Коли ми справді бажаємо отримувати прощення від Бога в тих провинах, які ми вчинили, то повинні і самі виявляти прощення, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю сиропусну

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня завершується період нашої підготовки до Великого посту. Вже ввечері ми будемо підносити особливі молитви на початок Святої Чотиридесятниці, просячи у Бога благословення на наш духовний і тілесний подвиг посиленої молитви, покаяння та аскези, який триватиме до дня Святої Пасхи.

Нині ми згадуємо подію вигнання Адама з раю. Цей спогад завершує підготовчі тижні, коли через приклади покаяння та молитви ми отримували настанови, як нам слід викорінювати свої гріхи. Історія навернення грішного Закхея, притчі про митаря і фарисея та про блудного сина, пророчі слова Спасителя про Страшний суд – все це спонукає кожного з нас подивитися духовними очима на власне життя. Ми маємо звернути увагу на вчинені нами гріхи, аби, доки маємо час, а особливо при нагоді Великого посту, діяльно розкаятися і виправитися.

Приклади, які ми мали протягом цих тижнів, з одного боку застерігають нас від спокус зла і вказують на тяжкі наслідки гріхів, що ведуть нас, коли чинимо їх, до загибелі. Але водночас ці приклади надихають нас усвідомленням того, що Бог є милосердним. Він, як люблячий батько, готовий відкрити нам Свої обійми, коли ми опам’ятаємося і з покаянням повертаємося до Нього.

Сьогодні ж, починаючи шлях посту, ми, окрім вже згаданих настанов, отримуємо від Церкви ще два важливих духовних уроки, які мають допомогти нам, якщо вірно засвоїмо їх. Згадуючи про вигнання Адама з раю ми повинні краще усвідомити, якою була причина падіння перших людей та які важкі наслідки це мало для них і всього людства. Також Церква сьогодні особливо наголошує на прощенні, яке ми повинні подати ближнім, що згрішили проти нас. Адже і ми, коли каємося перед Богом, то сподіваємося отримати прощення наших власних провин.

Причиною падіння перших людей були гординя та нестриманість. Змій спокусив Адама і Єву думкою, що коли вони порушать Божу заборону їсти плоди з дерева посередині раю, то самі стануть богами. Така думка спонукала наших прабатьків вчинити гріх, відкинути Творця та підкорити свою волю дияволу-спокуснику.

Господь дав першим людям заповідь, яка у сутності своїй була першим постом, першим правилом стриманості, не для того, щоби в чомусь обмежити їх, але задля того, щоби Адам і Єва могли добровільно виявити свою любов до Нього. Виконуючи заповідь стриманості люди мали виявляти ту свободу волі та дії, які дарував їм Творець. Адже якби Господь не дав ніякої заповіді, то люди не моли би добровільно утвердитися в добрі та виявилися би подібними до решти видимого творіння, яке існує без свободи, бувши зв’язаним законом природної необхідності. Давши заповідь посту, Бог дав Адаму і Єві здатність добровільно виявити своє ставлення до Нього, свобідно виявити свою любов і довіру. А через це – утвердитися в добрі та завдяки спілкуванню з Ним, як Творцем, зростати у досконалості аж до обоження.

Натомість замість тривалої, але правдивої та справді плідної духовної праці, яка мала привести людство до обоження, тобто до того, щоби люди з допомогою благодаті Господньої стали тими, Ким Бог є за Своєю природою, Адам і Єва спокусилися на інший шлях. Змій запропонував їм не працею, але крадіжкою досягти обоження. Не отримати його як плід послуху, але привласнити його, як вкрадений скарб.

Цей шлях хоча і видавався людям більш простим, насправді виявився оманою. Не можна стати богами, відкинувши істинного Бога. Не можна досягти добра, відкидаючи джерело добра – нашого Творця. Саме тому наслідком першого гріха стало не обоження, як думали Адам і Єва, але рабське підкорення злу та смерть.

Відтак, щоби перемогти зло і подолати смерть, ми маємо робити протилежне вчинку перших людей. Вони виявили гординю, тож ми маємо перемогти її через смирення. Вони були нестриманими, тож ми маємо добровільно обмежувати себе, привчаючи до стриманості та до задоволення лише того, що справді є для нас необхідним.

І найкращим часом для цього є піст. Його традиції та правила спонукають наші тіло і душу до стриманості. Відмовляючись від найбільш смачної та поживної їжі, задовольняючись лише їжею простою та необхідною, ми тим самим привчаємо себе бути в усьому стриманими. Ми вчимося не піддаватися на всяке бажання, навіть коли воно здається нам невинним чи добрим, але випробовувати себе.

Згадуючи падіння Адама і Єви ми оновлюємо в собі усвідомлення того, що той самий злий дух-спокусник, який погубив їх, чатує і на кожного з нас. Той самий лукавий змій прагне і кожного з нас погубити, взявши у полон гріха. Тож маємо, отримавши від Божого одкровення та з науки Церкви духовні уроки, не робити тієї помилки, яку вчинили наші прабатьки. Маємо не слухати спокуси від змія, але довіряти голосу Божому і виконувати Господні заповіді, бо вони дані нам задля нашої правдивої свободи та для нашого істинного блага.

Адам і Єва, коли згрішили, то цим відкрили саму природу людську до дії зла. Відтак всі люди, які народжуються від земних батьків, нащадків Єви і Адама, від початку вже перебувають під владою гріха і є схильними до нього. Свідомо і несвідомо кожен з нас грішить, тим самим примножуючи загальне панування зла у світі цьому. І щоби перемогти це зло, ми маємо боротися з ним та просити у Бога допомоги. Вчинивши гріх, людина вже не може просто повернутися до попереднього стану. Але з великої Своєї милості Бог дав нам можливість покаяння. Щоби коли ми усвідомлюємо згубність вчинених нами гріхів, для нас існувала можливість виправити їхні наслідки та очиститися і у подальшому стати вільними влади зла.

Кожен християнин повинен прагнути цього. Але коли ми справді бажаємо отримувати прощення від Бога в тих провинах, які ми вчинили, то повинні і самі виявляти прощення. Перед Богом ми маємо незліченне число провин. І якщо хочемо, щоби Господь очистив нас, то повинні прощати гріхи та провини тим, хто завинив перед нами. Бо як ми можемо просити Бога бути милостивим до нас, якщо ми самі не будемо милосердними до наших ближніх?

Тож, починаючи Великий піст, час стриманості, посиленої молитви та покаяння, ми маємо нагадати собі всі ці істини та від серця простити провини тим, хто особисто перед нами завинив, а також просити прощення у тих, перед ким завинили ми. Відтак, засвідчивши цим правдивість нашого наміру виправитися, маємо прикласти зусилля душі й тіла, аби наблизитися до раю.

Гріх вигнав нас з нього. Але Господь кличе нас до Свого дому, до Царства Небесного. Шлях цей непростий. Але якщо будемо йти ним, прислухаючись до заповідей Божих, як до вірного дороговказу, то, подолавши спокуси на шляху, зможемо прийти до дверей раю і увійти в них, отримавши спасіння та вічне блаженне життя. Амінь.