Де є правдива євангельська любов, там існує єднання з Богом, Який допомагає перемагати всяке зло, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у тринадцяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Цього недільного дня ми чуємо завершальні слова Першого Послання апостола Павла до Коринфян. Надавши останні настанови вірним, до яких він пише, апостол запевняє, що невдовзі сам бажає прийти до них, аби залишитися для більш тривалого перебування. Аби засвідчити дійсність послання, яке очевидно було записане зі слів святого кимось з його більш вправних у каліграфії учнів, апостол до тексту додає особисто написаний рядок – ніби сучасний підпис: «Моє, Павлове, вітання власною рукою» (1 Кор. 16:21). Цим він ще раз стверджує правдивість всього, сказаного у посланні, всіх докорів та застережень, які він висловив коринфським християнам через наявні між ними суперечки.
Але нині ми зосередимося не на суперечках, про які вже міркували у попередні неділі, а на словах послання: «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні і тверді» (1 Кор. 16:13). Бо до цього закликає апостол не лише коринфян, але усіх християн.
«Пильнуйте» – це слово нагадує нам про служіння воїна чи охоронця, якому доручено стояти на варті. Наш ворог диявол, як підступний злочинець, прагне уразити нас спокусами тоді, коли ми не очікуємо цього. А якщо ми будемо пам’ятати про постійну духовну небезпеку, яка походить від спокус, від оманливих вчень, від пристрастей, тобто будемо пильними і обережними, а не безтурботними і легковірними до омани – тоді дияволу буде значно складніше уразити нас.
«Стійте у вірі» – закликає апостол. Стійкість є властивістю, яка протилежна коливанню, хитанню. Цими словами святий Павло застерігає християн від того, щоби піддаватися всьому, що може похитнути чи зруйнувати нашу віру.
Тут можемо пригадати метафори з притчі про сіяча: птахів, які виклювали посіяне зерно; каміння, на якому висохло посіяне, бо не здатне було укорінитися; терен, який розрісся та заглушив зростання доброї пшениці. Все це – символічне зображення тих випробувань, з якими стикається наша віра.
Диявол та лжевчителі намагаються викрасти правдиву віру, підмінити добре зерно на шкідливий кукіль. Життєві випробування, біди та скорбота можуть висушити віру, якщо вона не має належного укорінення в душі людини. Спокуси, коли не опиратися їм, здатні нашкодити вірі, як терен – пшениці, стати на заваді її зростанню, зробити безплідною. Тому стійкість у вірі є життєво необхідною для християнина, бо без цієї якості кожен з нас може опинитися у духовній небезпеці.
«Будьте мужні і тверді» – закликає апостольське слово. Мужність необхідна нам для того, щоби протистояти злу. Адже воно має велику силу і впливає на світ та на нас самих. На боці зла – диявол і всі слуги його, як невидимі духи-біси, так і прислужники лукавого серед людей.
«У світі зазнаєте скорботи, – попереджає Христос учнів – але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін.16:33). Справді – зло має свою силу і владу. Але з нами, коли ми стаємо на боротьбу зі злом – Сам Всевишній Бог, з нами заступництво ангелів та святих, з нами – сила Хреста Господнього та молитви повноти Церкви. Тож слід бути твердо переконаними у перемозі над злом і, остерігаючись його та пильнуючи, щоби воно не спокусило нас – не боятися протидіяти злу.
Підтримку та допомогу в цій боротьбі нам дає істинна жертовна любов. Тому святий Павло і закликає: «Усе у вас нехай буде з любов’ю» (1 Кор. 16:14). Бо там, де є правдива євангельська любов – там існує єднання з Богом, Який допомагає перемагати всяке зло. Так про це навчає нас і апостол любові Іоан Богослов: «Улюблені! Будемо любити один одного, бо любов від Бога, i кожен, хто любить, народжений від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1 Ін. 4:7-8).
Якщо ж правдива любов дає пізнання Бога, то відсутність любові – свідчить про втрату єдності з Господом та підвладність злу. Саме тому апостол застерігає коринфян: «Хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий, мара́н-афа́» (1 Кор. 16:22).
«Проклятий», або в іншому перекладі – «відлучений», означає – відокремлений від спілкування з вірними як впертий слуга зла. Адже неможливо належати до Тіла Христового, яким є Церква, і водночас заперечувати Господа Ісуса Христа.
