Документи

27 Липня 2022

Документи засідання Священного Синоду 27 липня 2022 р.

Ухвалено на засіданні Священного Синоду

27 липня 2022 року

 

Постанова №32

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України) 

«Про участь у роботі Конференції Європейських Церков»

 

Конференція Європейських Церков (КЄЦ, англійською мовою «The Conference of European Churches», CEC) – міжконфесійна християнська організація, що об’єднує 114 православних, протестантських і старокатолицьких Церков Європи. Створена в 1959 р. для сприяння примиренню народів розділеної після Другої світової війни Європи, КЄЦ бере активну участь в екуменічному діалозі, правозахисній діяльності, миротворчих і євроінтеграційних процесах.

Відповідно до Конституції 2018 р. КЄЦ – «це екуменічна спільнота Церков у Європі, що визнають Господа Ісуса Христа Богом і Спасителем згідно з Писаннями і, отже, прагнуть виконати своє спільне покликання на славу єдиного Бога, Отця, Сина і Святого Духа».

The Conference of European Churches is an ecumenical fellowship of Churches in Europe which confess the Lord Jesus Christ as God and Saviour according to the Scriptures and therefore seek to fulfil their common calling to the glory of the one God, Father, Son and Holy Spirit.

Заслухавши інформацію Управління зовнішніх церковних зв’язків щодо участі Православної Церкви України у роботі Конференції Європейських Церков з перспективою набуття членства, Священний Синод постановляє:

1. Висловити згоду із засадничими принципами Конференції Європейських Церков, закріпленими в її Конституції так само, як це зробили Православні Церкви – члени КЄЦ.

2. Доручити Предстоятелю Православної Церкви України розпочати процес набуття членства в Конференції Європейських Церков та подати від імені ПЦУ відповідну заяву.

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

***

 

Постанова №33

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

«Про рекомендаційний характер документа Практичні настанови для єпископату, духовенства і вірних Православної Церкви України у зв’язку з оголошеною пандемією особливо небезпечної коронавірусної хвороби (COVID-19)»

У зв’язку з істотними позитивними змінами у епідеміологічний ситуації в Україні та світі, пом’якшенням або повним припиненням додаткових заходів захисту, які запроваджувалися державами протягом пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) Священний Синод постановляє:

Припинити обов’язковість виконання «Практичних настанов для єпископату, духовенства і вірних Православної Церкви України у зв’язку з оголошеною пандемією особливо небезпечної коронавірусної хвороби (COVID-19)», раніше затверджених Рішеннями Священного Синоду, надавши цьому документу статус рекомендацій, які слід враховувати в практиці церковного життя у разі локального погіршення епідеміологічної ситуації.

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

***

 

Постанова №34

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

«Про осудження забороненого у священнослужінні

архімандрита Андрія (Маруцака)»

Відповідно до Рішення № 14 Священного Синоду від 23 травня 2022 р. на черговому засіданні Священного Синоду відбувся судовий розгляд справи забороненого у священнослужінні клірика м. Києва архімандрита Андрія (Маруцака), колишнього насельника Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря м. Києва. Попри публічне інформування його про виклик на суд Священного Синоду Православної Церкви України за звинуваченнями, які передбачають позбавлення священного сану, на суд він не з’явився, жодних належних прохань чи пояснень на свій захист, в тому числі щодо відкладання судового розгляду, у встановленому порядку не надав, рішенню Священного Синоду не підкорився, продовжуючи священнодіяти у стані заборони.

Беручи до уваги зазначені обставини Священний Синод приступив до судового розгляду справи забороненого у священнослужінні архімандрита Андрія (Маруцака) за його відсутності та встановив наступне.

Архімандрит Андрій (Маруцак) станом на 15 грудня 2018 р. перебував у числі братії Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря м. Києва, разом з якою за рішеннями Помісного Собору УПЦ КП від 15 грудня 2018 р. та Об’єднавчого Собору від 15 грудня 2018 р. став кліриком Православної Церкви України. Згідно рішення Священного Синоду (Журнал №1 засідання від 5 лютого 2019 р.) Свято-Феодосіївський чоловічий монастир м. Києва в якості канонічного виключення був підпорядкований Почесному Патріарху Філарету. У зв’язку з порушенням Почесним Патріархом Філаретом канонічних норм, Соборних і Синодальних рішень та Статуту Церкви Священний Синод скасував п. 4 Журналу №1 засідання від 5 лютого 2019 р. (Журнал №30 засідання від 24 червня 2019 р.) та підпорядкував усі парафії та монастирі м. Києва Предстоятелю Православної Церкви України.

