Через притчу про блудного сина Господь заохочує нас надією, що повернення до батьківського дому, до Царства Небесного – можливе, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у неділю про блудного сина

Сьогодні через читання з Євангелія притчі про блудного сина Церква продовжує наше приготування до подвигу Великого посту – до часу особливої духовної уваги заради нашого власного покаяння та виправлення.

Притча, яку ми нині чуємо – одна з найбільш відомих. Але щоразу, коли чи чуємо або читаємо її, знову можемо отримати щось нове для свого власного розуміння. Саме тому, хоча в цілому ми не погано знаємо зміст цієї притчі, Церква щороку нагадує нам про неї, як про один з головних прикладів Писання, що спонукає нас до щирого покаяння.

Образ молодшого сина – це водночас образ кожної людини, яка, отримавши дари від Бога, марнує їх на гріховне життя, але також це і образ сукупності язичницьких народів, які в давнину відступили від істинного Бога, спрямувавши свої серця до бісів, що видавали себе за божества. Також образ молодшого сина нагадує про смертельну шкідливість таких поширених у світі гріхів, як марнотратство, егоїзм, зневага до батьків і розпуста.

Спадок, який діти отримують від батьків, це не те, чого діти самі досягли, але те, що батьки залишають для них як дар своєї любові. Водночас традиційно спадок переходить нащадкам вже після смерті тих, то володів ним. Тож вимога сина до живого батька віддати йому спадок саме тепер, – це прояв зневаги, фактичне зречення від батька як ніби від вже померлого.

Одна з десяти заповідей Божих вимагає від дітей шанувати батька і матір, а зневага до них визначається як смертельний злочин. Чому так? Бо коли хтось зневажає батьків, які дали людині життя, виростили її, то це є свідченням глибокого егоїзму, самолюбства, гордині. Як може людина виконати основу Божого закону – заповідь любові до ближніх, а тим більше – до ворогів, як може справді любити невидимого для неї Бога, коли вона зневажливо ставиться до тих, кого сам природний закон спонукає любити і хто для неї – найближчий, тобто до батьків?

Беручи образ сина, який зневажив батька і відрікся від нього, як мертвого, забравши його майно, щоби марнувати на гріхи, Євангеліє символічно показує через це той гріх, який чинить людство щодо Бога. Адже Господь є наш Небесний Отець. Все, що ми маємо доброго в житті – сотворене Ним і є Його дар людям, як улюбленим дітям. Але людство продовжує грішити, відкидає істинного Бога заради марнування Його дарів у пошуках задоволення власних пристрастей. І тому Спаситель через притчу попереджає нас: без Отця Небесного не може людина здобути істинного блага. Відступаючи від Творця, людина лише змарнує отримані від Господа дари та опиниться у смертельній скруті.

Христос попереджає нас про тяжкі наслідки відступлення від Бога. Але водночас через цю притчуВін заохочує нас надією, що повернення до батьківського дому, до Царства Небесного – можливе. Для такого повернення слід усвідомити наші власні гріхи, відкинути їх через розкаяння та стати на шлях діяльного виправлення свого життя. І якщо будемо справді розкаюватися у гріхах та робити те, що необхідно, аби виправитися – Бог не відкине нас, але навпаки – вийде нам назустріч, щоби прийняти у люблячі обійми, як отець прийняв блудного сина.

Святі отці кажуть, що диявол, серед інших спокус, часто спонукає людину до гріха тим, що навіює їй думки про його незначність, що гріх цей – нібито не шкідливий, поширений у світі, тощо. Лукавий заохочує людину грішити, спонукаючи не думати про наслідки порушення Божих заповідей.

Але коли людина вже віддалася гріху, лукавий дух, щоби не допустити, аби вона звільнилася від рабства злу, навіює грішникам думки відчаю в Божому милосерді. Диявол спонукає думати, що вчинені гріхи вже неможливо ані побороти, ані виправити. Що Бог такого затятого грішника вже нібито і не прийме, тож не варто навіть намагатися щось змінювати у житті.

Притча про блудного сина розвінчує лукавство сатани і в одному, і в іншому. Всякий гріх веде до рабства злу та має своїм наслідком смертельну небезпеку. Тому всякого гріха слід остерігатися та бути духовно тверезими і пильними, щоби не допускати їх. Але якщо людина впала, то слід не залишатися надалі в гріховному багні, алевиправлятися. Слід без всякого сумніву вставати і йти на зустріч до Бога, маючи в серці розкаяння та бажання виправити вчинене зло. І Господь милосердний, як батько з притчі, не відкине нас, навіть якщо і найважчі гріхи ми вчинили. Бог прийме і допоможе відновитися, якщо ми будемо каятися щиро і виправлятися через діяльну переміну свого життя.

Коли блудний син повернувся до батьківського дому, то його старший брат розгнівався, почувши про милосердя, яке отець виявив до грішника. Цей образ має історичну аналогію, бо нагадує про народ Ізраїля, який знав закон Божий, але не прийняв Христа і не виявив смирення перед волею Отця Небесного, побачивши покаяння і навернення народів язичницьких.

Але також приклад старшого сина є застереженням для тих воцерковлених християн, які спокушаються до осудження інших. Бо ті, хто знають Божий закон, виконують настанови Євангелія, дотримуються церковного вчення, можуть бути спокушені гординею так само, як фарисей спокусився, бачачи митаря, який молився разом з ним у храмі, про що ми чули минулої неділі. Тож навіть коли ми дотримуємося правил і традицій церковного життя, то належить нам не допускати в серце своє спокуси гордитися цим. Ітим більше – вивищувати себе над іншими людьми, хто чинить гріхи, особливо коли вони каються в них.Бо такою гордістю ми відхилимо від себе самих милість Божу, уподібнюючись до старшого гордовитого брата.

На завершення наших роздумів також маємо звернути увагу на той факт, що часто люди вважають, ніби важкими гріхами є лише такі, які визнаються злочинами і за людським законом, наприклад вбивство чи розбій. А якщо людський закон гріхів не засуджує чи вважає їх незначними порушеннями, то гріхи ці нібито вже і не такі страшні. Притча нагадує нам, що наслідки навіть тих гріхів, які мають значене поширення і не осуджені людським законом – з духовної точки зору є смертельно небезпечними.

Марнотратство, егоїзм, зневага до батьків і розпуста– це те, що вчинив блудний син. І хоча закон не засудив його, він сам відчув, які важкі наслідки приносять ці та подібні гріхи. Тому слід остерігатися всяких гріхів, навіть коли в наших очах здаються вони не страшними і не дуже важкими. Бо всякий гріх за своєю природою віддаляє від Бога, а відтак – наближає до смерті й вічної муки.

Бажаю кожному з нас, дорогі брати і сестри, протягом всього нашого життя, а особливо в час Великого посту, не забувати про уроки притчі про блудного сина. Щоби ми, навіть коли і вчинимо гріх – не залишалися в його полоні, але каялися і виправлялися, повертаючись у люблячі обійми Отця нашого Небесного, Якому слава навіки! Амінь.