Спаситель прийшов оновити весь світ, відкрити двері до раю і дарувати вічне блаженне життя кожній людині, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у пʼятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У цей недільний день перед святом Воздвиження Хреста Господнього з Послання апостола Павла до Галатів ми чуємо такі слова: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу. Бо у Христі Ісусі не має ваги ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння» (Гал. 6:14-15). Що означають ці слова?

Однією з головних богословських проблем, які постали перед першою церковною громадою, була проблема ставлення до старозавітного обрядового закону. Багато століть цей закон був зовнішньою огорожею для народу Ізраїля, відділяючи тих, кому було дане одкровення та обітниці, тих, хто мав зберігати пізнання істинного Бога, – від навколишнього моря язичників-ідолопоклонників.

Досвід історії свідчив, що бажання жити як всі навколишні народи, бажання мати таких самих ідолів, як вони, бути схожими на могутні імперії стародавнього світу, такі як Єгипетська, Ассирійська чи Вавилонська, а згодом – на елліністичний світ, було постійною спокусою для людей народу Ізраїля. Саме від цієї спокуси їх наполегливо застерігали пророки та мали оберігати суворі правила й обмеження закону.

І обрізання як знак завіту між Бог та народом було символічним центром, осердям цієї охоронної релігійної традиції. Воно видимим чином відділяло тих, хто перебуває у завіті з істинним Богом, від світу язичників-ідолопоклонників. Воно накладало на учасників завіту численні обов’язки, приписані законом. Але також воно було свідченням про обіцянки, які Господь дав тим, хто буде залишатися твердим у вірі і не відступить від істини.

У цьому ж Посланні до Галатів, над словами якого ми сьогодні розмірковуємо, апостол Павло свідчить про значення старозавітного закону як вихователя, педагога, що повинен був приготувати людей до прийняття віри в Месію-Христа. «До пришестя віри ми були замкнені під охороною закону, до того часу, як належало відкритися вірі – пише святий Павло. – Тому закон був вихователем, який вів нас до Христа, щоб нам виправдатися вірою; коли ж прийшла віра, ми вже не під вихователем. […] Нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:23-25,28).

Старозавітне обрізання мало на меті виокремити народ, якому було дано закон, від язичницької решти світу, від беззаконників. Але пришестя Месії, народження у світ Сина Божого, Господа Ісуса Христа, Його служіння, Його смерть і воскресіння роблять стародавню огорожу непотрібною. Від часу пришестя Месії всі зовнішні культурні та соціальні розділення, які існували до цього, втрачають значення. Бо Спаситель прийшов оновити весь світ, відкрити двері до раю і дарувати вічне блаженне життя кожній людині, а не лише приналежним до якогось одного народу, однієї культури чи соціальної групи.

Саме тому апостол Павло категорично заперечує думку, досить поширену серед сучасних йому християн з юдеїв, що язичники, якщо хочуть стати християнами, то спершу мають прийняти на себе всі обов’язки закону Мойсеєвого, тобто стати юдеями. А як видимий знак такого навернення чоловіки мають прийняти обрізання. Святий Павло, який сам походив з середовища фарисеїв, суворих ревнителів обрядового закону і давніх юдейських традицій, свідчить, що дія вихователя, педагога – завершилася. Христос прийшов, і хресна смерть, яку Він прийняв, пролита за відпущення гріхів кров стали свідченням нового завіту. Того завіту, який укладений Творцем вже не з одним народом, але з усіма хто вірує в Сина Божого, хто приймає Його Євангеліє.

І якщо знаком прийняття на себе обов’язків згідно до завіту старого було обрізання, то новозавітним знаком стає хрест Христовий та хрещення, як плід віри. Хрещення стає другим, духовним народженням, символом смерті разом зі Спасителем на хресті та воскресіння разом із Ним. «Невже не знаєте, – запитує апостол Павло у Посланні до Римлян – що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? […] Давній наш чоловік був розп’ятий з Ним, щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха; бо померлий звільнився від гріха. Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним» (Рим. 6:3,6-8).

Той, хто через віру в слово Євангелія приймає на себе хрест, як заповів Господь, хто народжується у таїнстві хрещення від води і Духа, хто йде за Спасителем – ті, за словом апостольським, «обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим; бувши поховані з ним у хрещенні, в Ньому ви і співвоскресли вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих» (Кол. 2:11-12).

Тому апостол і свідчить, що головною ознакою для нього, а за його прикладом і для всякого вірного християнина, є хрест Господній. Хто не шанує хрест Христовий, той насправді відкидає і Новий Завіт. Бо саме на хресті Син Божий приніс Себе в жертву за наші гріхи і Своєю хресною смертю та воскресінням звільнив вірних від вічного осудження за порушення закону, даруючи нам життя вічне.

Ось чому і ми, дорогі брати і сестри, за прикладом апостола Павла хвалимося хрестом Господа нашого Ісуса Христа, як головним видимим символом і знаком нашої віри в істинного Месію. Того Месію, Який прийшов, і через Якого ми маємо з Богом завіт новий, приймаючи плоть Христову і п’ючи кров Його в таїнстві причастя.

Вшановуючи хрест Господній, як особливий видимий знак нашої віри в Спасителя Господа Ісуса Христа, ми носимо образ Розп’яття на своїх грудях. Ми ставимо хрест на наших храмах. Ми позначаємо хрестом місце поховання наших померлих, бо віримо, що через хресну жертву Сина Божого усі мертві воскреснуть. Ми, молячись та просячи собі милості Божої, осіняємо себе знаком хреста, покладаючи правицю свою на чоло, щоби були благословенні наші думки та наш розум, на живіт, щоби було благословенним і здоровим наше тіло, та на плечі, щоби благословенними були наші діла. А в день, коли в давнину було знайдено хрест Господній у Єрусалимі, який тоді радісно воздвигали, тобто підносили над народом, ми звершуємо особливе поклоніння хресту.

Тож, духовно готуючись до свята Воздвиження Хреста Господнього, оновімо в собі усвідомлення його значення як знаку і символу нашої віри в Спасителя. Того знаку і символу, яким ми маємо хвалитися, через який свідчимо свою віру, згадуючи про жертву, яку заради нас приніс на хресті наш Господь. Амінь.