Перебуваючи у змові з колишнім Предстоятелем УПЦ КП насельник Свято-Феодосіївського монастиря міста Києва архімандрит Андрій (Маруцак) намагався захопити владу в монастирі. За участь у антиканонічних діях Указом Митрополита Київського і всієї України Епіфанія від 22 червня 2019 р. архімандрит Андрій (Маруцак) був заборонений у священнослужінні.

Перебуваючи у стані заборони в священнослужінні архімандрит Андрій (Маруцак) продовжував брати участь у богослужіннях, а також прийняв від архієрея на спокої Філарета (Денисенка) неканонічне призначення на єпископа без обрання Священним Синодом і без благословення Предстоятеля Церкви.

На своєму засіданні 24 червня 2019 р. Священний Синод констатував: «Насельник Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого монастиря м. Києва архімандрит Андрій (Маруцак), з 22 червня 2019 р. заборонений у священнослужінні указом Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, та клірик Харківської єпархії ієромонах Ілля (Зеленський), заборонений у священнослужінні указом єпископа Харківського і Богодухівського Митрофана з 21 червня 2019 р., які, грубо порушуючи канонічні правила та Статут Церкви, попри заборону, брали участь у священнослужінні, можуть письмово протягом одного місяця звернутися до Священного Синоду через подання прохання на ім’я Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія, щодо розгляду їхніх справ. Визначити, що прийняття кліриками рукоположення у єпископський сан без обрання Священним Синодом Православної Церкви України є підставою для категоричної відмови у задоволенні їхніх можливих у майбутньому прохань бути прийнятими до складу єпископату Православної Церкви України».

Архімандрит Андрій (Маруцак) апеляції на рішення щодо нього у встановленому порядку не подавав. Більше того, прийнявши від архієрея на спокої Філарета незаконне титулування «керуючого справами», активно і свідомо намагався поширити розділення в Православній Церкві України, брав участь у незаконних поставленнях єпископів, регулярно поширював публічні заяви, спрямовані проти Православної Церкви України, не виявляючи жодних ознак бажання покаяння у своїх антиканонічних діях і їхнього припинення.

Беручи до уваги зазначені обставини Священний Синод 23 травня 2022 р. ухвалив (Рішення №14): «За грубе порушення канонічного порядку, участь у незаконних зібраннях і так званих архієрейських хіротоніях у м. Києві без відома і благословення Митрополита Київського і всієї України та Священного Синоду Православної Церкви України, привласнення і використання архієрейського звання і титулу без наявності правдивого архієрейського рукоположення, систематичне втручання в життя і діяльність православних парафій в Україні та закордоном – заборонених у священнослужінні архімандрита Андрія (Маруцака) та протоієрея Богдана Згобу викликати на суд Священного Синоду Православної Церкви України під час його чергового засідання за звинуваченнями, які передбачають позбавлення священного сану».

Не відреагувавши належним чином на це рішення архімандрит Андрій лише обтяжив свою провину перед Церквою.

Взявши до уваги викладені обставини, після обговорення, Священний Синод вирішив:

1. Колишнього насельника Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря м. Києва забороненого у священнослужінні архімандрита Андрія (Маруцака) визнати винним у порушенні 34 Апостольського правила, 2 правила ІІ Вселенського собору та інших. У стані заборони в священнослужінні архімандрит Андрій продовжував звершувати служіння, без канонічного права свідомо брав участь у самочинних зібраннях, які привласнювали собі назву «Архієрейський собор УПЦ КП», підтримував рішення цих зібрань, спрямовані на розділення Православної Церкви України, співслужив під час незаконних «архієрейських рукоположень» у м. Києві.

2. Як винного у істотному і систематичному порушенні канонічних правил і церковного статуту, впертого і нерозкаяного у таких злочинах – архімандрита Андрія (Маруцака), колишнього насельника Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря м. Києва, позбавити священного сану. Закликати монаха Андрія (Маруцака) до покаяння у злочинах перед Церквою.

3. Ця постанова Священного Синоду вступає в дію з моменту свого ухвалення і оприлюднення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом одного місяця шляхом офіційного подання відповідного прохання на ім’я Предстоятеля Православної Церкви України.