«Мара́н-афа́» – арамейський вислів, який означає «Господь гряде» чи «Господь близько» та свідчить нашу віру в друге пришестя Христове. Тож у кому немає любові до Бога і до ближніх, згідно з тією заповіддю, яку дав і особливо відзначив Христос, як найбільшу в усьому законі – той має пам’ятати про відповідальність перед Сином Божим. Перед Тим, Хто «знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця». Відтак, аби не бути відлученим від Царства Божого і вічного блаженного життя, слід у житті цього віку виявляти заповідану Богом любов, із нею, як з добрим мірилом, звіряти свої діла та прагнути примножувати її.
Беручи за основу ці всі настанови апостола Павла ми, дорогі брати і сестри, не лише зобов’язані міркувати над ними, але маємо також застосовувати повсякденно їх у власному житті. Особливо важливо це в час, коли боротьба зла проти добра, темряви проти світла, смерті проти життя має цілком явний, відчутний щоденний образ російської збройної агресії.
Російська держава вдає з себе християнську і побожну, однак справи її – не справи любові, але діла диявола. Це є держава-злодій – той злодій, про якого каже Христос, що він «приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити» (Ін. 10:10). І як лжепророки іменем Божим говорили неправду та облещували людей, так і проповідники «русского міра», прикрившись церковними ризами, напоказ кланяючись чудотворним іконам та цілуючи мощі святих – звіщають оману, благословляють руйнування та вбивства, прославляють тирана, відкидають мир і заохочують війну. Про таких можна сказати словами святого Єремії: «Пророки пророкують неправду ім’ям Моїм; Я не посилав їх і не давав їм повеління, і не говорив їм; вони звіщають вам видіння неправдиві і ворожі, і пусте і мрії серця свого» (Єр. 14:14).
Тож за злочини, які вчинила і продовжує чинити російська імперія зла, її володарі та лжепророки, і особливо за те, що при цих злочинах вони облудно прикриваються іменем Божим і святинями – неодмінно прийде на них покарання, як прийшло воно на фараона, володаря Єгипту, якого Бог за спротив волі Своїй погубив із військом у Червоному морі. Як прийшло воно на гордовитого Валтасара, царя Вавилону, який, бенкетуючи, зневажив святині дому Божого; на Сеннахирима, царя Ассирійського, який ганьбив ім’я Боже; на володаря юдейського Ірода Агриппу, який віддав на вбивство перших християнських мучеників, але сам загинув від раптової хвороби, коли подумав про себе, як про бога, та на багатьох інших подібних злочинців давнього і нового часу.
Як всі ви знаєте, дорогі брати і сестри, від наслідків нових російських злочинів за останні дні загинули та постраждали багато наших співгромадян – мирні мешканці, люди похилого віку, діти. Зруйновані оселі, знищені магазини та склади з продовольством, спалені книжки – ворог продовжує свій терор, прагнучи залякати нас, змусити скоритися перед злом. Але, молячись за загиблих і постраждалих, висловлюючи співчуття всім, хто втратив рідних і близьких, водночас ми маємо згадати слова апостола Павла, з яких розпочали наші роздуми: «Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні і тверді!» Тож, попри все, маємо і надалі протистояти злу російської агресії. І віримо: Господь явить силу Свою, Господь близько, «Маран-афа»! А хто, як адепти «русского міра», не любить Господа Ісуса Христа, а любить насильство і неправду, хто іменем Христа схвалює кровопролиття та інші злочини – нехай, за словом апостольським, буде проклятий.
І насамкінець, дорогі брати і сестри, ми маємо згадати сьогодні, у Міжнародний день безвісно зниклих, про всіх, про чию долю внаслідок війни не знають рідні та близькі, кого шукають, на кого чекають. Напередодні Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій закликала всіх пам’ятати про зниклих безвісти та про їхніх близьких, молитися про них, сприяти пошуку інформації, поверненню додому живих чи гідному похованню загиблих. Ми, як Помісна Церква, поділяємо цей біль і просимо у Господа милості для всіх безвісно зниклих, живих і померлих, для їхніх рідних і близьких. Бо перед Всевишнім Творцем ніхто не є безвісти зниклим. Кожен знаний та має ім’я, гідний любові, пам’яті й повернення. Амінь.
