Проповідники «русского міра» Царство Боже підміняють російською імперією, а замість благословенного Богом миру проголошують «священну війну», – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять п’яту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Слова апостола Павла з його Послання до Ефесян, які ми нині чуємо, нагадують нам про природу Церкви, яка є Тілом Христовим. «Одне тіло й один дух, як ви й покликані в одній надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог i Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас» (Еф. 4:4-6) – свідчить святий апостол, багато разів підкреслюючи духовну, містичну єдність, як ознаку самої природи християнської громади.
Яка причина спонукає святого Павла підкреслювати для ефесян необхідність та важливість єдності? Вона є очевидною, і причина ця – поділи, які існували вже серед перших християн. Ми з вами не один раз вже згадували про той виклик, який постав перед давньою Церквою і на який апостол Павло дає ясну відповідь – про виклик поділу між християнами з юдеїв та християнами з язичників.
До приходу в світ Спасителя та хресної жертви юдеї були відділені від язичників стіною закону і заповідей. Але Син Божий знищив панування гріха над усім людством, а не одним лише народом. Тому давнє розділення за приналежністю до юдеїв чи до язичників Новим Завітом було відкинуте. Відтак всі, хто вірує в Євангеліє та визнає Ісуса Христа Господом, незалежно від свого попереднього етнічного походження та культурної приналежності – стали єдиним тілом Церкви.
Безперечно, що єдність Церкви не означає однаковість всіх, хто належить до неї. Саме тому Христова Церква іменується зібранням вірних та тілом, яке має різні частини. Хоча всі ми, як християни, збираємося разом, для того щоби прославити Бога та брати участь у святих таїнствах, це не заперечує нашої індивідуальності. Господь закликає нас відкинути все гріховне, що спотворює наше життя, але в жодному разі не закликає і не примушує нас стати однаковими.
Як тіло має різні частини, кожна з яких служить його благу і які взаємодіють одна з одною, так і Церква складається не з однакових людей, але з різних, які залишаються особистостями, зі своїми індивідуальними характеристиками. Відповідно до цього і дари та служіння серед християн є не однаковими. Але всякий дар, всяке служіння, всяке покликання походять від єдиного Бога та діють в нас силою єдиного Духа Святого.
Апостол Павло, маючи на увазі цю різноманітність християн в єдності Церкви наполегливо закликає «поводитися гідно звання, до якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю й лагідністю та довготерпінням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберігати єдність духу в союзі миру» (Еф. 4:1-3). Ми, як християни, єдині, але не однакові, тому між нами, як між людьми, можуть виникати і непорозуміння, і навіть суперечки.
Але це має бути для нас не приводом для поділів, а тим більше підставою для примноження гніву й ненависті, але має служити приводом допомагати один одному, приводом турбуватися про спільне благо і духовне зростання. «Тому, відкинувши неправду, говоріть правду кожний ближньому своєму, бо ми члени один одному – наставляє нас апостол Павло. – Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому; […] Усяке роздратування‚ i лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам» (Еф. 4:25-26,31-32).
На жаль, дорогі брати і сестри, не всі християни і в часи апостола Павла, і в наш час, правильно розуміють природу тіла Церкви. Замість того, щоби терпіти один одного з любов’ю, «з усякою смиренномудрістю й лагідністю та довготерпінням» (Еф 4:2) – і у ті часи були, і нині є ті, які хочуть утверджувати свою владу над іншими, панувати над ними. Царство Боже, до якого покликані християни, вони підміняють царюванням земним. А всіх, хто не приймає їхнього панування над собою – вони готові відкидати з прокляттями та ненавистю.
Саме такий приклад подає нам у теперішній час спільнота послідовників лжевчення «русского міра». Її проповідники Царство Боже підміняють російською імперією, замість благословенно Богом миру проповідують «священну війну». Смиренномудрість замінена у цьому вченні на пихату гордовитість, лагідність знищена войовничістю, замість довготерпіння – кровожерлива ненависть, яка проголошує війну «священною» і виправдовує кровопролиття, загарбництво, руйнування та вбивства. І все це робиться не просто в ім’я своєї держави чи якоїсь людської спільноти, як робила це безбожна більшовицька тиранія, але ці злочини робляться зараз нібито в ім’я Боже і заради Православної Церкви.
Однак слова апостола Павла, які ми нині чуємо, ясно свідчать, що нічого спільного дух і дії послідовників «русского міра» не мають з тим союзом миру, яким насправді є Церква. Вони за словом апостольським «мають вигляд побожности, а сили її зреклися» (2 Тим 3:5). «Від таких віддаляйся» – закликає святий Павло.
Тож і ми, дорогі брати і сестри, заради збереження правдивої єдності Церкви Христової, єдності, заснованої не на людському пануванні, але на єдності віри, на любові та на служінні для спільного блага, від проповідників лжевчення «русского міра» та від очільників їхніх – віддаляємося і будемо віддалятися. Щоби і нас, які їх, не поглинула безодня гріховна. Нехай же Господь оберігає нас усіх і нашу Церкву від таких спокус, щоби ми надалі розбудовували її саме так, як заповідає нам Господь та були союзом миру в єдності духу. Амінь.