Святий Макарій був рукоположений і поставлений на кафедру не просто Митрополитом Київським, але і Митрополитом всієї Руси, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у день пам’яті святого священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сердечно вітаю всіх вас із днем пам’яті священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси. Мощі якого раніше перебували у Соборі Святої Софії, але через закриття його для молитви, що сталося в більшовицький час, були перенесені сюди, до Володимирського собору, і тут спочивають.

В нинішнє свято хочу звернути вашу увагу, дорогі брати і сестри, на деталь, яка здавалася нібито не дуже помітною протягом тривалого часу, але яка насправді має вагоме значення. Йдеться про титул святого – протягом останніх століть його найчастіше називали: «Митрополит Київський». І все.

Але він не був просто «Київський» – він був рукоположений і поставлений на кафедру з тим титулом, який від початку мали наші Першоієрархи: «Митрополит Київський і всієї Руси». Чому ж тоді перестали згадувати другу частину його титулу?

Причина проста: тому, що в час його служіння Київська Митрополія була вже розділена. Після монгольсько-татарського нашестя наша давня княжа Київська держава остаточно занепала, а її землі згодом взяли під свою владу дві нові держави. На сході ними правила татарська Золота Орда, від імені якої з початку XIV століття владу здійснювали московські князі. А на заході землі багатьох князівств Київської держави, включно із самим сильно зруйнованим Києвом, взяло під свою владу Велике князівство Литовське.

З політичних міркувань, шукаючи покровительства могутніх та багатих московських князів, Митрополити Київські і всієї Руси стали селитися на сході, у Москві, але продовжували користуватися нашим титулом і нашим іменем. Однак щоби не було занепаду православ’я тут, в нашому краї в серці Руси, в зраненій, але живій землі Київській та в інших, які були під владою Литовських князів, з часом тут було відновлено поставлення Київських Митрополитів окремо від тих, які сиділи в Москві.

В 1448 році московити взагалі відійшли навіть від формальної єдності та проголосили себе автокефальною Церквою. Але титул «Митрополит всієї Руси» – привласнили собі, хоча Московія історично не була Руссю, а була Заліссям, околицею нашої княжої держави.

Бо Русь – це тут, у Києві. Тут віддавна була столиця, тут було Хрещення нашого народу. Тут постраждали наші перші мученики. Тут християнською вірою просвітили правління країни свята княгиня Ольга та її нащадки рівноапостольний князь Володимир Великий та благовірний князь Ярослав Мудрий. Тут була зведена перша кам’яна соборна Церква Богородиці Десятинна, а після неї – наша Свята Софія, кафедра православних Київських Першосвятителів та духовне серце України-Руси.

І саме на служіння в цю Митрополію, на цю Київську кафедру наприкінці XV століття був поставлений святий Макарій. Хоча він не жив у Києві, як не жили і його попередники та навіть його наступники, аж до часу відродження православної ієрархії у XVII столітті – до Митрополита Київського, Галицького і всієї Руси святителя Іова Борецького, який жив і служив у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Однак був святий Макарій Митрополитом не просто Київським, але і Митрополитом всієї Руси.

Коли Московія відділилася від нас та стала мати окрему Митрополію, вона захотіла привласнити собі нашу історію, нашу славу, наш спадок. І тому хоча не була Руссю – стала використовувати це наше первородне ім’я у своїх титулах і назвах. Для чого? Для того, аби не було видно, що походження Московії, її піднесення і слава мають джерелом своїм не Русь і не Київську державу, як вони хочуть стверджувати, але укорінені вони в правлінні монгольському і розпочалися в епоху панування татарської Орди.

Але ми знаємо і відновлюємо нашу правдиву історію. Ту історію, яка є справжньою, без московських викривлень. Довгий час, доки Церква Українська була під владою московською, під ярмом «русского міра», навіть у святого Макарія відбирали повноту титулу, який він носив, не згадували, що він був Митрополитом всієї Руси. Але він був ним! Так само як святитель Іов Борецький був Митрополитом всієї Руси. І святитель Петро Могила був Митрополитом всієї Руси, а не лише Київським.

За жертовну любов до Золотоверхої княжої столиці, до свого правдивого кафедрального міста і його зраненої, але не знищеної Церкви, за бажання відновити історичну славу та значення Києва, святий Макарій, як ми знаємо, постраждав.

Він, попри всі несприятливі обставини та всю небезпеку, хотів бути тут. Він не тікав з Києва, шукаючи покровительства сильних світу цього, як зробили це ті, хто оселився у Москві. Навпаки – від захищеної та процвітаючої столиці Князівства Литовського, де він ніс своє слуіжння та був поставлений на Митрополію, Макарій хотів, уперше за довгий час, повернутися до Києва, до Першопрестольного міста, до правдивої столиці Руси.

Всі ми добре знаємо, що у дорозі сюди Митрополит був вбитий татарами. Але серед істориків досі існує думка, що напад татарський був не просто трагічним збігом обставин. І що вороги святителя і вороги його задуму відновити правдивий духовний престол всієї Руси тут, де він від початку був утверджений – ці вороги підмовили татар зробити те, що вони зробили.

Нині ми, дорогі брати і сестри, знову з урочистістю прославляючи пам’ять священномученика Макарія, відновлюємо та стверджуємо історичну справедливість щодо нього та щодо нашої Церкви. Ми нагадуємо всім, а особливо тим, хто досі ще живе неправдою «русского міра», його міфами: не Москва, а Київ є Матір’ю міст Руських! Не московською, а київською була давня княжа держава. І не ті, хто сидять на московському престолі, мають істинне право на титул і спадок Руси, а Київські Першосвятителі.

Ми знаємо цю правду, ми свідчимо про неї та будемо її утверджувати! І нехай молитовне заступництво священномученика Макарія, Митрополита Київського і всієї Руси, нашого видатного Першоієрарха, і молитви та приклад служіння всіх святих України-Руси, допомагають нам у цій боротьбі за істину. Амінь.