпрський Георгій, а також поминання імені Предстоятеля ПЦУ в Диптиху 15 червня 2025 р. у неділю Всіх Святих у Константинополі (Стамбулі, Туреччина) під час співслужіння Божественної літургії Вселенським Патріархом Варфоломієм та новобраним Архієпископом Албанським Іоаном.

Натомість ніякої реакції, окрім жалю та обурення, не можуть викликати публічні лестощі Сербського Патріарха Порфирія на адресу кремлівського кривавого диктатора, якого він на особистій зустрічі, в присутності преси, передаючи нібито слова Єрусалимського Патріарха, назвав «козирем православ’я». На цьому та інших подібних прикладах видно, що теорія і практика лжевчення «русского міра» проникає далеко за межі РПЦ, вражаючи окремих ієрархів поза нею та навіть цілі Помісні Церкви.

Тому наша позиція, висловлена минулого року Архієрейським Собором, щодо необхідності загального церковного осудження лжевчення «русского міра» як єретичного, залишається особливо актуальною. Це лжевчення не просто створює проблеми як всередині Помісних Церков, так і у відносинах між ними, але воно вже істотно руйнує саму єдність Православної Церкви як такої, порушує її канонічний порядок і традиції. Яскравими прикладом цього є виправдання Московською патріархією російської збройної агресії проти України, яку керівництво РПЦ проголошує «священною війною». Про це також свідчить спроба РПЦ зірвати проведення Святого і Великого Собору Православної Церкви на о. Крит у 2016 р., антиканонічні та схизматичні дії РПЦ в Україні проти ПЦУ та в Африці проти Олександрійського Патріархату, спроби внести розкол в низку інших Православних Церков.

У прямому зв’язку з попередньою темою безпосередньо також перебувають спроби російської держави та підлеглої їй Московської патріархії, із залученням союзних сил у цілому світі, підривати єдність та статус автокефалії Православної Церкви в Україні.

Дорогі владики!

Всі ви добре бачите із засобів масової інформації, як російська держава та її політичні союзники в різних країнах діють проти України. На офіційному рівні у численних доповідях та заявах компетентних міжнародних інституцій та різних держав були засвідчені численні факти російського втручання у політику інших країн, зокрема у виборчі процеси, використання підкупу, шпигунства, пропаганди з метою досягнення цілей своєї гібридної агресії проти України та проти демократичного світу. Також були зафіксовані та оприлюднені численні факти тісної взаємодії російських церковних і державних структур поза межами РФ для політичного і військового шпигунства, поширення пропаганди, для намагання впливати на політичні процеси в суспільствах.

Все це та багато іншого неспростовно свідчить для нас, що такі самі та навіть більш активні ворожі дії застосовуються російськими силами і їхніми союзниками проти України та зокрема проти нашої Помісної Церкви. Було би наївністю та нерозумністю вважати, що ведучи гібридну агресію по цілому світу та використовуючи церковні інструменти для досягнення своїх злочинних цілей, російська тиранічна держава нібито не робить цього в Україні та проти України.

Нам слід ясно розуміти, що російська влада має дві мети. Перша – повне знищення української незалежності та самої української ідентичності. Друга, якщо перше не буде можливим реалізувати – максимально зашкодити Україні та українському народу, намагатися тримати під контролем наше суспільне та державне життя, включаючи релігійні справи.

Виходячи з цього коли йдеться про Церкву, то перший російський план полягає в повному придушенні та руйнуванні Православної Церкви України, у поверненні всіх православних під контроль Москви. Як все це виглядає на практиці можна побачити вже зараз на тимчасово окупованих РФ українських територіях. Там не тільки неможлива діяльність нашої Помісної Церкви, але навіть очолювана митрополитом Онуфрієм (Березовським) юрисдикція МП визнана там непотрібною і ліквідується з одночасним прямим підпорядкуванням її єпархій Московській патріархії.

У випадку, коли російські війська не будуть в змозі окупувати всю територію України (а за оцінками експертів при нинішніх темпах ведення війни на це знадобилося би майже дев’ять десятиліть), кремлівська тиранія прагне підкорити собі та зробити маріонетковими всі українські інституції, в тому числі церковні. Це є запасний план.

Дорогі владики!

Спостерігаючи за життям та діяльністю Помісних Церков всі, хто здатен до аналізу подій та фактів, можуть бачити, що навіть наявність формальної автокефалії не є перешкодою для того, щоби хижі щупальці «русского міра» проникали та обплутували їх. Низка Помісних Церков повністю залежні в своїй позиції від вказівок Московської патріархії, а в багатьох інших діють ієрархи, які намагаються розширити там зону російського впливу.

