Введення у храм Пресвятої Богородиці є особливою подією, яка сполучає святиню Старого Завіту з початком Завіту Нового, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці


Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Всіх вас вітаю з великим святом Введення у храм Пресвятої Богородиці. Це є наше загальне церковне свято, але для вашої громади воно стало особливим. Бо саме сьогодні храм цей був освячений і відтепер він не просто будівля, створена руками людей, але також дім Божий, місце особливої присутності Духа Святого та звершення Святих Таїнств. Тож вітаю сердечно всіх, хто брав участь у побудові храму та бажаю, щоби Господь за жертовність та працю щедро винагородив кожного, хто потрудився у благій справі.

Введення у храм Пресвятої Богородиці є особливою подією, яке сполучає святиню Старого Завіту з початком Завіту Нового, поєднує прообраз і його виконання. Храм, в який вводиться юна Пречиста Діва – це храм Єрусалимський, єдине у старозавітний час місце служіння і жертвоприношення згідно з Божим законом.

Якщо ідолопоклонники ставили своїх кумирів на честь різних неправдивих божеств у багатьох місцях, де лише здавалося їм це доречним, то за повелінням Господнім храм на честь правдивого Бога мав бути лише один в усьому світі. І храм цей був поставлений у Єрусалимі, на горі, на якій у давній час Бог повелів Аврааму принести в жертву свого сина Ісаака. Те, що храм у світі був один, повинно було ясно свідчити, що примноження язичниками числа своїх божків та ідолів є марним і богопротивним. А встановлення храму Господнього на місці авраамової жертви мало прообразне значення, адже та жертва була символом майбутньої жертви, яку Син Божий принесе за гріхи людей, виконуючи волю Отця Небесного.

Той давній Єрусалимський храм був, за свідченням Писання, наповнений священними предметами, кожен з яких нагадував про чудесне здійснення волі Божої. Про це все сьогодні нам говорить слово з Послання апостола Павла до Євреїв, яке читається з нагоди свята. Апостол перелічує особливості устрою старозавітного храму, вказуючи на «Святе святих», як на місце, де зберігалися найбільші святині і куди навіть первосвященик входив лише раз на рік, аби принести жертву за гріхи. І ось у це священне місце особливої присутності Божої, у єдине місце на землі, яке правдиво називалося домом Господнім, за обітницею, яку дали праведні Іоаким і Анна, була введена їхня дочка – Діва Марія.

Ще до народження дитини її безплідні батьки дали обіцянку, що коли Господь дасть їм втіху, то дитя це вони присвятять на служіння Богу. І ось, виконуючи те, що обіцяли, вони привели свою дочку перед лице Боже, в дім Господній, щоби тут вона зростала у побожності, у навчанні та в служінні.

Колись на цьому місці Авраам, аби виконати волю Божу, віддав у серці своєму в жертву сина, який у нього чудесно народився в старості. Нині ж так само в жертву Господу на служіння віддають дочку свою Іоаким і Анна, у яких вона народилася теж як чудо, бо були вони неплідні і вже досягли старості. І якщо місце жертви Авраама було обране, аби стати храмом Божим рукотворним, то нині Пречиста Діва входить у земний храм, аби приготуватися стати святинею нерукотворною.

Скинія, про яку говорить апостол Павло, містила предмети, які хоча і були освячені дією благодаті Божої, але все ж були земними. Однак навіть таке місце, земне, було назване «Святе святих», бо з усіх інших місць світу тут людина найближче була до Бога.

А Діва Марія як нерукотворний ковчег, вмістила не скрижалі Божого закону та інші святині, але Самого Бога, джерело всякої святості. У стародавній святині знаходився жезл Аарона, який чудесно розквітнув, хоча був сухою палицею, аби показати волю Божу про те, хто з людей має бути священником Господнім. А Діва Марія була приготовлена дати народження Месії, Який є священником не за чином Аарона, тобто людським, але Священником навіки за чином Мелхиседека – незмінним і святим.