 

Митрополит Київський і всієї України Епіфаній

Митрополит Львівський Макарій

Митрополит Вінницький і Барський Симеон

Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило

Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент

Архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон

Єпископ Луганський і Старобільський Лаврентій

Єпископ Кропивницький і Голованівський Марк

Єпископ Одеський і Балтський Афанасій

Єпископ Коломийський і Косівський Юліан

Єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій

Єпископ Херсонський і Каховський Борис

***

Постанова №35

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

«Про осудження забороненого у священнослужінні

протоієрея Богдана Згоби»

Відповідно до Рішення № 14 Священного Синоду від 23 травня 2022 р. на черговому засіданні Священного Синоду відбувся судовий розгляд справи забороненого у священнослужінні ставропігійного клірика протоієрея Богдана Згоби з м. Філадельфія (США). Попри публічне інформування його про виклик на суд Священного Синоду Православної Церкви України за звинуваченнями, які передбачають позбавлення священного сану, на суд він не з’явився, жодних належних прохань чи пояснень на свій захист, в тому числі щодо відкладання судового розгляду, у встановленому порядку не надав, рішенню Священного Синоду не підкорився, продовжуючи священнодіяти у стані заборони.

Беручи до уваги зазначені обставини Священний Синод приступив до судового розгляду справи забороненого у священнослужінні протоієрея Богдана Згоби за його відсутності та встановив наступне.

Протоієрей Богдан Згоба як ставропігійний клірик, який перебував у підпорядкуванні Предстоятеля Української Православної Церкви Київського Патріархату і дотепер не прийняв канонічної влади архієрея Вселенського Патріархату за місцем свого перебування, на підставі рішень Помісного Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 р. та Об’єднавчого Собору в Святій Софії Київській 15 грудня 2018 р. фактично перебуває у канонічній компетенції Предстоятеля Православної Церкви України.

Однак, бажаючи реалізувати свої амбіції та у змові з іншими особами, в тому числі з архієреєм на спокої Філаретом (Денисенком), протоієрей Богдан Згоба, раніше виключений ним самим з числа кліриків Вікаріату УПЦ КП за недостойну священика поведінку, оголосив себе «секретарем Вікаріату УПЦ КП». 6 березня 2021 р. протоієрей Богдан Згоба був офіційно попереджений, що «за численні канонічні порушення, за поведінку, не сумісну зі званням священника, втручання у церковні питання, які не належать до його компетенції, привласнення повноважень та висунення незаконних і неканонічних вимог до парафій, кліриків та мирян» він підлягає церковному осудженню. Також тісні контакти протоієрея Богдана Згоби з офіційними особами Московської патріархії та її Відділу зовнішніх церковних зв’язків дають підстави обґрунтовано припускати вплив російських сил на розвиток його деструктивної діяльності.

За численні канонічні порушення, за поведінку, не сумісну зі званням священника, втручання у церковні питання, які не належать до його компетенції, привласнення повноважень та висунення незаконних і неканонічних вимог до парафій, кліриків та мирян, за участь на канонічній території Київської єпархії ПЦУ в служінні осіб, які перебувають під канонічною забороною та прийняття через них неналежних церковних титулів, а також за свідоме ігнорування публічного попередження про канонічну відповідальність за такі дії – протоієрей Богдан Згоба з 30 жовтня 2021 р. Указом Предстоятеля ПЦУ був заборонений у священнослужінні строком на один рік. В належний строк у визначеному порядку протоієрей Богдан Згоба апеляцію на зазначене рішення не подав, його не виконав, продовжуючи священнослужіння у стані заборони та провадячи надалі антиканонічну діяльність, за яку був підданий покаранню.

Перебуваючи у стані заборони в священнослужінні протоієрей Богдан Згоба прийняв від архієрея на спокої Філарета (Денисенка) неканонічне призначення на єпископа без обрання Священним Синодом і без благословення Предстоятеля Церкви.

Беручи до уваги зазначені обставини Священний Синод 23 травня 2022 р. ухвалив (Рішення №14): «За грубе порушення канонічного порядку, участь у незаконних зібраннях і так званих архієрейських хіротоніях у м. Києві без відома і благословення Митрополита Київського і всієї України та Священного Синоду Православної Церкви України, привласнення і використання архієрейського звання і титулу без наявності правдивого архієрейського рукоположення, систематичне втручання в життя і діяльність православних парафій в Україні та закордоном – заборонених у священнослужінні архімандрита Андрія (Маруцака) та протоієрея Богдана Згобу викликати на суд Священного Синоду Православної Церкви України під час його чергового засідання за звинуваченнями, які передбачають позбавлення священного сану».

Не відреагувавши належним чином на це рішення протоієрей Богдан Згоба лише обтяжив свою провину перед Церквою.

