Спільні богослужіння стверджують нашу єдність між собою та засвідчують єднання нас, як спільноти вірних, з Христом – єдиним і вічним Главою Церкви, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у День Святого Духа в кафедральному соборі Волинської єпархії

Дорогі владики, отці брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

З великою внутрішньою духовною радістю та із особливим відчуттям піднесення особисто вітаю зі святом всіх вас – громаду Луцького кафедрального Троїцького собору, всіх паломників, хто зібрався на це урочисте богослужіння, всіх, хто бачить і чує його завдяки сучасним засобам комунікації. За традицією саме сьогодні, в день Святого Духа, звершують свою храмову урочистість ті громади, які мають присвячення в ім’я Тройці. І серед них – цей величний старовинний собор, нині оновлений та відреставрований.

Протягом цих понад семи років, що минули від часу Об’єднавчого Собору, творення єдиної Помісної Церкви та отримання Томосу про її автокефалію, як Предстоятель я мав можливість молитися в різних куточках України – від нині на жаль окупованого росіянами Маріуполя, від прифронтових Харкова та Запоріжжя до віддаленого Закарпаття; від Чернігова на півночі до Одеси та Херсона на півдні.

Багато разів також мав можливість розділити радість спільної молитви у дні свят та урочистих подій з громадами багатьох куточків і великого історичного Волинського краю – від першої літургії у звільненому від ярма «русского міра» княжому кафедральному соборі у Володимирі на заході до звершеного у травні цього року освячення новозбудованого кафедрального собору в Овручі на сході. Також щороку збирає нас на волинській землі проща до монастиря на Козацьких могилах під Берестечком.

Минулого року з великою радістю розділив ювілейну урочистість у Жидичинському Свято-Миколаївському монастирі – у цьому справжньому світильнику сучасного українського чернечого життя. І ось нині ми всі разом прославляємо Духа Святого тут, в кафедральному соборі Волинської єпархії нашої Помісної Церкви. З радістю прийняв я запрошення від владики Михаїла, щоби цим візитом і молитвою продовжилася та традиція, яка склалася в час служіння нашого попереднього Предстоятеля, блаженної пам’яті спочилого Святійшого Патріарха Філарета.

Такі спільні богослужіння стверджують нашу єдність між собою та засвідчують єднання всіх нас, як спільноти вірних, з Христом – єдиним і вічним Главою Церкви. Бо хоча кожна місцева Церква, якою є єпархія на чолі з єпископом, кожна парафіяльна громада і навіть кожна віруюча людина, як член Церкви Христової, мають благодатні дари Святого Духа, однак повнота правдивого життя Церкви виявляється лише у її природній єдності.

Єдність є сутнісною ознакою Церкви, разом з її святістю, її соборністю та її апостольським характером. Якщо у часи Старого Завіту одкровення Боже подавалося лише обраним людям, пророкам, які потім сповіщали його іншим, то життя Церкви Нового Завіту від початку постає як життя соборне. Мойсей отримував закон наодинці, перебуваючи на горі. А дар Духа Святого був поданий всьому зібранню апостолів та учнів Христових, які перебували у Сіонській горниці в Єрусалимі.

Не один Яків, як брат Господній за плоттю, і не один Андрій, як перший з тих, кого Христос покликав бути апостолами, і не один Петро, який найбільш гаряче свідчив свою віру, і навіть не одна Діва Марія, як Матір Божа, але лише всі вони разом прийняли Духа у вигляді вогненних язиків, як бачимо це і на іконах Зішестя Святого Духа. Всі вони отримали один і той самий дар не як плату за працю чи нагороду задля честі, але як вияв милості Божої до всіх, хто вірує в Христа, хто виконує волю Отця Небесного і хто упокорюється перед дією Духа Святого.

Сьогодні, в день Святого Духа, Церква подає нам для роздумів читання з Послання апостола Павла до Ефесян, з його 5-ї глави. У словах послання апостол застерігає вірних: «робіть, як діти світла, […] випробовуйте, що є угодне Богові, і не беріть участи в неплідних ділах темряви, але викривайте» (Еф 5:8,10-11). Цими словами Павло попереджає християн, що одного лише факту пізнання ними істинної віри та приналежності до Церкви не досить для спасіння. Бути християнином означає не просто один раз в таїнстві Хрещення народитися від води і Духа, але означає жити відповідно до цього – пізнавати волю Божу та особисто повсякденно втілювати її.

Також апостол не просто закликає випробовувати, що насправді є угодним Богові, але і подає ознаки для того, аби підсумок випробування не був хибним.  «Плід Духа – свідчить святий Павло – є у всякій доброті, праведності та істині. […] Отже, глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, […] не будьте нерозсудливі, а пізнавайте, що є воля Божа» (Еф. 5:9,15,17).

Чому апостол Павло так застерігає нас? Тому, що людина, навіть коли увірувала і стала християнином, навіть коли і досягла зростання в чеснотах, навіть коли має сан і особливе служіння в Церкві – все одно не може вважати себе цілком захищеною від спокус, від гріхів, тим більше – не стає непомильною. Як ми знаємо, апостол Петро, який першим сповідував, що Христос є Син Божий, також тричі відрікся від Нього. Апостол Павло, який мав надзвичайні дари і одкровення, свідчив про свою неміч, кажучи: «Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю»  (2 Кор. 11:30).

Тому кожна людина в Церкві, незалежно від свого становища і служіння, повинна зберігати мудрість, духовну тверезість, не піддаватися спокусі гордості, але випробовувати себе за зразками доброти, праведності та істини. За тими зразками, які нам подає Писання та які втілили у своєму житті святі угодники Божі, бо вони справді сповнилися Духа Святого і є Його живими храмами.

Тож нині, особливо вшановуючи Духа Святого, зібравшись, як нероздільне тіло Церкви, аби засвідчити свою єдність у вірі, в молитві, у святій Євхаристії, будемо просити Господа, аби Він кожного з нас оберігав від спокус, від неплідних діл темряви, від всього, що віддаляє нас від Бога та одне від одного. Щоби ми примножували добрі діла, наповнювалися благодаттю Святого Духа у згоді з Його благою волею задля зростання у доброті, праведності та істині. Амінь.