Ми свідчимо, що зберігаємо ту саму істину, яку Христос прийняв від Отця та сповістив апостолам, а апостоли – всій Церкві, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми продовжуємо святкувати Вознесіння Господнє. І з особливою духовною радістю звершуємо ми нині це подячне богослужіння тут, у Вознесенському храмі села Баранівці, вшановуючи ювілей століття від часу його побудови.

Як для кожного з християн пам’ять про життя і подвиги святих, імена яких ми носимо, є спонуканням брати з них приклад, так і для церковних громад таким особливим духовним спонуканням є присвячення їхнього храму. Події біблійної та церковної історії, а також святі, на честь яких будуються храми, стають для громад особливо близькими. Для вашої громади, яка нині святкує особливий ювілей – такою духовною подією є Вознесіння Господнє.

Про що воно свідчить нам? Найперше – про довершення Господом Ісусом Христом Свого земного служіння. В момент Благовіщення Син Божий сходить з небес, приймає у єдність Своєї Божественної Іпостасі людську природу, у Віфлеємі народжується і стає також Сином Людським. Завдяки хресній жертві, смерті та воскресінню Спаситель в Собі очищає людську природу від влади гріха та смерті. І ось вже із цією, прийнятою Ним, оновленою та освяченою природою, як істинний Син Людський, Христос возноситься на небо.

Тілесно Господь підноситься від апостолів та учнів на небо. Але завдяки цьому духовно Він вводить людську природу в таємниче єднання зі Святою Трійцею, на що вказують слова з Євангелія від Марка: «Господь […] вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16:19). Як єдиний зі Святої Тройці, Син Божий предвічно перебуває на небесах з Отцем і Святим Духом. Отже коли сказано про те, що Христос «сів праворуч Бога», то говориться це не про божественною природу Спасителя, а саме про людську, у якій Він вознісся.

Таким чином Христос довершує Своє служіння на землі. Він здійснює те, до чого був покликаний, але чого, через гріхопадіння, не здійснив першостворений Адам – вводить людство в особливу єдність з Творцем. Тож хоча Христос вознісся від нас небо, але цим Він не віддалився від людей, а навпаки – всіх, хто вірує в Нього, хто вірує в Євангеліє і у воскресіння з мертвих, Спаситель наблизив до Бога, відкрив нам шлях до небес. Бо Він сказав: «Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде» (Ін. 12:26). Він вознісся на небо і кличе туди всіх нас.

Окрім цього Вознесіння Господнє та його плід – особливе єднання земного з небесним, людської сотвореної природи – з Богом Творцем, відкриває шлях до наступної визначної події священної історії – до зішестя Духа Святого і до народження новозавітної Церкви.

Сьогодні вшановується пам’ять Отців ІІ Вселенського собору – того собору, який, зібравшись у Царгороді в 381 році, ствердив шанування Святого Духа, як Особи Святої Тройці, як єдиносущного і рівнославного з Отцем і Сином, як істинного Бога. Господь Ісус Христос через хресну жертву, смерть і воскресіння та вознесіння на небо – йде до Отця. Але плодом цього стає те, що Він посилає зібранню учнів Своїх, тобто Церкві, Духа Святого, як Він і сповістив: «А тепер іду до Того, Хто Мене послав, і ніхто з вас не питає Мене: куди йдеш? […] Але Я істину кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:5,7).

Завдяки Вознесінню та входженню людства у Христі в лоно Пресвятої Тройці сама людська природа стає здатною до особливого єднання з Духом Святим, здатною до наповнення Ним. У час Старого Завіту Дух теж діяв, але прірва гріха була перешкодою, яка віддаляла всяку людину від Бога. Здолавши цю прірву перемогою над гріхом і смертю, Христос відкрив всякій людині, яка увірує в Нього, можливість не просто приймати зовнішньо благословення Духа Святого. Так, зовнішньо, приймали його і праведники Старого Завіту, і так за промислом Творець діє від початку. Але нині ми можемо прийняти благодать внутрішньо, наповнюватися Духом Святим, ставати живим храмом для Нього.

Саме про це свідчить нам слово з книги Діянь апостолів, з 19-ї глави, яке на спогад про ІІ Вселенський собор читається в храмі – слово апостола Павла, який вірним в Ефесі свідчить про Духа Святого. Вони від початку увірували за проповіддю Іоана Хрестителя, прийнявши його хрещення як знак свого покаяння. Однак вони до свідчення Павла не знали про Духа Святого. Апостол звіщає їм про Духа. І через євангельське хрещення нового народження, а не стародавнє хрещення покаяння, Павло відкриває особисто їм шлях до прийняття дару Святого Духа, який у день П’ятидесятниці зійшов на Церкву і відтоді навічно перебуває в ній.

Отже, дорогі брати і сестри, Вознесіння Христове, яке ми продовжуємо святкувати аж до дня П’ятидесятниці, з одного боку є завершенням земного служіння Спасителя, але з іншого – воно відкриває шлях і можливість до повноти служіння Духа Святого. Благодать Якого з волі Отця Небесного завдяки жертві Сина Божого подано повноті Церкви – подано зібранню тих, хто увірували в Христа і Його Євангеліє.

І ми, дорогі владики, отці, брати і сестри, зібравшись сьогодні тут, в прекрасному куточку української Галицької землі, для подячної молитви з нагоди століття Вознесенського храму вашої громади, свідчимо разом цю віру. Ми свідчимо, що зберігаємо ту саму істину, яку Христос прийняв від Отця та сповістив апостолам, а апостоли – всій Церкві. Ми свідчимо, що Дух Святий, Якого Христос послав від Отця Своїм учням – перебуває в нас, як в Церкві. Попри всі буремні події, попри всі виклики, з якими народ український і помісна Православна Українська Церква стикалися і протягом попереднього століття, і протягом всієї своєї історії – ми зберігаємо і свідчимо ту саму Христову, євангельську, апостольську, православну віру, яку нашим предкам вперше приніс святий Андрій Першозваний. Яку прийняв народ наш у Хрещенні України-Руси в Києві за святого князя Володимира Великого, яку зберігали і примножували отці наші. І тут, в цьому мальовничому куточку стародавнього Галицького краю, ця віра апостольська, ця віра православна, ця віра отців і праотців наших – продовжує утверджувати в істини і вас, сучасне покоління християн. Вона приносить і вашій громаді ті самі плоди Духа Святого, які приносила вірним християнам від початку.

Тож бажаю в рік ювілею і в цей особливий святковий день отцю настоятелю і всім вам, дорогі брати і сестри, продовжувати духовно зростати, продовжувати надихатися всіма тими істинами, про які ми нині сказали та про які сповіщає нам подія Вознесіння Господнього. Нехай же благословення Христове і благодать Святого Духа перебувають з усіма вами, єднаючи з Отцем Небесним заради вічного життя! Амінь.