Взявши до уваги викладені обставини, після обговорення, Священний Синод вирішив:

1. Забороненого у священнослужінні протоієрея Богдана Згобу, який також себе іменує «єпископом Лукою», визнати винним у порушенні 34 Апостольського правила, 2 правила ІІ Вселенського собору та інших. У стані заборони в священнослужінні протоієрей Богдан Згоба продовжував звершувати служіння, без канонічного права свідомо брав участь у самочинних зібраннях, які привласнювали собі назву «Архієрейський собор УПЦ КП», підтримував рішення цих зібрань, спрямовані на розділення Православної Церкви України, співслужив під час незаконних «архієрейських рукоположень» у м. Києві.

2. Як винного у істотному і систематичному порушенні канонічних правил і церковного статуту, впертого і нерозкаяного у таких злочинах – протоієрея Богдана Згобу з м. Філадельфія (США) позбавити священного сану. Закликати мирянина Богдана Михайловича Згобу до покаяння у злочинах перед Церквою.

3. Ця постанова Священного Синоду вступає в дію з моменту свого ухвалення і оприлюднення та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом одного місяця шляхом офіційного подання відповідного прохання на ім’я Предстоятеля Православної Церкви України.

 

Митрополит Київський і всієї України Епіфаній

Митрополит Львівський Макарій

Митрополит Вінницький і Барський Симеон

Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило

Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент

Архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон

Єпископ Луганський і Старобільський Лаврентій

Єпископ Кропивницький і Голованівський Марк

Єпископ Одеський і Балтський Афанасій

Єпископ Коломийський і Косівський Юліан

Єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій

Єпископ Херсонський і Каховський Борис

***

Рішення №15

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

«Про направлення Вселенському Патріарху Варфоломію та до Предстоятелів Помісних Православних Церков листа щодо притягнення Російського патріарха Кирила до канонічної відповідальності і позбавлення його Патріаршого престолу»

Архієрейський Собор Православної Церкви України на своєму засіданні 24 травня 2022 року постановив (п. 4): «Підтримати припинення поминання в Диптиху імені очільника Московського патріархату Кирила Гундяєва у зв’язку з його схваленням російської агресії проти України, а також пропагуванням ідеології «русского міра», яка підпадає під визначання єресі етнофілетизму.

Просити Предстоятеля звернутися до Вселенського Патріарха та Предстоятелів Помісних Церков щодо притягнення Російського патріарха Кирила до канонічної відповідальності та позбавлення його Патріаршого престолу за поширення єретичного етнофілетичного вчення на основі ідеології «русского міра», надання «благословення» російськім військам на війну в Україні, яка продовжує спричиняти руйнування та численні жертви, а також за провокування схизми в Церкві, зокрема через створення на канонічній території Олександрійського Патріархату «єпархій РПЦ».»

Розглянувши запропонований Синодальною Богословсько-літургічною комісією проект листа до Вселенського Патріарха Варфоломія та до Предстоятелів Помісних Церков із зазначеного питання, Священний Синод вирішив:

1. Схвалити запропонований проект листа до Вселенського Патріарха Варфоломія та до Предстоятелів Помісних Православних Церков щодо притягнення Російського патріарха Кирила до канонічної відповідальності і позбавлення його Патріаршого престолу.

2. Доручити Предстоятелю направити зазначений лист до Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія, у канонічній компетенції якого знаходиться розгляд порушених у ньому питань, надіслати копії листа Предстоятелям Помісних Православних Церков, а також офіційно оприлюднити його для загального ознайомлення.

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

***

 

Його Всесвятості Варфоломію

Архієпископу Константинополя – Нового Риму,

Вселенському Патріарху

Копія: Предстоятелям Помісних Православних Церков

Ваша Всесвятосте!

Відповідно до рішення Архієрейського Собору від 24 травня цього року, звертаюсь до Вас із проханням ініціювати на всеправославному рівні розгляд і осудження діяльності Московського патріарха Кирила Гундяєва та етнофілетичного і расистського вчення про «русскій мір», яке він проповідує.

24 лютого 2022 р. Російська Федерація підступно, без формального оголошення війни, розпочала повномасштабну військову агресію проти України. Війна, розв’язана Росією в центрі Європи ще в лютому 2014 р., ведеться з метою знищення української державності та вражає винятковою жорстокістю. На очах усього світу відбувається справжній геноцид українського народу. Агресор руйнує мирні українські міста, обстрілює лікарні і школи, ґвалтує та піддає тортурам жінок та неповнолітніх, вбиває та калічить дітей. Серед вбитих російськими військами – священнослужителі Православної Церкви України, релігійні наставники інших сповідань. Майже 200 релігійних споруд, в основному православних храмів, повністю або частково зруйновані внаслідок російських обстрілів.