Тому перед нами, як перед Помісною Церквою, стоїть подвійне завдання. Перше – всіма можливими способами сприяти обороні України від російської гібридної агресії, щоби не допустити окупації нашої країни, втрати нею свободи та суверенітету. Друге – чинити максимальний спротив будь яким спробам поширювати російські впливи як в нашій Помісній Церкві, так і в цілому в українському суспільстві.

Ми категорично не можемо допустити того, щоби з Українською Церквою повторилася ситуація, яка зараз склалася з Церквою у Північній Македонії. Вона, отримавши від Вселенського Патріархату відновлення церковного спілкування, невдовзі увійшла в альянс з Московською патріархією та в неканонічний спосіб прийняла від Сербського Патріархату так званий «Томос».

Можливо хтось думає, що ми наївні та сліпі і не бачимо, як під виглядом різних ініціатив союзники Московської патріархії хотіли би зруйнувати реальну незалежність нашої Помісної Церкви та її здатність протидіяти впливам послідовників «русского міра». Вони хотіли би, щоби північно-македонським шляхом пішла би і Церква України. Але ми розуміємо ці наміри, протидіємо їм і будемо протидіяти.

Бо Томос про автокефалію накладає обов’язки не лише на нас. Він ясно встановлює принципи нашого самостійного життя і управління. Ми протягом цього часу неухильно дотримувалися цих норм і переконані, що всі інші також повинні діяти відповідно. Окремі спроби сепаратної церковної активності, яка ігнорує канонічні принципи існування автокефальних Церков, дотепер мали наслідком нашу належну реакцію. Так буде і надалі.

Як на міжнародній арені наша держава послідовно відстоює принцип «нічого про Україну без України», так повинен бути дотриманий і принцип «нічого про православ’я в Україні без Православної Церкви України». Наш шлях до утвердження автокефалії був тривалим, складним, повним страждань і мучеництва. Ніхто ані ззовні, ані зсередини не повинен ігнорувати чи зневажати все це.

Серед низки інших викликів сказане дотепер, зокрема, стосується намагань утворити в Україні румунську церковну юрисдикцію без згоди Православної Церкви України, що є прямим порушенням канонічних засад та підпадає під осудження етнофілетизму Великим Константинопольським Собором 1872 року. Ми ще раз підкреслюємо ті принципи, які були не раз засвідчені в наших попередніх рішеннях: Православна Церква України готова і бажає надати для етнічних румун в Україні в рамках своєї юрисдикції такі ж права церковного самоуправління, які українці мають в Румунській Православній Церкві. Спроби утворити якусь юрисдикцію без урахування канонічних правил та норм Томосу про автокефалію принесуть не благо для українських румун, але лише поглиблять проблеми та розділення. Якщо навіть на території Молдови, де немає мовного та етнічного поділу, попри всі здійснені за останні понад три десятиліття зусилля Румунського Патріархату продовжує існувати глибокий церковний поділ, то тим більше цей виклик є актуальним для України.

Ми як Церква не раз офіційно письмово засвідчили представникам Румунського Патріархату свою позицію. Тому очікуємо на конструктивні кроки з їхнього боку для налагодження діалогу і вироблення прийнятної для обох Помісних Церков та канонічно правильної моделі духовного піклування потребами румун в Україні.

Міжнародні візити

Протягом звітного року відбулося багато подій, пов’язаних із міжнародною та міжцерковною взаємодією. Про всі ці події були зроблені офіційні повідомлення на сторінках наших церковних видань. Тому коротко хочу зупинитися лише на деяких з них, які мають особливу вагу.

В першу чергу йдеться про два візити делегації ПЦУ на чолі з Предстоятелем до Вселенського Патріархату – в серпні 2024 року та у березні 2025 року. Під час цих візитів у спілкуванні з Його Всесвятістю Вселенським Патріархом Варфоломієм та ієрархами нашої Матері-Церкви Константинопольської була ще раз стверджена наша спільна непорушну відданість усім тим рішенням, які були ухвалені у 2018-2019 роках для утвердження Православної Церкви України, як Помісної та автокефальної. Всі спроби будь-яких зовнішніх чи внутрішніх сил піддати сумніву Томос про автокефалію та його норми, відкинути чи применшити значення рішень Об’єднавчого Помісного Собору не мали і не матимуть підтримки ані від Вселенського Патріарха, ані від нашої Церкви.

Ми підтримуємо активну робочу взаємодію особисто зі Вселенським Патріархом та з Патріархією, засвідчуючи нашу відданість канонічному порядку та вдячність за все добре, що Матір-Церква зробила і продовжує робити для нас. Така добра взаємодія очевидно не подобається нашим супротивникам, які через анонімні публікації, поширення брехні та інші лукаві способи намагаються завдати шкоди. Свідчимо: ці спроби не мали успіху дотепер і не матимуть у майбутньому, а справжню шкоду вони завдають лише їхнім лукавим ініціаторам.

