Новини

Завдяки таємничому поєднанню матеріального та духовного у храмі ніби відкриваються двері на небеса, – Митрополит Епіфаній

27 Вересня 2026

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у кафедральному соборі Житомира у сімнадцяту неділю після П’ятидесятниці


Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні найперше хочу сердечно привітати владику Паїсія, отця Богдана, духовенство і всю громаду Михайлівського кафедрального собору м. Житомира з 170-літтям від часу побудови цього храму та із 35-літтям від часу відновлення тут служіння.

Сьогоднішнє апостольське читання глибоко перегукується з подією, яку ми молитовно вшановуємо. «Ви – храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом» (2 Кор. 6:16) – свідчить апостол Павло коринфським християнам та продовжує в іншому місці: «Храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3:17).

Всяка будівля християнського храму з одного боку є однією зі споруд, які люди зводять для власних потреб, аби облаштувати в них щось, необхідне для себе, захистивши цей простір від змін погоди та іншої можливої шкоди. Водночас серед усього, що будують люди, храм Господній відрізняється тим, що він водночас належить не лише нам, але також, і навіть у першу чергу, належить Богу.

Саме тому Писання називає храм святим. Святість є властивістю Божою, яка означає природну відокремленість Господа від сотвореного Ним світу. Бог є безначальний, несотворений, чистий дух, а сотворений світ має початок, має джерело свого існування у Творці та має матеріальну природу. Її мають навіть невидимі духи, тобто ангели, які є безтілесними у порівнянні з людиною, але у порівнянні з Богом – все ж мають матеріальні ознаки, бо залежать від простору та часу.

Однак хоча за Своєю природою Бог відокремлений від світу, Він же, як Творець і Промислитель, тобто піклувальник і володар всього сущого, благодаттю є всюди присутній. І ця несотворена благодать і світло, ця дія, енергія Божа, несе в собі природну ознаку божественної святості, подаючи цю святість всьому тому, що вона особливо наповнює.

Через те, що Бог нематеріальний, до Нього ми не можемо прикласти кількісну ознаку. Неможливо сказати, що в одному місці Його присутність кількісно більша, а в іншому – менша. Однак таємничо, за Своєю волею та піклуючись про спасіння людини, Бог визначає місця, предмети та дії, через які Він виявляє Свій промисел більш явно для нас. Ці місця та предмети ми називаємо святими, а дії – освяченням. І одним з найбільш особливих місць, де Бог благоволить являти Себе людям через благодать, є храм.

Люди будують храми, але освячує їх благодать Господня, яка тут явлена і діє. Завдяки такому таємничому поєднанню матеріального та духовного, поєднанню будівлі храму та благодаті, яка перебуває в ньому, в цьому матеріальному світі ніби відкриваються двері на небеса. Тут знаходиться початок ліствиці духовної, початок тих сходинок з чеснот, які від землі ведуть нас до небесного Престолу Господнього. Тут більше, ніж де-інде, віруюча людина відчуває присутність Божу. Тут в актуальному просторі та часі ми можемо торкнутися вічності. Тому будівництво храму, піклування про нього з боку громади, звершення в ньому молитви, таїнств, навчання Божому закону – безперечно є справою благою і для кожного, хто бере в ній участь – духовно корисною.

У час Старого Завіту храм Божий був лише один, і знаходився він в Єрусалимі. Але завдяки хресній жертві Спасителя і Новому Завіту стало можливим будувати храми всюди, де є потреба в них, де збираються християни задля молитви та служіння. І за цю милість до нас ми повинні бути вдячні Богу. Маємо цінувати те, що заради звершення служіння Господу не доводиться нам тепер вирушати в далеку путь, долати перешкоди дороги та небезпеки на ній. Нині ми маємо храми неподалік, і перешкодою для того, щоби прийти до дому Божого тепер може бути не відстань матеріальна, але власне невірство, лінивство чи зайва заклопотаність потребами світу цього.

Про особливе духовне значення храму знаємо не лише ми, християни, але знає і наш ворог – диявол. Тому він віддавна насилає слуг своїх, аби вони храми плюндрували та руйнували. Так чинили зокрема і радянські безбожники, які всіляко намагалися не лише припинити в храмах церковне життя та служіння, але і фізично знищити їх. Щоби храми навіть самою своєю архітектурою, своїм виглядом не нагадували людям, що Бог є.

Однак не всі задуми злочестивих здійснилися, не всі храми були знищені. І одним з таких, які Господь зберіг для вірних, є цей Михайлівський собор. В час відновлення незалежності України його було повернуто українській православній церковній громаді, яка почала відновлювати святиню. Поступово, приклавши великі зусилля, храм цей громада не лише повернула до давньої величі, але і зробила правдивим осередком українського церковного життя тут, в Житомирі, відомим навіть далеко за межами Поліського краю завдяки зразковій недільній школі, яка діє при ньому.

Зараз саме час повернутися думкою до слів апостольських, з яких ми почали наші міркування: «Ви –храм Бога Живого» – каже святий Павло. Стіни, ікони, богослужбові речі та священничі ризи і все церковне начиння є важливою частиною дому Божого. Але основна цінність кожного храму – це громада вірних, яка звершує тут шлях свого духовного зростання, примножує славу Божу та благодіє ближнім. Як всякий храм рукотворний складається з частин – з каміння, дерева, цегли, тощо – так будова нерукотворного храму церковної громади складається з нас самих – з мирян та духовенства, об’єднаних тут виявленням нашої православної християнської віри та участю в таїнствах і у повноті церковного життя.

Тож маємо турбуватися не лише і навіть не стільки про зовнішню сторону існування храму, хоча вона і важлива, бо ставлення до Божого дому свідчить про наше ставлення до його істинного Господаря – до Бога. Маємо особливо турбуватися про те, щоби храм завжди був наповнений духовним змістом – молитвою, наукою Божого слова, спілкуванням громади, добрими ділами. Щоби не лише за зовнішніми ознаками архітектури, але найперше за внутрішнім змістом ті, хто шукають Бога, могли в храмових стінах, у спілкуванні з вірними знайти шлях до Господа.

Нехай же нинішні урочистості нагадають всім нам про ці істини та надихають на подальше довершення нашого християнського життя – на відновлення храмів, на побудову нових, там, де вони потрібні, та спонукають нас примножувати в храмах славу Божу через свідчення нашої віри та через діла любові. Амінь.