Росія — країна, що впродовж століть пов’язувала свою ідентичність з православ’ям. А втім,  упродовж останніх десятиліть, християнська віра у Росії піддавалася паганізації — підступно підмінялася громадянською релігією, що позірно спирається на православну традицію, але чужа духу Євангелія та змісту святоотецької православної віри. Чимало вояків РФ, що вторгнулись до нашої країни, ідентифікують себе з православ’ям. Однак справи, що чиняться окупантами, свідчать про них як про злочинців, які втратили живий зв’язок із Христом та Його Церквою.

Кожна вбита дитина, кожна зґвалтована жінка, кожен зруйнований житловий будинок та храм — це не лише воєнний злочин, але й акт зречення Христа, внаслідок якого злочинець опиняється поза благодатною огорожею Церкви. Утім моральна відповідальність за скоєні злочини лягає не лише на безпосередніх виконавців, але і на їх ідейних натхненників — Московського патріарха Кирила та однодумних з ним ієрархів, які впродовж десятиліть пропагували етнофілетичне і расистське вчення про «русскій мір» і зараз благословляють напад на Україну.

Багато хто з обранням на патріаршу кафедру митрополита Кирила (2009) пов’язували певні надії на відродження церковного життя. Однак сьогодні, коли минуло дванадцять з половиною років після того, як Кирил посів Московську кафедру, цілком очевидно, що анонсовані реформи не відбулися, а єдиними реальними досягненнями 16-го патріарха Московського стали концентрація влади у руках однієї людини при повній деградації реальної церковної соборності та повна залежність Церкви від російської держави.

Митрополит, а згодом патріарх Кирил ніколи не був еталоном сповідання православної віри. Деякі богословські висловлювання владики Кирила — наприклад, ототожнення Третьої Іпостасі Пресвятої Трійці з «Божественною енергією, яка одвічно походить від Бога Отця» — навіть викликали суперечки та спокусу серед кліриків Російської Церкви[1]. Від повного випадання у простір єресі Кирила убезпечувала майже повна його байдужність до богословської проблематики. Ситуація змінилася, коли ієрарх, увага якого вже давно була сфокусована на геополітичних питаннях, вирішив долучитися до створення доктрини «русского міра» — націоналістичної етнофілетичної теорії про особливу роль російської нації та держави у світі та в Церкві.

13 березня цього року, у Неділю православ’я була оприлюднена Декларація про «русскій мір»[2], під якою спочатку поставили свій підпис понад 65 православних богословів з різних країн світу, число яких нині зросло до тисячі п’ятисот. Як зазначено у цій Декларації, «русскій мір» — це неправославна, єретична доктрина, близька до вчення етнофілетизму, що було засуджене на Константинопольському соборі 1872 року. «Ми відкидаємо єресь “русского міра” і ганебні дії російської влади щодо розв’язання війни проти України, яка спричинена цим мерзенним вченням, що не має виправдання — за потурання Російської Православної Церкви, як дії глибоко не-православні, не-християнські» — зазначають православні богослови, що підписали Декларацію[3]. Аналогічні оцінки були висловлені й у іншому публічному документі — Відкритому Зверненні до Предстоятелів Православних Церков. Це Звернення підписали 437 клірики Московського Патріархату в Україні, які звернулися до глав Православних Церков з проханням надати вченню про «русскій мір» оцінку з точки зору православного вчення і, — в разі засудження цієї доктрини як єретичної — притягнути Кирила Гундяєва до канонічної відповідальності, позбавивши його права обіймати патріарший престол[4].

Поділяючи більшість тверджень, що містяться у згаданих Зверненнях, ми хочемо також звернути увагу Вашої Всесвятості на інший єретичний аспект доктрини «русского міра», що суттєво спотворює православну антропологію. Йдеться про заперечення прав народів на історичне самовизначення або історичний фаталізм, що властивий доктрині «русского міра» в інтерпретації патріарха Кирила. Згідно з міфологічною історичною концепцією останнього, росіяни, українці та білоруси нібито належать до спільної цивілізації «русского міра» і як такі не мають морального права на подальше історичне самовизначення. Зроблений у минулому вибір нібито довічно зобов’язує їх бути частиною «русского міра» або ж і російської держави.

Заперечення свободи цілих народів поєднується у світогляді патріарха Кирила та його однодумців з расистською за своїм духом теорією, відповідно до якої Росія та «русскій мір» є чимось принципово кращим та вищим за інші народи, а історичні сусіди Росії — українці та білоруси — мають право на існування та майбутнє винятково як частина російської дійсності. Цілком логічною у рамках цієї расистської концепції, що ділить народи та держави на «справжні» та «штучні», виглядає і принципове заперечення права народу України на повну канонічну церковну самостійність (автокефалію) та власне державне буття.