Все, що було пов’язане зі старозавітним храмом, мало прообразний характер, було знаками і нагадуванням про майбутній прихід Месії, про Його служіння, жертву і перемогу над злом. І коли Пречиста Діва входить у цей храм, то Введенням Своїм вона являє свідчення настання визначеного часу і наближення приходу Месії. Приходу того Спасителя, для Якого вона буде нерукотворним Храмом живим і Ковчегом, Який вмістить Невмістимого.

Згадуючи ці прообрази та їхнє здійснення, Церква святкує Введення у храм Богородиці на початку Різдвяного посту, аби цим спогадом надихнути нас у приготуванні до свята. Пречиста Діва, хоча ще і не знала того, яке служіння їй належить здійснити, але увійшла в храм і оселилася при ньому, аби готувати Себе до виконання волі Божої, якою би ця воля не була.

Як Авраам не знав, що буде, коли він виконає волю Господню і поведе сина Ісаака на місце принесення жертви, але пішов із сином своїм робити те, що повелів Бог, так і Пречиста Діва не знала, що Їй належить стати Матір’ю Спасителя світу. Але Вона пішла на служіння до Бога та увійшла в храм з твердим наміром все життя Своє присвятити виконанню Господньої волі.

Тому і ми, дорогі брати і сестри, не просто чекаємо на день Різдва Христового, аби святкувати його за народним звичаєм – як християни, ми готуємося до зустрічі цієї події духовно, примножуючи молитви та постячи. І цим також нагадуємо самим собі, що не лише час посту є періодом нашого приготування. Таким приготуванням має бути і все наше земне життя. Бо час наш тут, у тимчасовому світі, належить нам використати для того, аби добре приготуватися до життя вічного.

Ми не знаємо, дорогі брати і сестри, що чекає нас на шляху попереду, завтра і за рік, як не знала Свого майбутнього і Пречиста Діва. Але як Вона довірила Себе Богові, так і ми повинні Йому себе довіряти. І тоді які би випробування та труднощі, які би виклики не поставали перед нами – ми все зможемо здолати і з гідністю виконати своє покликання, як виконала його Пречиста Діва.

Дорогі брати і сестри! Сьогодні окрім свята церковного ми маємо також і суспільну визначну дату, вшановуючи День гідності і свободи. Адже двічі в нашій новітній історії саме в день 21 листопада український народ повставав проти тиранії за свою свободу та гідність, за вільне майбутнє. Ніхто з тих, хто піднімався у ті дні за свободу, не знав, як завершиться боротьба, чи буде вона успішною та які труднощі доведеться здолати на шляху до перемоги. Але ті, хто прагнули захистити свою гідність і свободу, захистити волю і незалежність українського народу та держави, знали одне – потрібно боротися проти зла і неправди. Як би довго не довелося стояти у боротьбі – гідність та свобода є більш цінними, бо вони є Божий дар та частина образу Творця в людській природі.

Нині ми продовжуємо цю боротьбу, яка розпочалася ще понад двадцять років тому, чи навіть більше, якщо рахувати від часу відновлення нашої незалежності. І зараз за зроблений народом вибір бути вільними і не втрачати гідності нам доводиться платити велику ціну.

Як за народом Ізраїля, який вийшов з Єгипту та відкинув рабство, погнався фараон і все воїнство його, щоби знову накласти на вільних людей ярмо, так і за українським народом женеться новітній кремлівський фараон і воїнство його. В серця багатьох у всьому світі цей фараон вселяє трепет, але ми маємо надихнутися словом Мойсея, яке він промовив до народу свого, коли ті злякалися численних ворогів: «Не бійтеся, стійте – і побачите спасіння Господнє, яке Він сотворить вам нині, бо єгиптян, яких бачите ви нині, більше не побачите повік» (Вих. 14:13).

Ми не знаємо, у який час та в який спосіб Бог осоромить російську імперію зла, але знаємо, що Господь є непереможним. Він ненавидить неправду і беззаконня, а тому покарання від Нього вбивцям і мучителям, які проливають кров невинних – неодмінно настане.

Ми ж з вами, дорогі брати та сестри, і сьогодні, як це робимо за кожним богослужінням, піднесемо молитви за наших захисників, за перемогу правди і за справедливий мир для України. Щоби за милістю Божою новітній фараон був осоромлений, а ми і надалі зберігали гідність і свободу та передали цей дар прийдешнім поколінням. Амінь.