Важливою для розвитку нашої Церкви міжнародною ініціативою стало підписання документу між представниками Урядів Греції та України щодо надання з грецького боку сприяння, зокрема і фінансового, у просуванні співпраці в богословсько-освітній сфері. Розширюються також науково-освітні контакти наших духовних навчальних закладів з відповідними інституціями Вселенського Патріархату та Церкви Греції.

Подією виняткового духовного значення для нас стало паломництво у грудні 2024 року до Італії, зокрема до міста Барі для поклоніння мощам святителя Миколая Чудотворця. Ми вдячні всім, хто допоміг здійснити це перше офіційне паломництво вірних ПЦУ на чолі з Предстоятелем до великої святині.

В рамках цього візиту також відбулася важлива зустріч Предстоятеля зі спочилим нині Папою Римським Франциском у його офіційній резиденції у Ватикані. Попри намагання російських сил до останнього моменту перешкодити її проведенню, завдяки твердій позиції Папи Франциска зустріч успішно відбулася в теплій атмосфері та відкрила нову сторінку в екуменічних контактах між ПЦУ та Римсько-Католицькою Церквою. Продовженням цієї взаємодії стала офіційна участь делегації ПЦУ в урочистостях в Римі з нагоди інтронізації нового Папи Лева XIV у травні 2025 р. Відповідно до принципів екуменічної взаємодії, прийнятих Православними Церквами, твердо дотримуючись православного вчення і практики, ми продовжимо розвивати наші контакти з Католицькою Церквою та іншими християнськими сповіданнями.

Серед інших подій також слід відзначити візит делегації ПЦУ на чолі з Предстоятелем до Сполучених Штатів Америки у лютому 2025 року для участі у Національному молитовному сніданку у Вашингтоні та в низці інших зустрічей і заходів. Великою духовною радістю для нас стало під час цього візиту служіння спільної Божественної літургії в українському соборі св. Андрія Первозваного у околиці Вашингтона, громада якого зробила великий внесок у збирання і передачу до України різноманітної гуманітарної допомоги.

Подолання впливу «русского міра» на українське православ’я

Від зовнішніх питань перейдемо до питань внутрішнього життя.

Як і в попередні роки головним викликом для церковного життя в Україні залишається неканонічне існування структури, підлеглої Московському патріархату. Попри численні власні заяви представників цієї юрисдикції про нібито її незалежність від РПЦ, відповідною державною експертизою нещодавно було встановлено як факт, що керівний орган релігійного об’єднання, яке користується назвою «Українська Православна Церква», є афілійованим з російським релігійним центром – з Московською патріархією.

Протягом усіх цих років ми неодноразово, постійно і наполегливо закликали і продовжуємо закликати до діалогу і єднання вірних, духовенство та ієрархів, які досі ще перебувають в підлеглості Московському патріархату. Зокрема в серпні минулого року Предстоятелем було поширене на цю тему відкрите звернення до митрополита Онуфрія і тих, хто перебуває в очолюваній ним юрисдикції.

Ані на це звернення, ані на інші наші пропозиції та звернення ми так і не отримали досі ніякого офіційного конструктивного відгуку. Попри це ми знову підтверджуємо нашу відкритість до діалогу без попередніх умов, метою якого ми бачимо єднання всіх православних в Україні навколо Київського престолу на засадах автокефалії та відповідно до канонічних норм і Патріаршого та Синодального Томосу від 2019 р.

Також ми вдячні всім православним, хто протягом цього часу почув наш заклик до єдності, полишив неканонічну, духовно шкідливу і морально збанкрутілу підлеглість Московській патріархії та долучився до родини Православної Церкви України. Ми категорично відкидаємо намагання прихильників Московського патріархату в силовий спосіб, через створення штучних юридичних перешкод, через нагнітання атмосфери страху та ненависті проти ПЦУ перешкоджати об’єднавчому процесу та здійсненню релігійними громадами власного добровільного волевиявлення. Остаточне звільнення від ярма «русского міра» є життєво необхідним для України та духовно корисним для православ’я.

Тому хочемо привітати ухвалення в серпні минулого року закону, яким встановлюється заборона на підпорядкування українських релігійних організацій російським релігійним центрам. На минулому Архієрейському Соборі ми висловилися на підтримку такого законопроекту і нині дякуємо державі за його ухвалення та кроки з реалізації. Також цей закон підтримує і українське суспільство: за даними соціологічних досліджень таку підтримку висловили 80% опитаних.

На жаль протягом попередніх десятиліть, а особливо з часу повномасштабної агресії проти України, російські релігійні центри остаточно перетворилися на невід’ємну частину кремлівського авторитарного режиму. Фактично Московська патріархія та всі великі релігійні російські об’єднання зараз є державними структурами для здійснення агресивної кремлівської політики з поширення та підтримки ідеології «русского міра». Тому питання протидії російській гібридній агресії в релігійній сфері, звільнення українського релігійного простору від ворожого впливу  – це питання національної безпеки та виживання України.

