Віра єднає нас з Богом, і це єднання дає нам благодатну силу протидіяти спокусам, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у шістнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У неділю після свята Воздвиження, коли Церква продовжує особливо шанувати Хрест Господній, з послання апостола Павла до Галатів ми чуємо нагадування про спасительну силу віри в Сина Божого Ісуса Христа – розіп’ятого на хресті і воскреслого з мертвих.

«Ділами закону не виправдається ніяка плоть» (Гал. 2:16) – категорично свідчить апостол, закликаючи всіх до єдиного шляху спасіння – до віри в Ісуса Христа. Чому ніхто не виправдається? В павловому Посланні до Римлян сказано: «Ділами закону не виправдається перед [Богом] ніяка плоть; бо законом пізнається гріх» (Рим. 3:20). Ці слова підкреслюють призначення закону Старого Завіту навчити людину, що є гріхом, а що є праведністю, спонукати від гріха віддалятися, уникати його, а до праведності прагнути, плекаючи чесноти. Однак сам в собі закон не має тієї сили, яка потрібна для його виконання і дотримання.

Тобто, людина, коли дізнається настанови закону, через них самих, через одне знання про них, не отримує ще ту внутрішню силу, що надає здатність повністю уникати гріха і бути цілковито праведною. Вона отримує правдиві знання про гріх та про праведність. Але кожен з нас з власного досвіду може зрозуміти, що знання, які ми маємо, і їхнє застосування – не одне й те саме.

Так каже і апостол Павло в цьому ж Посланні до Римлян: «Не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. […] Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:15,19). Наші прабатьки знали один простий Божий закон – не їсти плодів дерева, що посередині раю. Вони знали, що їсти ці плоди – заборонено і наслідок порушення заборони – смерть. Однак диявол спокусив Адама і Єву порушити цей закон, зробивши їх самих та все людство, як їхніх нащадків, підвладними гріху, і знання закону не змогло захистити їх.

Розмірковуючи раніше над словами Писання про значення старозавітного закону ми вже вказували на те, що він був огорожею, яка мала утримувати народ Божий від поглинання тим морем зла, в якому перебували народи язичницькі. Однак, як всяка огорожа, закон сам в собі не має сили чи здатності утримувати всередині тих, хто бажає порушити її, перетнути межу огорожі. Навіть більше: коли людина порушила одну заповідь закону – вона стає порушником всього закону так само, як всякий, хто перетне межу в одному місці – перетинає її всю, а не лише частину.

На цій підставі апостол Павло і каже категорично: «Всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). Закон Божий дає нам лише розуміння, які дії людини є злі, а які добрі, що є згідним з Божою волею, а що суперечить їй. Однак навіть один гріх, одне порушення закону робить кожну людину винною. Від цього сам собою закон врятувати нікого не може так само, як заповідь Божа Адаму і Єві «Не їжте!» не могла сама врятувати їх від спокуси зла.

Тому апостол Павло і наголошує: «Людина виправдовується не ділами закону, а тільки вірою в Ісуса Христа, i ми увірували в Христа Ісуса, щоб виправдатися вірою в Христа Ісуса, а не ділами закону» (Гал. 2:16). Віра в Сина Божого, Який втілився, помер на хресті за наші гріхи, Який воскрес з мертвих і дарує нам життя вічне, дає нам силу подолати дію гріха. Бо віра єднає нас з Богом, і це єднання дає нам благодатну силу від Самого Творця як для оновлення та очищення від наслідків минулих гріхів, так і силу протидіяти майбутнім спокусам.

Закон дає лише знання про добро та зло, а віра в Ісуса Христа відкриває нам через друге народження від води і Духа Святого, через участь у Церкві, яка є містичним тілом Христовим, через таїнства – через усе це віра відкриває можливість не просто знати про добро і зло, але і цілком уникати зла, перебуваючи лише в добрі.

Водночас кожен з нас з власного досвіду може переконатися, що сама лише наявність віри також не стає для нас абсолютним захистом від проникнення гріха. Бо і віруючі, і охрещені, і ті, хто каються та причащаються – часто знову падають у гріхи. Звертаючи увагу на це, апостол Павло каже: «Якщо ж ми, шукаючи виправдання у Христі, самі виявилися грішниками, то невже Христос є служитель гріха? Аж ніяк!» (Гал. 2:17). Коли ми грішимо, то цим ми відступаємо від віри, бо слухаємо та виконуємо не заповіді Спасителя, а те, чим спокушає нас диявол. Тож, коли ми віримо лукавому більше, ніж Сину Божому, то наші власні гріхи залишаються лише нашою власною провиною, але не можуть ані зруйнувати силу віри в Ісуса Христа як такої, ані знищити плодів спасительної викупної жертви на хресті, яку звершив Господь.

«Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога – пояснює апостол Павло, вказуючи на провину кожного з нас згідно із законом, але водночас підкреслюючи надію на спасіння і життя вічне через віру. – Я співрозп’явся Христові, i вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Який полюбив мене i віддав Себе за мене» (Гал. 2:19-20). Людина сама в собі не має джерела життя, бо ми створені Богом і наше буття походить від Нього. Відступивши від Бога та згрішивши ми стали смертними, бо втратили єднання з джерелом нашого життя. Однак Спаситель на хресті віддає нам Своє життя. Він приймає на Себе наші гріхи, наші провини, Він помирає за нас людською смертю – і через це дає, як переможець зла і смерті, блаженне життя вічне тим, хто вірує в Нього та живе цією вірою.

Тому, хоча за законом, який осуджує гріх, ми помираємо, але завдяки вірі в Ісуса Христа ми отримуємо життя вічне, бо Христос переміг смерть у Собі і цю перемогу поширив на всіх людей. Водночас лише від нас, від нашого власного вибору та нашої особистої віри залежить – яке вічне життя ми успадкуємо. Бо з мертвих воскреснуть усі, але лише ті, хто жили вірою тут, на землі, отримають через Христа блаженне вічне життя.

Про все це, дорогі брати і сестри, нагадує нам Хрест Господній, образу якого ми поклоняємося і який у ці дні з нагоди свята Воздвиження особливо вшановуємо. Тож бажаю кожному з нас не лише знати ці істини, але і якнайкраще втілювати їх у своє життя. Щоби і ми, разом з апостолом, могли казати: «Не я живу, а живе в мені Христос». Амінь.