Разом з тим важливо розуміти, що ідеологія сучасної РПЦ містить загрозу не лише для України, але й для цілого православного світу. «Так само, як Росія вторглася в Україну, так і Московський патріархат, очолюваний патріархом Кирилом, став загарбником у Православній Церкві, наприклад, в Африці, спричинивши розкол і чвари» — зазначають у вже цитованій нами Декларації православні богослови[5]. Важливо усвідомлювати зв’язок між доктриною «русского міра» та конкретними церковними рішеннями, ініційованими патріархом Кирилом в останні роки — від розриву євхаристійного спілкування зі Вселенським Патріархатом (15.10.2018) до створення «Патріаршого екзархату Африки» (29.12.2021) та активної підтримки збройної агресії РФ проти України (2022). Починаючи як мінімум з жовтня 2018 року, усі дії патріарха Кирила підпорядковані конкретній політичній меті. Він прагне  радикально збільшити присутність РПЦ за межами Росії, максимально послабити Вселенський Патріархат та грекомовні Помісні Церкви й у такий спосіб нав’язати православному світові гегемонію і диктат Московського патріарха.

У ситуації, що склалася, вкрай важливо, аби Кафолична Церква належним чином відреагувала на виклики, що походять від паганізованого російського православ’я. Як свідчить Євангеліє, «усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить» (Мф. 7:18). Діючи за цим, заповіданим нашим Спасителем принципом, Церква соборно має визнати, що дерево, яке приносить сьогодні «плоди війни», є отрутним, тобто засудити доктрину «русского міра» як єретичну.

Ми закликаємо Вашу Всесвятість та Предстоятелів Помісних Православних Церков також якнайшвидше розглянути діяльність патріарха Кирила, пов’язану з його протистоянням Вселенському Патріархату та багатьом Помісним Православним Церквам, і, — в разі якщо ця діяльність буде визнана такою, що містить ознаки схизми, — притягнути Московського патріарха до канонічної відповідальності.

З огляду на викладене вище, ми просимо Вашу Всесвятість та Блаженнійших Предстоятелів Помісних Православних Церков канонічно кваліфікувати кілька рішень Священного Синоду Російської Православної Церкви, ухвалених впродовж 2018–2021 років, які, на нашу думку, не відповідають засадам православної еклезіології та загрожують всеправославній єдності:

  • рішення про розрив (в односторонньому порядку) євхаристійного спілкування зі Вселенським Патріархатом, Олександрійським Патріархатом, Церквою Кіпру та Церквою Греції;
  • рішення про створення — всупереч канонічній традиції та шостому правилу Першого Вселенського Собору — церковних структур Московського Патріархату на канонічній території давнього Олександрійського Патріархату.

Від імені архієреїв нашої Церкви та численних жертв війни Росії проти України, яку патріарх Московський відкрито і однозначно публічно схвалює та підтримує, звертаємося до Вашої Всесвятості та Предстоятелів Помісних Православних Церков з проханням:

  • засудити доктрину «русского міра» та визнати її єретичною;
  • кваліфікувати дії патріарха Кирила на канонічній території Олександрійського Патріархату як схизматичні;
  • позбавити Кирила Гундяєва права посідати Московський патріарший престол.

З щирою братньою любов’ю у Христі ми просимо Вашу Всесвятість та Блаженнійших Предстоятелів Помісних Православних Церков і надалі підносити свої молитви за стражденний народ України та вдовольнити прохання, висловлене у цьому листі, — об’єктивно, у відповідності до віровчення та священних канонів Святої Православної Церкви, розглянути діяльність нинішнього очільника Російської Церкви.

Від імені та за дорученням Архієрейського Собору Православної Церкви України –

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

Предстоятель Православної Церкви України

 

[1] Див.: Патриарх Московский и всея Руси Кирилл. Слово пастиря. Бог и человек. История спасения. Глава «О Святой Троице».

[2] Назва Декларації англ.: A Declaration on the “Russian World” (Russkii mir) Teaching. Назва Декларації грец.: Διακήρυξη για τη διδασκαλία περί «ρωσικού κόσμου» (Russkii mir).