Виклики, пов’язані з війною

Російська агресія проти України та викликані нею процеси поставили перед нашою Церквою низку викликів, які і в цьому році залишаються актуальними.

В першу чергу йдеться про гуманітарну діяльність. Наші громади та єпархії, наші благодійні інституції, такі як «Елеос» та «Параволан», продовжують надавати посильну допомогу Силам оборони України, біженцям і вимушеним переселенцям, які постраждали від війни. З плином часу ця діяльність ускладнюється, адже потреб не стає менше, однак зменшується кількість тих, хто готовий жертвувати на їхнє задоволення. Попри це ми повинні продовжувати нашу гуманітарну місію, знаходити можливість для реалізації відповідних проектів.

Великим викликом для нас залишається брак духовенства. У зв’язку зі збільшенням кількості громад потреба в духовенстві зросла, водночас здатність забезпечити парафії пастирями об’єктивно зменшилася, адже ми як Церква в цей же час маємо обов’язок направити наших кваліфікованих священиків на капеланське служіння. Тож наш постійний обов’язок, як архіпастирів, особливо актуальний в нинішніх умовах – дбати про підбір та виховання і освіту гідних кандидатів на прийняття священного сану.

Попри значний прогрес у організації капеланського служіння перед Церквою продовжують стояти низка об’єктивних викликів, основний з яких пов’язаний з тим, що з боку держави виникають проблеми щодо вірного розуміння церковної природи праці капелана. Бо капелан це не просто ще один військовий працівник з морального забезпечення. Капелан – це в першу чергу пастир Церкви, яка його направила до війська для духовної допомоги нашим захисникам.

Нещодавно ми провели у Києві перший з числа кількох запланованих пастирсько-капеланських форумів. Відгукуючись на потреби як капеланів, так і наших захисників, ми будемо працювати над вдосконаленням системи капеланського служіння та наполегливо просити державу належно враховувати його духовно-релігійну природу.

Дорогі владики!

Як вам відомо, після тривалої наполегливої праці з Урядом як нашої Церкви, так і представників релігійної спільноти України загалом, наприкінці минулого року була ухвалена постанова, якою релігійні організації були віднесені до критичної інфраструктури, що дозволило запустити механізм бронювання священнослужителів, які є керівниками і працівниками релігійних організацій. Через Київську Митрополію вам була повідомлена інформація щодо того, які умови ставить держава для здійснення цього процесу та яку інформацію потрібно надати, щоби він відбувався успішно. Прошу кожного керівника єпархії уважно поставитися до свого обов’язку інформувати і координувати роботу щодо збору та передачі відповідних даних. Безперечно, що комусь би можливо хотілося мати більш просту систему. Але запроваджена нині – це той максимум, якого вдалося досягнути шляхом тривалих і складних переговорів.

Пропозиції

У доповіді неможливо розкрити детально всі теми та питання, які постають перед нашою Помісною Церквою. Однак саме для того регулярно проводить свої засідання Священний Синод, створені та проводять свою роботу Синодальні управління та комісії, щоби виробляти найбільш якісні рішення та втілювати їх в життя.

Тож, не вважаючи всі теми, які прозвучали в доповіді, вичерпним переліком питань, які потребують нашої уваги, пропоную обмежитися вже сказаним та перейти до підсумків.

Відтак я представляю на розгляд Собору наступні пропозиції, які мають бути, у разі підтримки, зафіксовані у соборних рішеннях і постановах:

1. Дати оцінку діяльності Київської Митрополії та Предстоятеля за час, що минув від попереднього Архієрейського Собору 11 травня 2024 р.

2. Затвердити прийняті Священним Синодом УПЦ (ПЦУ) від часу попереднього Архієрейського Собору (11 травня 2024 р.) рішення, відображені у відповідних синодальних документах.

3. Поновити свідчення бажання і готовності нашої Помісної Церкви вести діалог, мета якого – досягнення єдності українського православ’я навколо Київського престолу на засадах Томосу про автокефалію та згідно з викладеними принципами.

Ще раз наголосити на тому, що юрисдикція МП в Україні є канонічним порушенням і аномалією та спрямувати заклик до духовенства і мирян, які дотепер ще залишаються в юрисдикції Московського патріархату, продовжувати процес єднання з Православною Церквою України і не боятися так званих «заборон» і «позбавлень сану», бо вони є неканонічними.

4. Підтримати викладені у цій доповіді оцінки та пропозиції і взяти їх до уваги у подальшій праці з розбудови Помісної Церкви.

Нехай Бог благословить нас на плідну соборну працю, на корисне обговорення порушених питань та на ухвалення вірних рішень. Дякую всім вам за увагу, за співпрацю та підтримку! Слава Ісусу Христу!

Завантажити