На жаль, дух фарисейства і законництва ділить Церкву і в наш час, бо саме таким духом охоплені послідовники Московської патріархії, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять другу неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Завершуючи своє Послання до Галатів, останні рядки з якого ми чуємо нині у літургійному читанні, апостол Павло знову повертається до теми, яку він неодноразово пояснює для перших християнських громад. Знову і знову апостол свідчить: «У Христi Ісусі не має ваги ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння» (Гал 6:15).

За старозавітним законом обрізання мало ключове значення як видимий знак належності до громади вірних та завіту з Богом. Тому думку, що через служіння Господа Ісуса Христа та завдяки Його хресній смерті й воскресінню це значення ознаки завіту втрачене, багато з перших християн, які походили з юдеїв, не могли сприйняти. Бо вони, як і багато серед самих апостолів, на початку вважали, що служіння Месії є лише продовженням Старого Завіту і такого його витлумачення, яке робили юдейські старці-вчителі.

Саме під впливом таких переконань апостоли і перші  учні, які щиро увірували, що Ісус є обіцяний Богом Христос-Месія, все одно очікували від Нього досягнення земного царства. Очікували, що Він відновить незалежність царства Ізраїля, позбудеться римського володарювання та буде вічним божественним правителем у Єрусалимі. «Ми сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль» (Лк 24:21) – так Лука і Клеопа дорогою в Еммаус пояснюють свою зажуреність Спасителю, Який явився їм у зміненому вигляді та до часу залишався не впізнаним.

Для цих учнів, як і для багатьох інших перших послідовників Христа з юдейського середовища, явлення і служіння Месії здавалося апогеєм, переможною вершиною Старого Завіту. Однак насправді це був початок Завіту Нового. Христос прийшов не заради того, аби звільнити юдеїв від влади римлян, але заради звільнення всього роду людського від влади диявола. Христос прийшов не для того, щоби сісти на земний престол царства Ізраїльського, але щоби відновити духовне царювання Боже над усім творінням.

Ісус із Назарета – не просто наставник, вчитель і пророк, сильний «ділом і словом перед Богом і всіма людьми» (Лк. 24:19) – Він є новий Адам, родоначальник оновленого людства. Він є Син Божий, Який став також Сином Людським, об’єднавши в Собі земне і небесне, Творця і творіння.

Яке би справді вагоме значення не мав Старий Завіт у минулому, його дія і його призначення через явлення і служіння Христа добігли свого завершення. Якщо раніше закон був відкритий Богом через Мойсея народу Ізраїля, то нині Христос прийшов і відкрив двері Царства Небесного для всіх народів та для кожної людини, яка прийме Євангеліє. Якщо раніше через приписи обрядового закону Мойсеєвого про чисте і нечисте, про обрізання, про уникнення спілкування з язичниками наміть у побуті, Бог оберігав істину в огорожі старозавітної громади, то Христос завершив дію всіх цих обмежень та правил.

Нечисте – Він очистив. А замість обрізання рукотворного, яке було лише зовнішнім знаком, Він подав хрещення від води і Духа, яке стало способом справжнього нового народження та переміни у внутрішній природі людини.

Старий Завіт мав значення до Христа. Але на хресному древі, через добровільну викупну жертву, принесену Сином Божим, цей завіт, укладений з одним народом, змінюється на Завіт Новий – з усіма вірними, незалежно від народу, становища і всіх інших ознак світу цього.

Коли Спаситель помирає на хресті за гріхи людства, прийнявши їх на Себе разом з прийняттям зотлілої в гріхах людської природи, підвладної злу, то разом із цією смертю помирає і старе людство, і укладений з народом Ізраїля Старий Завіт. Той Завіт, якого народ насправді не дотримався, бо постійно приписи закону порушував. Той Завіт, який перекреслив відкиненням Самого Сина Божого, коли Той, як Месія, прийшов спасти їх.

Тому апостол Павло і наполегливо наставляє молоду християнську громаду, що вони, як Церква Христова – це не продовження строзавітних традицій, якими би важливими ці традиції не здавалися раніше і як би сильно до них не звикли, як до зовнішніх ознак істинної віри. Справді, раніше, до Христа, обрізання було видимим знаком завіту з Богом – але час цей минув і завершився, бо стара людина, з якою Бог уклав цей завіт – померла на хресті. А у воскреслому з мертвих Христі явлене людство нове, з яким Бог уклав завіт новий.

Відтак і сам апостол Павло, який раніше був ревним послідовником старого обрядового закону, рішуче відкидає його і закликає всіх – і колишніх юдеїв, і колишніх язичників – прийняти через Христа нове життя. І саме тому апостол каже: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, Яким для мене світ розп’ятий і я для світу. Бо у Христі Ісусі не має ваги ні обрізання, ні необрізання, а нове створіння» (Гал. 6:14-15).

Все це, дорогі брати і сестри, ми маємо знати і розуміти не лише заради того, щоби вивчати минуле Давньої Церкви та краще усвідомлювати природу викликів, які постали в ній від початку. На жаль, той самий дух, який спонукав фарисеїв відкидати Христа, який спонукав лжебратів шкодити апостолу Павлу та ділити Церкву Христову за ознакою обрізання – цей самий дух фарисейства і законництва ділить Церкву і в наш час. Бо саме таким духом старого законництва охоплені послідовники Московської патріархії, які ділять Церкву. Вони відкидають віру, як основу церковної єдності, ставлячи на її місце свої правила і приписи так само, як противники апостола Павла ставили головною ознакою не віру в Христа, а старе обрізання. Поклоніння московському трону вони ставлять вище за поклоніння хресту Христовому. Тому вони відкидають багатьох братів-християн і навіть свою Матір Церкву Константинопольську, але вихваляють новітнього кривавого антихриста, який править російською імперією зла, та єднаються з усіма його однодумцями, незалежно від сповідання віри, про що яскраво свідчать діла їхні. Вони соборність Церкви Христової замінили на «всємірний русскій собор», замість миру – благословляють війну, а хрест Христовий замінили літерою «Z» та закривавленим мечем, який підняли на братів своїх, щоб, як Каїн Авеля, убити їх.

Тому ми, дорогі брати і сестри, читаючи і вивчаючи слова Писання, не лише дізнаємося про минуле Церкви. Через них ми отримуємо відповідь і на сучасні виклики та пояснення, як діяти нам у нинішніх умовах. Ми цінуємо єдність Церкви так само, як її цінував і апостол Павло. Але ані він тоді, ані ми зараз не можемо заради єдності відкинути Самого Христа. І як святий Павло викривав лицемірство лжебратів, що підміняли Новий Завіт старим фарисейством, так і ми викриваємо вчення «русского міра», що підміняє віру християнську старим російським імперським шовінізмом та фальшивим законництвом. І хоча нам важко протистояти цим викликам, як важко було і апостолу Павлу протистояти лжебратам, але переконані, що у цій боротьбі з неправдою і ми переможемо, як переміг він, тримаючись істинної віри та відкидаючи фальшиві мудрування людські. Амінь.