Яке б не було наше особисте покликання, всякий шлях і всяке служіння угодні Богові та цінуються Ним, якщо вони є згідними з Його волею, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять третю неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з читання Євангелія ми чуємо розповідь про звільнення Спасителем гадаринського мешканця від панування над ним багатьох бісів. Чоловік, який перебував у рабстві численних злих духів, за повелінням Господа Ісуса Христа очистився від їхньої влади і повернувся до нормального життя. Отримавши свободу, колишній біснуватий хотів піти за Спасителем, як один з Його учнів. Але Христос сказав йому: «Повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус» (Лк. 8:39).

У цьому прикладі ми отримуємо для себе настанову, яка спонукає нас свідчити перед іншими про діла Божі, явлені у нашому власному житті. Свідчити як словами своїми, так і прикладом власного християнського життя.

Чому Спаситель одних кликав йти за Собою негайно, полишивши все, а іншим, як колишньому біснуватому, наказав йти додому? Адже Христоспокликав багатого юнака, якого спонукав роздати убогим все майно. Покликав Він і сина, який хотів раніше поховати померлого батька, але Христос сказав йому: «залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже» (Лк. 9:60). А тут ми бачимо цілком протилежне – звільнений від влади бісів чоловік хоче йти за Христом, хоче стати Його учнем, але Спаситель навпаки, спонукає його повернутися додому.

У згаданих раніше прикладах багатого юнака чи сина померлого батька ми бачимо людей, які серцем своїм більше прив’язані до тимчасового. І таким Господь каже: не можете нічого у світі цьому любити більше, ніж Бога! Бо все, що в людському житті посяде місце, яке належить лише єдиному Творцю, стає для людини ніби ідолом. І таким ідолом можуть стати навіть речі, особи чи справи, самі в собі добрі та правильні. Але коли вони змушують людину відвертатися від Бога, коли стають найважливішими та прив’язують до себе людину – то подібного слідостерігатися.

Приклад абсолютно самовідданого життя і служіння показує нам Сам Спаситель. Хоча Він, як ми знаємо з Писання, з належною повагою ставився до батьків – до Пречистої Діви Марії та Її обручника Йосифа, шанував їх та корився, як належить за законом, але водночас Він же говорив: «Хто мати Моя і брати Мої? І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя»(Мк. 3:33-35). Тобто навіть Свою Пречисту Матір Христос не ставив вище за Бога, але кожного, хто виконує волю Отця Небесного, Спаситель порівнює із Нею та називає Своїми братами і сестрами.

Також Господь, Творець і Вседержитель неба і землі, не мав у світі цьому ані власного дому в певному місті або селищі, ані якогось майна, окрім необхідного для щоденного прожиття. Він постійно подорожував, залишаючись десь на довше лише заради служіння й проповіді. У такий спосіб Христос і нам показав приклад того, що не слід прив’язуватися до всього тимчасового, але прагнути через все, що маємо, якнайкраще служити Богові та ближнім.

Чому ж тоді Христос повелів колишньому біснуватому повернутися додому, а не йти за Ним? Так Господь чинить заради того, щоби свідчення про діла Божі поширилися якнайбільше та спонукали більшу кількість людей до віри. Адже попередній страшний стан біснуватого серед мешканців місця того був широко відомим. Багато хто знав, як раніше виявлялася в ньому дія злих духів. І коли цей чоловік, вже здоровий і при доброму розумі, стане жити у своєму домі та свідчитиме про те, що зробив йому Ісус Христос, то цим він більше послужить проповіді Євангелія, ніж якби він пішов за Спасителем.

Слід також наголосити, що чоловік цей повертається додому не за власним бажанням, але виконуючи повеління Христове. Тим самим він показує нам приклад, що між нашими власними бажаннями і судженнями та тим, що велить нам і чого бажає від нас Бог – ми повинні обирати Боже, а не своє власне. Подивімося: хіба йти за Христом і бути Його учнем є чимось поганим? Звісно, що ні. Але Господь знає краще про те, як звільнений від бісів може отримати користь не лише для себе особисто, але через свою проповідь та свідчення може послужити для користі та спасіння багатьох. Тому і велить йому робити не те, що здається колишньому біснуватому кращим, але те, що справді є необхідним.

І ще один урок ми отримуємо з почутого нині слова Писання. Полягає він в тому, що виконувати волю Божу та свідчити свою віру ми можемо не лише віддалившись від дому свого, від повсякденного життя, тощо, але і навпаки – залишаючись там, де ми є. Якби Господь хотів, щоби всі люди полишили життя у світі, відкинули родини та звичайну працю, то Він би саме таке повеління дав би учням. Однакнічого подібного Він не встановив, але навпаки, показав на багатьох прикладах, що для різних людей є різний життєвий шлях, йдучи яким вони краще можуть послужити Богу та ближнім.

Для цього одних Господь кличе полишити мирське життя і все що в ньому та присвятити себе усамітненню, молитві й аскетичним подвигам. А інших навпаки, Господь кличе йти серед людей, виконувати повсякденні обов’язки, служити Йому через праведне життя у родині, як у малій Церкві, свідчити про віру на звичайній роботі, чесно і віддано виконуючи там свій обов’язок.

Тому, дорогі брати і сестри, яке б не було наше особисте покликання – служити Богу та ближнім у чернечому чи мирському стані, у багатстві чи в убогості, маючи владу чи у підвладному стані, працюючи фізично чи розумово – всякий шлях і всяке служіння угодні Богові та цінуються Ним, якщо вони є згідними з Його волею. Як лепту вдовиці, покладену в скарбницю, Христос оцінив більше за численні пожертви багачів, так і всяке найменше з людської точки зору діло, але вчинене з любов’ю до Бога і ближніх, Господь оцінює високо. Головне, щоби через ці діла ми проповідували Христа так само, як, повернувшись у дім свій, проповідував про діла Божі звільнений від біснування чоловік. Амінь.