Коли віра є живою, то обов’язково засвідчується у добрих ділах, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні ця обитель на честь святителя Миколая відзначає подвійне свято – прославляє пам’ять свого покровителя і вшановує річницю від заснування.

Нині ми святкуємо перенесення мощей святителя Миколая до міста Барі в Італії. В час, коли Малу Азію опановували мусульманські завойовники, купці та мореплавці з півдня Італії, який історично мав тісні зв’язки з елліністичним світом, перевезли мощі великого святого з Мір Лікійських у свій край, де вони й дотепер спочивають у величному храмі. Таким чином ця святиня була збережена для поклоніння. Відтоді протягом століть до гробниці з мощами шанованого усім християнським світом угодника Божого незмінно збираються численні вірні.

В чому ж причина такого особливого шанування святителя Миколая та його чесних мощей? Причина ця полягає у винятковому поєднанні угодником Божим багатьох чеснот.

Він був видатним і непохитним сповідником істинної християнської православної віри. В час, коли у малоазійських та інших місцевих церквах поширювалися різні єретичні вчення, а особливого піднесення набуло лжевчення Арія, святитель Миколай, як архієрей у місті Міри в Лікійській області, ревно захищав істинну віру та відкидав і засуджував всяке відступлення від неї.

Бо істинна віра є тим самим, чим є виток джерела для потоку води. Яка вода витікатиме – такою водою і наповниться потік джерельний. Якщо вода каламутна, гірка чи іншим якимось чином забруднена, то замість того, аби послужити на благо спраглим, вона може лише завдати їм шкоди. І навпаки – якщо початок потоку має воду чисту, корисну, з добрим смаком і властивостями, то і весь потік джерельний буде добрим.

Початком правдивих чеснот і всякого доброго діла є істинна віра. Бо без Христа ми не можемо робити нічого доброго. А з Ним, завдяки Його благодатній допомозі, можемо досягати навіть того, що здається на перший погляд неможливим.

Наступна чеснота, невіддільна від попередньої чесноти віри – це добрі діла. Писання ясно говорить, що віра без добрих діл є мертвою, як тіло без душі. Віра – це внутрішнє почуття. Вона – як таланти, мудрість і знання, виявляється правдиво лише в діях. Коли людина нічого не робить і не каже, то як виявити, мудра вона чи ні, має вона знання в якихось справах чи є недосвідченою? Мудрість виявляється у словах та вчинках, досвід засвідчується справами. Так і віра – коли вона є живою, то обов’язково засвідчується у добрих ділах.

Святитель Миколай, маючи незламну істинну віру, показав її численні плоди у багатьох справах милосердя і доброчинності. Він був лагідним, милостивим і люблячим архіпастирем, піклувався про убогих, захищав невинних. Всі ці чесноти ще за життя примножили славу святителя Миколая, а після його упокоєння зробили справжнім зразком доброго пастиря Церкви.

Угодник Божий Миколай також особливо прославляється Церквою за смирення і стриманість. Бо ці чесноти загалом мають бути притаманними кожному християнину, але особливо про їх набуття і примноження повинні дбати архієреї, які мають обов’язок бути прикладом для інших.

Святитель Миколай, хоча і був покликаний до високого церковного служіння, але завжди зберігав смирення та стриманість, бо знав, як легко, втративши їх, підпасти під дію інших спокус. Адже всяка влада спокушає до гордості, а гордість призводить до падіння – як сталося це вперше з найвищим ангелом Денницею, який став дияволом, Божим противником, бо загордився. А нестримність стала також причиною падіння перших людей. Бо вони, не задовільнившись всіма тими благами, які вже дав їм Господь, захотіли, з намови змія, стати богами, порушивши Божу заповідь.

Тож святитель Миколай, як правило віри та образ лагідності, вчитель смирення і приклад стриманості, навчає усіх нас, християн, але особливо тих, кому довірено від Бога нести служіння священника і архієрея, плекати в собі всі ці чесноти. Бо саме про них дбав угодник Божий, а не про посади, звання, титули чи інше щось зовнішнє. Він не мав наміру добиватися престолу архієрейського, і якби не воля Божа, то можливо у тихому житті усамітнено провів би весь час, визначений йому. Але Господь, бачачи його серце, Сам покликав його до високого служіння, в якому він не лише не побачив привід для звеличування над іншими, але навпаки – відчув ще більший обов’язок бути першим не у владі та почестях, але в чеснотах.

Хоча святитель Миколай не був ченцем-відлюдником, не жив у пустелі чи в чернечій обителі, але його приклад і зразок служіння має бути натхненням також і для ченців. Бо збереження та проповідь віри, добрі діла, смирення і зовнішня стриманість – все, чим уславився святитель Миколай – є дороговказом для всіх ченців, від послушника до архієрея. Тому ця обитель, що має своїм покровителем святителя Миколая, в ньому та в прикладі його життя має благословенний зразок і духовну благодатну підтримку, щоби за цим зразком будувати власне життя.

І ми всі радіємо, що цей монастир, який має глибоке історичне коріння, хоча і був на деякий час знелюднений через гоніння супротивників та здавався мертвим – справді воскрес і ожив. Слава про Жидичинський монастир, як правдиву чернечу українську православну обитель, є заслуженою. Бо свідчать про успіхи братії не заяви чи слова, але численні добрі діла. Діла як самої братії, яка тут усердно молиться і наполегливо працює, так і діла вихідців з обителі, які, отримавши тут настанову і формування, продовжили служіння Церкві на інших місцях, куди їх було покликано.

Тому я сердечно радий, що перший свій візит до цієї єпархії, як Предстоятеля Церкви, можу звершити сюди, в Миколаївську Жидичинську обитель. Адже ми є одне тіло церковне, одна помісна Православна Церква України, духовне серце якої – в Золотоверхому Києві, а плоть її – це всі наші вірні й духовенство, наші громади, монастирі та єпархії по цілій Україні. І радість відродженої Жидичинської Свято-Миколаївської обителі – це спільна радість всієї Помісної Церкви, її досягнення і успіхи – це слава для всієї нашої великої церковної родини.

Тож святкуючи нині та прославляючи угодника Божого Миколая, ми молитовно просимо для всіх нас, а особливо для цього монастиря та його братії, благодатної допомоги у досягненні благословенних успіхів на шляху здобуття і примноження чеснот. Нехай святитель Миколай щедро благословляє всіма благами обитель, що носить його ім’я, благословляє прекрасний Волинський край – одну з багатьох дорогоцінних перлин нашої єдиної Матері-України. Ще раз вітаю всіх зі святом і бажаю, щоби за заступництвом угодника Божого Миколая справедливий мир утвердився для України, а для Церкви Української – непорушна єдність навколо Престолу Київського, в родині автокефальної помісної Церкви нашого народу. Амінь.