Господи, Спасителю наш, заступництвом святого Євгенія і всіх святих землі Української перемогу над супротивниками подай народу нашому, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у Чернівцях у п’яту неділю після П’ятидесятниці та з нагоди прославлення у лику святих митрополита Євгенія (Гакмана)

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня з Послання апостола Павла до Римлян ми чуємо слова настанови про спасіння, яке Христос звершує за благодаттю, за милістю, а не як обов’язок за законом.

Двадцять століть життя і розвитку Церкви минули від часу написання цих слів, а ми з вами, дорогі брати і сестри, продовжуємо бути свідками суперечок, дуже подібних за сутністю до того, на що вказує апостол Павло. Суперечок навколо теми закону та благодаті. Адже достатньо вжити слово «канон», яке є одним із синонімів до слова «закон», і ми відразу побачимо, наскільки актуальним є все те, про що свідчить нам сьогодні апостольське читання.

В час проповіді та служіння святого Павла одним з головних викликів для Церкви було усвідомлення співвідношення між законом Старого Завіту та Євангелієм Завіту Нового. Співвідношення між правилами і нормами, які так ревно захищали юдейські законовчителі, і життям у Христі, яке виходило за обмеження цих старих канонів і яке проповідували апостоли та звіщала Церква.

Протягом багатьох століть, від часу пророка Мойсея до часу служіння Христа Спасителя, старозавітній закон був і огорожею та захистом від зовнішнього язичництва, і виховником та дороговказом на шляху праведності. Однак у світ явився Син Божий, Який перевершує старий закон. І це стає спокусою для тих, хто має, як каже апостол, «ревність Божу, та не за розумом» (Рим. 10:2). Вони, «не розуміючи праведности Божої i намагаючись поставити власну праведність, […] не скорилися праведності Божій» (Рим. 10:3) – свідчить святий Павло.

В чому сутність цієї суперечки? В тому, хто спасає людину – Христос за милістю чи вона сама себе, виконуючи приписи закону? «Мойсей пише про праведність від закону: “Людина, виконавши його, буде жити ним”» (Рим. 10:5) – каже апостол у Посланні. Але чи здатен закон спасти людину? Ні, не здатен, навіть коли це – Божий закон. Тим більше не здатні спасти людину правила, канони, закони людські, яких у своїй уяві так міцно трималися фарисеї давні та тримаються фарисеї сучасні.

Якби закон Божий мав силу спасати людину, то не було би потреби у пришесті Месії, Сина Божого. Але історії століття від Мойсея до Христа довели: закон не має такої здатності, бо він є зовнішнім щодо природи людини і не може перемінити її.

Закон може бути уподібнений до діагнозу, до визначення хвороби, яке дають лікарі. Вони, завдяки мудрості та досвіду, переважно знають, як виникає та чи інша хвороба, як її слід упереджувати, як слід її лікувати. Але попри всі накопичені знання та досвід, медична наука не здатна ані подолати хвороби як такі, ані зберегти людині її життя, щоби вона була безсмертною. Всі люди хворіють, всі помирають. Медична наука не може змінити цього – вона лише дає певне полегшення від хвороб.

Зовнішнє лікування не може змінити саму природу людини. Так і закон Старого Завіту – він не має сам в собі сили, аби зробити людину вільною від гріха. Закон лише настановляє до праведності та застерігає від зла, але не здатен перемінити природу людини, аби вона була цілком вільною від рабства гріху та смерті.

Силу змінити людську природу має лише Христос, як Син Божий та Спаситель. Він Сам в Собі через втілення, хресну смерть і воскресіння, звільняє людську природу від рабства злу, оновлює та очищає її. І Він, лише Він один, дає таке звільнення та очищення тим, хто приймає цей Його дар через щиру віру Нього, як в істинного Месію та Спасителя. «Якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10:9) – свідчить апостол Павло. Не через діла закону спасешся, не сам себе спасеш, але через милість та жертовний дар Христа.

Цю істину важко було прийняти тим, хто так ревно прагнув виконувати закон Божий, як цього прагнули фарисеї, які не розуміли, що хоча закон Старого Завіту є істинно Божим законом, але він не може спасти людну. Пророк Мойсей, слова якого наводить апостол Павло, каже про цей закон: «Людина, виконавши його, буде жити ним». Але трагедія людства полягає саме в тому, що ніхто з нас не здатен виконати закон у його повноті. Не тому, що сам закон неправдивий, але тому, що кожна людина, коли хоч раз порушила закон, стає злочинцем.

«Ділами закону не виправдається ніяка плоть» (Гал. 2:16) – пише апостол Павло у Посланні до Галатів, а у Посланні до Римлян пояснює, чому: «Тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23). «Хто дотримується всього закону і згрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому» (Як. 2:10) – роз’яснює у своєму Посланні апостол Яків, який, подібно до апостола Павла, також добре був глибоко обізнаний у Старому Завіті та у його тлумаченні.