[3] Цитата англ.: Therefore, we reject the “Russian world” heresy and the shameful actions of the Government of Russia in unleashing war against Ukraine which flows from this vile and indefensible teaching with the connivance of the Russian Orthodox Church, as profoundly un-Orthodox, un-Christian and against humanity, which is called to be “justified… illumined… and washed in the Name of our Lord Jesus Christ and by the Spirit of God” (Baptismal Rite). Цитата грец.: Επομένως, απορρίπτουμε την αίρεση του «ρωσικού κόσμου» και τις επαίσχυντες ενέργειες της κυβέρνησης της Ρωσίας για την κήρυξη του πολέμου κατά της Ουκρανίας, κάτι που πηγάζει από αυτήν την ποταπή και αδικαιολόγητη διδασκαλία με τη συμπαιγνία της Ρωσικής Ορθόδοξης Εκκλησίας, ως βαθιά ανορθόδοξη, μη χριστιανική, στρεφόμενη κατά της ανθρωπότητας, η οποία ανθρωπότητα καλείται να δικαιωθεί… φωτιστεί… και να καθαρθεί «ἐν τῷ ὀνόματι τοῦ Κυρίου Ἰησοῦ καὶ ἐν τῷ Πνεύματι τοῦ Θεοῦ ἡμῶν» (Ακολουθία Βαπτίσματος).

[4] Текст Звернення опубліковано на порталі «Етос»: https://www.ethos.org.ua/vidkryte-zvernennya-svyashhennykiv-upcz-mp-do-predstoyateliv-pomisnyh-pravoslavnyh-czerkov/

[5] Цитата англ.:  Just as Russia has invaded Ukraine, so too the Moscow Patriarchate of Patriarch Kirill has invaded the Orthodox Church, for example in Africa, causing division and strife, with untold casualties not just to the body but to the soul, endangering the salvation of the faithful. Цитата грец.:  Όπως η Ρωσία εισέβαλε στην Ουκρανία, έτσι και το Πατριαρχείο Μόσχας του Πατριάρχη Κυρίλλου εισέβαλε στην Ορθόδοξη Εκκλησία, για παράδειγμα, στην Αφρική, προκαλώντας διχασμό και διαμάχες, με ανείπωτες απώλειες όχι μόνο στο σώμα, αλλά και στην ψυχή, θέτοντας σε κίνδυνο τη σωτηρία των πιστών.

***

 

 

Рішення №16

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

«Про Заяву Священного Синоду щодо захисту права на свободу совісті»

Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), висловлюючи занепокоєння фактами прямого або прихованого втручання наділених владою осіб у питання виходу православних релігійних громад з-під влади Московського патріархату, вирішив:

Прийняти і опублікувати Заяву Священного Синоду щодо захисту права на свободу совісті.

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

***

 

Заява Священного Синоду

Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

щодо захисту права на свободу совісті

Підтверджуючи незмінність позиції ПЦУ, викладеної у попередніх Заявах Священного Синоду та Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ), цією заявою ще раз бажаємо засвідчити, що право релігійних громад за рішенням своїх загальних зборів змінювати підпорядкування, виходити зі складу структур, підлеглих Московському патріархату, та входити до Православної Церкви України – гарантоване Конституцією і законами України, а також відповідає загальновизнаному розумінню свободи віросповідання.

Це право не може бути обмежене чи скасоване під приводом воєнного стану, адже сама війна Росії проти України однією з ключових причин має поширення ідеології «русского міра». Структури Московського Патріархату десятиліттями сприяли поширенню цієї ідеології в Україні, тож вони несуть частину моральної відповідальності за наслідки своїх дій.

Соціологічні опитування фіксують стрімке падіння рівня підтримки структур Московського патріархату в Україні та одночасне зростання підтримки Православної Церкви України. Тому зміна релігійними громадами свого підпорядкування, їхній вихід з-під влади Московського патріархату – об’єктивний і незворотний процес. Цей шлях від початку великої російської агресії добровільно подолали понад 600 громад і щодня до цього числа додаються нові.

Зрозумілим є занепокоєння представників Московського патріархату через втрату підпорядкованих громад. Але для нас дивним і незрозумілим є намагання досить значної кількості наділених владою осіб,  в тому числі з органів, які мають турбуватися про правопорядок і безпеку держави, як в центрі, так і на місцях штучно перешкоджати цьому процесу.

Священний Синод вважає таке втручання незаконним, аморальним і категорично неприйнятним. Україну треба захищати від «русского міра», а не сприяти консервуванню його рештків та метастазів.

Священний Синод звертається до всіх, від кого це залежить, із закликом невідкладно вжити належних заходів для припинення практики перешкоджання православним громадам у справі виходу їх з-під влади структур Московського патріархату.

Вкотре підкреслюємо, що будь-які ініціативи, спрямовані на пряме чи опосередковане позбавлення релігійних громад цього права і перетворення їх на фактичних кріпаків, для ПЦУ є завідомо неприйнятними.

