Віра, коли справді вона є в людині, то виявляє себе через дію, і дія ця – милосердя, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у вісімнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогоднішнє читання з 9-ї глави Другого Послання апостола Павла до Коринфян нагадує нам про покликання усіх християн звершувати справи милосердя та виявляти щедрість до потребуючих. «Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог» (2 Кор. 9:7) – свідчить святий Павло. Йому ж належить інше свідчення, яке записане у книзі Діянь апостолів, де у настанові пресвітерам Ефесу Павло говорить: «Треба підтримувати слабких i пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20:35).

У Посланні, уривок з якого ми нині чуємо, апостол порівнює милостиню та різноманітну допомогу, яку християни заради любові подають ближнім у потребі, із сіянням. «Хто сіє скупо, той скупо i пожне, а хто сіє щедро, той щедро i пожне» (2 Кор. 9:6) – пише святий Павло. Хто мало зерна кидає у землю, коли сіє – хіба може розраховувати на багатий врожай, коли прийде час збирати його? Але коли сіяч щедро засіває ниву, тоді і врожай, що його він отримає, буде значно більшим. Так само значно більше благословення прийде від Бога на того, хто більш щедрий є до потреб ближніх.

Ми з вами, дорогі брати і сестри, знаємо, що головною заповіддю Господньою є заповідь жертовної любові. Кожна людина покликана любити Бога і любити ближнього.

Бог є невидимий дух, Він є Вседержитель сущого, всі багатства світу – в Його руці. Тож Він, як свідчить апостол Павло у своїй промові перед членами афінського ареопагу, «не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все»  (Діян. 17:25). Ось чому любов до Бога ми засвідчуємо не в матеріальний спосіб, віддаючи щось наше особисто Господу, але в першу чергу через виконання Його заповідей. Бо саме так нам велить Христос: «Якщо любите Мене, – каже Він – то дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін. 14:15).

Натомість люди, наші ближні, мають не лише душу, але й тіло, тож мають тілесні, матеріальні потреби. І коли ми надаємо їм допомогу в цих потребах, то цим водночас засвідчуємо як нашу правдиву любов до них, так і виконуємо Боже повеління.

Дуже докладно про це нам сповіщає апостол Яків у своєму Посланні, де говорить: «Немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом. Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь i їжте,» – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва. […] Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою? […] Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як 2:13-17,24,26).

Самі собою ніякі діла, навіть великі діла милосердя, не можуть спасти людину, бо спасіння – від Бога, в Якого людина повинна вірувати. «Без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11:6) – засвідчує апостол Павло у Посланні до Євреїв. Однак, як щойно ми чули, віра повинна не лише проголошуватися, бути не лише певним внутрішнім переконанням – вона повинна втілюватися у справах, і конкретніше – у справах милосердя щодо ближніх. Як невидима душа, допоки живе в тілі, то виявляє себе через дії тіла, так і невидима віра, коли справді вона є в людині, то виявляє себе через дію, і дія ця – милосердя.

Бо милосердя до потреб ближніх є свідченням живої та діяльної любові не лише щодо них, але також і щодо Бога. Якщо ми чинимо діла милосердя для тих, хто в потребі не заради похвали від інших людей, а тим більше не заради вигоди, яку сподіваємося у майбутньому отримати в якийсь спосіб – тоді ми засвідчуємо істинність нашої віри та любові до Бога. Бо саме за цією ознакою – за ознакою милосердя – Господь при кінці світу буде судити всіх. «Бо голодував Я – каже Христос у словах про Страшний суд, – і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; […] істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (Мф. 25:35,40).

У всі часи є ті, хто потребують допомоги. Але нинішній час великих страждань та викликів війни, принесеної російською імперією зла в наш мирний український дім, особливий тим, що потребуючих є дуже багато. І, на жаль, з плином років війни число тих, кому необхідна допомога, не зменшується. Натомість здатність допомагати у багатьох виснажується.

Тому саме в цих страшних обставинах слова апостола Павла, які ми нині чуємо, повинні бути для нас підбадьоренням та заохоченням. Апостол засвідчує, що ті, хто допомагають ближнім, отримують натомість благодатну винагороду і допомогу від Самого Господа. «Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, – пише апостол – щоб ви, завжди i в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло» (2 Кор. 9:8).

Навіть якщо ми дали мало, дали з останнього, що є у нас самих – Господь приймає і високо цінує таку милостиню так само, як він найвище оцінив пожертву удови, яка у скарбницю храму кинула дрібну монету. «Істинно говорю вам, – звернувся тоді Спаситель до учнів Своїх, вказуючи на цю пожертву – ця вбога вдова більше за всіх поклала; бо всі ті з надміру свого клали в дар Богові, а вона з убогости своєї поклала весь прожиток свій, що мала» (Лк. 21:3-4).

Тож, дорогі брати і сестри, як би ми не були втомлені та виснажені бідами, спричиненими російською війною проти нас, – пам’ятаймо про важливість милосердя до потребуючих. Завдяки жертовності, взаємній підтримці, щирій готовності допомагати один одному у важких випробуваннях, у минулому ми як народ вже подолали багато перешкод на шляху захисту нашої гідності, нашої свободи, нашого вільного майбутнього.

Тож маємо, попри всі несприятливі обставини, наскільки це можливо для кожного, продовжувати підтримувати наших захисників, біженців та вимушених переселенців, підтримувати тих, кому зараз важче, ніж нам. Бо кожний богоугодний вияв милосердя до ближніх, вияв жертовної любові до потребуючих, примножує благословення Боже для нашого народу та є внеском у нашу спільну перемогу над злом. Амінь.