Саме тому навіть найбільші праведники Старого Завіту не здатні були досягнути спасіння без того милосердя Божого, яке явив через Свої хресну жертву та воскресіння Господь Ісус Христос. Сам пророк Мойсей не був допущений увійти в обіцяну землю, бо навіть він піддався спокусі й сумнівам у волі та силі Божій – що ж казати про всіх інших.

Христос не скасовує закон, але наповнює його новим змістом, бо всі правила й канони мають силу і значення не самі собою, але в тій мірі, в якій вони ведуть до Христа. Вони не спасають, як і правильний діагноз не спасає життя від хвороби. Але правила здатні допомагати на шляху спасіння, як і вірний діагноз допомагає в лікуванні.

На початку ми вже згадували, що і в наш час, як у часи апостола Павла, є ті, хто має «ревність Божу, та не за розумом». Хто на канони і правила покладає свою надію, ставлячи їх вище за любов, за милосердя, навіть за Самого Бога. Як фарисеї та книжники засудили Сина Божого на смерть, бо Він, на їхню думку, порушував закон, так і сучасні книжники та фарисеї зневажають Православну Церкву України, бо вона постала не з їхньої волі і не за тими правилами, які вони вважають істиною.

Апостол Павло не відкидав ревних не за розумом людей, але молився за них, аби вони усвідомили свою помилку. Так і ми не повинні відкидати наших братів та сестер у православній вірі навіть тоді, коли вони проклинають і відкидають нас, як законники проклинали і відкидали апостола Павла, вважаючи його зрадником.

Не всіх здатен був навернути до істини святий Павло, але багато тих, хто був щирий у прагненні пізнати істинну волю Божу, навернулися. Так само і ми не зможемо переконати кожного, хто помиляється, але все одно маємо прагнути до того, аби свідчити їм істину. І ми віримо, що як сам Павло спочатку був гонителем християн, а потім став великим проповідником Євангелія, так і серед нинішніх супротивників Української Церкви все ще існують ті, хто хоча і помиляються, але є щирі у своєму прагненні бути вірними Богові. І Господь у свій час наверне їх так само, як навернув Він Савла на шляху в Дамаск.

Дорогі брати і сестри!

Цього недільного дня ми маємо тут, у серці Буковинського краю, особливу духовну радість. Нині звершується прославлення серед святих вірного сина Православної Церкви, ревного в служінні буковинського архіпастиря митрополита Євгенія. Він в складних зовнішніх умовах плекав тут Православну Церкву, дбав про освіту народу, розбудовував храми та громади, проповіддю та прикладом власного життя даючи настанови в тому, яким повинен бути християнин. В часи, коли українські землі були поділені між великим імперіями, а народ наш не мав власної державності та власної Помісної Церкви, святитель Буковинський Євгеній дбав про збереження та розвиток і духовної, і культурної ідентичності своєї пастви, захищаючи її від асиміляції. Як апостол Павло був відкритий у проповіді та служінні для всіх народів, але завжди мав особливу сердечну печаль і турботу за народ, до якого сам належав, так і святитель Євгеній у своєму служінні був відкритий для всієї своєї пастви, незалежно від мови та культури, до яких вона належала. Однак як українець, він завжди мав особливе сердечне піклування про тих, хто був одного з ним роду.

Його приклад і нині, через півтора століття після упокоєння, залишається актуальним і для рідного для нього Буковинського краю, і для всієї нашої Помісної Церкви. Православна Церква цінує національну, мовну, культурну ідентичність всіх, хто належить до неї. Але не нація, не мова і не культура, а Христос стоїть у центрі життя Церкви, бо згадані перші ознаки, хоча і важливі, але є тимчасовими, земними, а Христос – вічний. Тому ми відкриті для всіх, ми є помісною Українською Православною Церквою, яка у Христі єднає всіх православних християн, для кого Україна є земним домом.

Святитель Буковинський Євгеній Гакман у своєму житті премудро і праведно поєднав служіння Богу і людям, служіння єдиній Церкві Христовій та служіння рідному народу. Нехай його приклад надихає до такого мудрого поєднання і всіх нас.

Молитвами святителя Євгенія Господи Ісусе Христе Церкву Твою тут, на Буковинській землі, та в цілій Україні в єдності утверди, а лжевчення «русского міра» та всі інші неправдиві вчення, які руйнують Церкву Православну, нехай щезнуть, як щезає дим і як тане віск від вогню. Господи, Спасителю наш, заступництвом святого Євгенія і всіх святих землі Української перемогу над супротивниками подай народу нашому, злі ворожі задуми, звернені проти України, зруйнуй і справедливий мир утверди, а нас усіх у правді, любові та одноднумності зміцни! Амінь.