Водночас знову свідчимо, що Православна Церква України є відкритою для діалогу з усіма зацікавленими сторонами, включно з офіційними представниками релігійного об’єднання УПЦ (МПвУ), щодо визначення на основі міжнародних норм та законодавства України конкретних механізмів реалізації релігійними громадами невід’ємного права на зміну центру свого підпорядкування.

Від імені та за дорученням Священного Синоду –

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

***

 

Рішення №17

Священного Синоду Української Православної Церкви

(Православної Церкви України)

«Про прославлення шанованої

Манявської ікони Божої Матері «Ізбавительниця»»

Священний Синод Української Православної Церкви (Православної Церкви України), розглянувши рапорт голови Синодальної Комісії з питань канонізації святих Преосвященного Симеона, митрополита Вінницького і Барського, на підставі дослідження Комісією матеріалів щодо прославлення шанованої Манявської ікони Божої Матері «Ізбавительниця» вирішив:

Благословити загальноцерковне шанування Манявської ікони Божої Матері «Ізбавительниця», визначивши днем її шанування 25 червня (12 червня ст.ст.).

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України

***

 

Блаженнійшому Савві,

Митрополиту Варшавському і всієї Польщі,

Предстоятелю Польської Автокефальної Православної Церкви

 

Ваше Блаженство!

За дорученням Священного Синоду Православної Церкви України звертаюся до Вас у зв’язку зі скаргами, які з боку духовенства очолюваної Вами Церкви спрямовуються до Вселенського Патріархату проти Православної Церкви України.

Як Вам відомо на підставі рішень Вселенського Патріархату, Постанов Об’єднавчого Собору в Святій Софії Київській 15 грудня 2018 р., а також Патріаршого і Синодального Томосу про автокефалію Православної Церкви України від 6 січня 2019 р. в Україні канонічно створена і визнана, як автокефальна Церква-Сестра, Православна Церква України, яка внесена 15-ою до Диптиху Церков. Ієрархія та духовенство ПЦУ мають безсумнівне канонічне достоїнство.

Тому ми не бачимо жодної канонічної підстави, окрім суб’єктивної упередженості, яка би перешкоджала встановити між нашими Помісними Церквами звичайний порядок спілкування. На жаль до нинішнього часу з боку Польської Автокефальної Православної Церкви ми не отримали ані відповіді на надіслані нами Мирні грамоти, ані пропозицій щодо діалогу з метою роз’яснити всі питання, які взаємно виникли і продовжують виникати.

Таке прикре становище погіршилося у зв’язку з упередженим ставленням значної частини духовенства очолюваної Вашим Блаженством Церкви до кліру і вірних ПЦУ, які вимушено як біженці опинилися в Польщі, рятуючись від страждань і загроз розв’язаної Росією проти України війни. З болем ми отримуємо свідчення про численні приклади того, як ієрархи і духовенство ПАПЦ не тільки відмовляють у співслужінні священикам ПЦУ, але відмовляють їм навіть у причасті, ставлячись як до нехристиян.

Відтак, бувши «гнаними в одному місці вони йдуть в інше», знаходячи братню допомогу, підтримку і розуміння в Католицькій Церкві, яка надає їм приміщення для звершення богослужінь та церковної діяльності.

У зв’язку з цим нам абсолютно незрозумілими є скарги з боку ієрархів і кліриків ПАПЦ до Вселенського Патріархату на контакти духовенства ПЦУ з Католицькою Церквою. Якщо Ваше Блаженство чи клір ПАПЦ мають щось спитати нас – ми готові до братнього діалогу. Православна Церква України є автокефальною Помісною Церквою, а не частиною чи структурою Вселенського Патріархату, тому всі питання, які стосуються ПЦУ – просимо найперше ставити перед нами.

Як Помісна Церква-Сестра ми шануємо і поважаємо канонічний порядок та права Вашої Святої Помісної Церкви. Тому підкреслюємо, що церковна діяльність, яку здійснюють на тимчасовій основі серед українських біженців наші клірики є вимушеною, адже іншого способу задовольнити духовні потреби Ваша Свята Церква їм не запропонувала і не пропонує.

Ваше Блаженство!

Я особисто та наша Помісна Церква відкриті до братнього конструктивного діалогу і до пошуку розв’язання всіх питань. Очікуємо на таку ж відкритість з боку ПАПЦ.

Запевняю Вас у своїх молитвах.

З любов’ю у Христі –

Епіфаній

Митрополит Київський і всієї України,

Предстоятель Православної Церкви України

Завантажити