Слово Предстоятеля з нагоди 1037-ї річниці Хрещення України-Руси та 1700-ліття Першого Вселенського собору

Преосвященні владики, всечесні отці, дорога братія цієї святої Лаври, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цим урочистим богослужінням та нашою соборною молитвою нині ми вшанували дві події виняткового духовного значення для нашої Помісної Церкви і для українського народу.

Згадуючи пам’ять святого рівноапостольного князя і хрестителя нашого Володимира Великого, ми з подякою Богові прославляємо 1037-му річницю Хрещення України-Руси. Як особисте хрещення для кожної людини означає друге, духовне народження, означає просвічення благодаттю Святого Духа і прийняття дару усиновлення Самому Богові, так для наших прабатьків, для предків нашого народу Хрещення княжої Київської держави, яке розпочалося тут і далі поширилося з Києва по всій Русі, стало новим народженням.

Але цієї події не сталося би, коли б не відбулася задовго до неї подія інша – Перший Вселенський собор у Нікеї, 1700-ліття якого різноманітними урочистостями та заходами вшановує весь християнський світ. Хрещення, звершене за повелінням князя Володимира над киянами поклало початок нового життя для нашої давньої держави, що відкинула у хрещальній дніпровській купелі зотліле і оманливе поклоніння багатьом божкам-ідолам та почала розбудову свою на засадах Христового закону і євангельської моралі. А Нікейський Вселенський собор 325 р., скликаний за повелінням рівноапостольного імператора Костянтина Великого, ознаменував відкинення давньою Римською державою свого попереднього багатобожжя та початок її нового, заснованого на християнських настановах, життя.

Як ми знаємо, бабця святого Володимира, рівноапостольна княгиня Ольга у хрещенні отримала ім’я Єлена – на честь матері святого Костянтина Великого, рівноапостольної цариці Єлени. А сам князь Володимир, коли охрестився, то прийняв християнське ім’я Василій, що означає «цар» і походить від титулу «василевс», який носив рівноапостольний Костянтин. Тож навіть на символічному рівні імен святі наші князі для українського народу і нашої давньої Київської держави стали тими, ким святі Костянтин і Єлена стали для давньої держави Ромейської.

Святкуючи нині обидві події та згадуючи пам’ять тих, хто послужив тому, аби вони сталися, ми не лише згадуємо давню історію. Ми це робимо також для того, щоби дивлячись на своє коріння, на свої духовні витоки, краще розуміти те, що маємо робити ми самі у нинішній час.

І держава Римська, і держава Київська були засновані та поширили свою владу і зросли могутністю задовго до того, як стали християнськими. Але тільки хрещення, тільки пізнання істинного Бога та Його волі і закону, тільки прийняття як правила для свого буття євангельського вчення і моралі вдихнули у ці давні держави нове життя.

Нині Україна наша знаходиться на роздоріжжі історії. Народ наш, як і наша Церква, протягом попередніх століть перебував у чужоземному ярмі і лише три з половиною десятиліття тому відновив свою власну незалежну державу та свою автокефальну Церкву, яка у 2019 році отримала з рук Вселенського Патріархату, нашої Церкви-Матері, Томос про автокефалію і канонічне всеправославне ствердження. Протягом семи десятиліть народ наш, разом з багатьма іншими, був у неволі більшовицького безбожництва, як у новітньому полоні вавилонському. Але звільнившись від нього і ставши на шлях духовного відродження, наш народ зазнав іншої спокуси диявольської у вигляді єретичного лжевчення «русского міра».

Шлях Христовий, шлях правдивий, духовний шлях слідування істині – це серединний шлях, де немає ухилення праворуч чи ліворуч, на манівці погибельні. У часи скликання Нікейського собору з одного боку була пекельна безодня старого язичницького ідолопоклонства, а з іншого – прірва єретичного аріанства, яке, нібито проголошуючи суворе єдинобожжя, у безумстві заперечувало Святу Трійцю. Так і нині з одного боку бачимо пекельну безодню войовничого атеїзму в різних його формах і проявах, а з іншого – прірву єретичного лжевчення «русского міра», яке під церковними ризами ховає новітнє поганство, замінивши істинного Бога на ідола «святой Русі».

Тому ми як Помісна Церква України маємо духовний обов’язок перед Богом і перед довіреним нашій опіці побожним народом йти шляхом істини, шляхом правдивої православної християнської віри, оминаючи обидва погибельних провалля – і безбожницьке, і єретичне. І через наше власне духовне зростання, через здійснення у нашому власному житті заповідей Божих ми маємо покликання преображати і змінювати на краще нашу українську державу так само, як змінювалася вона до кращого завдяки Хрещенню при святому князі Володимирі.

Дорогі владики, отці, брати і сестри!

Наша соборна святкова молитва нині була піднесена у цих стінах Успенського храму Печерської Лаври, який зараз є наочним символом відкинення і безбожництва, і єресі «русского міра». Він був знищений більшовиками безбожниками, але завдяки незалежній Українській державі чверть століття тому був відроджений з руїни. Обитель ця довгий час перебувала під ярмом «русского міра», але нині вона звільняється від цього тягаря і цих кайданів.

І тут, навколо нас, на стінах храму ми бачимо зображання семи Вселенських соборів. Ми бачимо образи соборних засідань, де істинна православна християнська віра була стверджена, а єресі були відкинуті та осуджені. І стоячи та молячись серед цих образів Семи Вселенських соборів ми нині урочисто сповідуємо, як Помісна Православна Церква України, свою вірність і відданість тому самому євангельському, християнському, апостольському, православному вченню, яке Вселенські собори утвердили і яке незмінно сповідує Православна Східна Кафолична Церква. Нині цією урочистою службою і молитвою ми свідчимо, що незмінно дотримуємося віри, яку отці Вселенських соборів утвердили і яку наші отці прийняли завдяки Хрещенню Києва і всієї Руси.

Нехай ця віра істина, ця віра апостольська, ця віра православна допомагає нам і надалі здійснювати своє покликання бути світлом для світу і сіллю землі (Мф. 5:13-14). Нехай Господь допоможе нашому народу перемогти російську імперію зла і єретичне лжевчення «русского міра». Нехай Бог благословить наших захисників і подасть їм перемогу над агресором, щоби справедливий мир був утверджений для України та світу. Богу нашому слава на віки віків! Амінь.