Таланти і дарування, які ми маємо, не є нашою власністю чи навіть нашою заслугою, вони – вияв милості Божої до нас, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в шосту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з Послання апостола Павла до Римлян ми отримуємо багато коротких, але дуже важливих настанов, кожна з яких безпосередньо торкається нашого духовного життя.

У 12-ій главі, частиною якої є нинішнє недільне апостольське читання, ми отримуємо нагадування, що кожен з нас, як християн, не існує сам собою, але ми є частиною єдиного Тіла Церкви. В тілі кожна його частина не живе суто власним існуванням, але виконує ті чи інші завдання на благо всього тіла. Так і християни не повинні в Церкві існувати лише задля самих себе, але пам’ятати, що кожен з нас має покликання від Бога примножувати добро, виявляти любов та служити ближнім.

Спосіб виконання цих покликань є різним, однак всі вони є цінними перед Богом. Одні з них серед людей вважаються більш значними або почесними, інші не пов’язані з людською славою. Але кожен з нас своє покликання має виконувати не заради слави людської чи земної нагороди, але заради любові до Бога і ближніх.

Промовистим прикладом цього є жінка вдова, яка лише одну дрібну монету віддала на пожертву, але її Господь оцінив найвище з усіх жертводавців, засвідчивши, що насправді вона дала більше, ніж інші. Отже, коли Бог оцінює те, як ми виконуємо наше покликання, Він дивиться не на зовнішні ознаки, не на те, чи є наша справа та її плоди почесними серед людей, але дивиться на сутність, бо Він бачить наше серце.

Також настанови апостола Павла нагадують нам, що ті таланти і дарування, які ми маємо, не є нашою власністю чи навіть нашою заслугою. Вони – вияв милості Божої до нас. Дар пророцтва, навчання, управління, служіння та інші – є вияв милості Творця до нас. Тож, якого б успіху в ділах ми не досягнули – за все найперше слід дякувати подавцю всіх благ Богу, а не надиматися гордістю чи звеличуватися над іншими через те, чого ми вже досягли.

Апостол Павло нагодує нам також про практичне застосування чеснот, кожна з яких допомагає нам на шляху спасіння.  «Будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю; у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні» (Рим. 12:10-12). Кожна з цих настанов – практичне пояснення того, як нам належить втілювати в житті головну Божу заповідь – заповідь любові до Творця і до ближніх.

Якими б не були отримані нами дари від Бога і відповідне до них наше служіння в Церкві – всі ці настанови стосуються кожного з нас. Виконання цих настанов не потребує унікальних знань, особливого досвіду, великого багатства чи ще чогось такого, чим неділені лише нечисленні серед людей. Навпаки – ці правила, незалежно від зовнішніх обставин, може виконувати у своєму житті кожна людина, і цим самим примножувати добро як для себе самої, так і для ближніх.

«Ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра» (Рим. 12:9) – закликає нас апостол і додає: «Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12:14). Якщо попередньо згадані настанови є природними, адже походять від того добра, яке Бог вклав у кожну людину, і кожна людина, коли буде слухати голос совісті – здатна зрозуміти їхню важливість, то настанова про ставлення до гонителів, до ворогів – перевершує звичайну здатність нашої природи. Вона є нашою жертвою любові, що уподібнює тих, хто звершує її, до Христа, Який явив найбільшу любов, зійшовши заради грішників на хрест.

«Любіть ворогів ваших, – промовляє до нас Сам Господь – добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас» (Лк. 6:27-28). Ця настанова для багатьох може здаватися дивною, навіть неможливою для виконання. Але щоби зрозуміти її сенс краще, слід згадати раніше почуті нами слова апостола Павла: «Ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра».

Коли Спаситель закликає нас любити ворогів, благословляти їх, а не проклинати, молитися за них – Він в жодному разі не кличе нас до примирення зі злом, яке чинять вороги, чи, тим більше, до його схвалення. Зло слід ненавидіти, бо воно є губителем людини. Але цю ненависть не слід переносити на саму людину, яка чинить зло. Бо саме так діє Бог: Він ненавидить зло, обмежує і карає його. Але Він виявляє милість до людини, яка чинить зло, аж до того, що заради її спасіння віддає на хресну смерть Сина Свого. І завдяки цій милості Бог дає можливість самій людині позбутися влади зла над нею, звільнитися від рабства гріху, оновитися в любові та спастися для вічного блаженного життя.

І саме з такою думкою апостол Павло підсумовує настанови 12-ї глави Послання до Римлян: «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим 12:21). Гріх не можна перемогти інших гріхом, неправду – іншою неправдою, бо від темряви не народжується світло. Тож, дорогі брати і сестри, ми, чуючи ці настанови, які не просто є добрими закликами чи загальними побажаннями, але справжніми дороговказами, маємо озброїтися ними, аби на нашому власному життєвому шляху, використовуючи ті дари, які кожному з нас дає Господь, перемагати зло в самих собі та у світі навколо нас. Амінь.