Освяченням цього прекрасного собору в історичному серці Полісся ми також свідчимо, що попри лжевчення «русского міра» правда перемагає, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у м. Овруч у шосту неділю після Пасхи

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сердечно вітаю настоятеля і громаду цього нового кафедрального собору на честь преподобномученика Макарія, вітаю владику Паїсія та повноту єпархії, вітаю мешканців стародавнього Овруча з історичною подією – духовним народженням цієї святині. Сьогодні, невдовзі після дня пам’яті перенесення мощей святого Макарія, уродженця Овруча та його особливого молитовника і заступника перед Богом, ми урочисто і з духовним піднесенням звершили освячення цього другого кафедрального храму Житомирсько-Овруцької єпархії Православної Церкви України.

Стародавній Овруч від княжих часів був одним з центрів християнського життя. Доля цього міста вплетена в героїчні та трагічні сторінки історії України  та нашої Церкви, одним зі світильників якої є преподобномученик Макарій. Уродженець Овруча, він саме тут розпочав свій духовний шлях, прийняв чернецтво та священний сан, а потім очолив монастирську громаду.

Ворожі розорення українських земель та гоніння на православних, підтримувані сильними світу цього, змушували отця Макарія змінювати місце служіння. Під час турецького нашестя на Канів отець Макарій був закатований, мученицьким вінцем завершивши своє побожне життя. Чесні мощі його пізніше були віднайдені та 13 травня урочисто перенесені до Переяслава, де і перебували до Другої світової війни, коли вони були перенесені до м. Черкаси. І зараз спочивають вони там у нашому гарнізонному кафедральному Михайлівському соборі.

Минулого року ми мали велику духовну радість у день пам’яті святого Макарія молитися перед його мощами у Черкасах, а нині наша радість примножується, бо ім’я цього ченця та мученика славиться і тут, на його земній батьківщині, у рідному для нього Овручі, через побудову та освячення цього соборного храму.

Час нинішній, як і час життя отця Макарія, наповнений важкими випробуваннями, які випали на долю українського народу. Цей недільний день в нашому суспільному календарі позначений спогадом про жертв сталінських та більшовицьких репресій ХХ століття. Мільйони наших рідних і близьких постраждали тоді від кремлівсько-більшовицької тиранії, бувши вбиті в роки кампаній терору, заморені голодом, замордовані у таборах та тюрмах, вигнані у заслання. Серед цих мільйонів – тисячі священників та вірних Православної Церкви, жертви атеїстичних гонінь.

Двічі за ХХ століття наша Українська Церква, яка від моменту визвольних змагань української революції також виборювала і утверджувала свою автокефалію, була примусово знищувана – але не загинула. І відродилася вона знову тоді ж, коли відродилася незалежна Україна. А сім років тому отримала Томос про автокефалію та благословення на своє самостійне буття від Вселенського Патріархату – від нашої Матері Церкви, до духовенства і чернецтва Київської Митрополії якої належав і священномученик Макарій.

Але наша боротьба не завершилася, бо ворог не міг примиритися з нашою свободою, нашим звільненням від його ярма. Як фараон кинувся за народом Ізраїля, коли той з Божого повеління звільнився від рабства в Єгипті, силою зброї маючи надію знову накласти на вільних людей своє ярмо, так і російська імперія зла посунула своє військо на нашу мирну землю.

Спаситель каже: «Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити» (Ін. 10:10). Цим євангельським мірилом ми можемо виміряти та оцінити, чим є «русскій мір», бо діла його свідчать, що це – злочинна імперія. Адже від давнього часу вона краде, вбиває і губить. Так вона чинила з нашим народом не раз у минулому, так вона діє і тепер.

Окрім спогаду про жертв кремлівського тоталітаризму ХХ століття сьогодні ми особливо молимося про наших українських військовополонених. До мене та до українських релігійних діячів різних конфесій звернулися наші «азовці» з проханням в річницю їхнього виходу в полон піднести молитви про звільнення всіх полонених, хто зараз продовжує страждати у російській неволі. І сьогодні ми просимо у Господа для них захисту від людської жорстокості, швидшого звільнення та повернення на рідну землю.

Цього недільного дня у храмах читають уривок з 16-ї глави книги Діянь, де розповідається про ув’язнення апостолів Павла та Сили під час їхньої першої проповіді на Європейському континенті. Чотири роки тому на запрошення Вселенського Патріарха та Афінського Архієпископа, а також місцевого митрополита, я мав духовну радість звершувати спільну з ними молитву в тих місцях, де відбувалися ці євангельські події, про які нині читаємо в Діяннях.

Розповідь про апостолів, які за проповідь слова Божого були ув’язнені, але потім чудесно визволені з в’язниці, мури якої зруйнував землетрус, має надихати нас вірою в перемогу правди. Кілька тижнів тому в храмах також читали уривок з книги Діянь, де розповідалося про звільнення від кайданів апостола Петра, якого з наказу правителя Ірода пильно стерегли, аби потім на догоду натовпу стратити. Але ангел вивів його з ув’язнення, щоби апостол далі проповідував слово істини. Нині ми знову чуємо подібну розповідь – вже про апостола Павла. Ці свідчення, як і багато інших свідчень давньої та нової історії, повинні стверджувати нас у вірі в Божу перемогу над всякими злими людськими задумами.

Скільки разів за понад тисячолітню історію і наш народ, і нашу Помісну Церкву різні вороги, гонителі та поневолювачі терзали та прагнули знищити – але не змогли. Знову і знову відроджуємося ми до життя. Господь піднімає нас, як того паралізованого, про зцілення якого біля купальні ми чули два тижні тому. Господь відкриває нам очі, аби ми пізнавали істину, як відкрив Він очі сліпому, про що нині свідчить нам Євангеліє. Господь дає перемогу навіть тоді, коли із зовнішнього боку здається, що перемагає діло злочинців – як він дав перемогу духовну та нев’янучий вінець слави преподобномученику Макарію, віра та подвиг якого надихають нас на боротьбу в 21-му столітті так само, як надихав він свою паству в столітті 17-му.

І нині цим урочистим богослужінням, освяченням цього прекрасного кафедрального собору, нашою спільною молитвою тут, в історичному серці українського Полісся, ми також свідчимо про Божу перемогу. Попри шалений спротив послідовників лжевчення «русского міра», попри всю неправду, яку вони десятками років поширювали проти Української Церкви, стверджуючи людей в московській омані – правда і ту тут перемагає. Українська Церква і тут зростає та стверджується, народ Божий і тут скидає з себе духовне ярмо, покладене на наших предків північними завойовниками.

І сьогодні, в цей урочистий для Овруча і для всієї нашої Житомирсько-Овруцької єпархії день, ми просимо у Господа, за молитовним заступництвом преподобного мученика Макарія та всіх святих землі Української, подати перемогу українському народу у боротьбі за мир, гідність та свободу. Просимо звільнити від кайданів російського полону наших братів та сестер так, як Господь звільнив від ув’язнення апостолів Павла і Силу. Просимо звільнити від духовного ув’язнення «русскім міром» всіх тих православних в Україні, хто досі ще перебуває під чарами цього шкідливого та кривавого лжевчення. І нехай Господь милостиво вислухає наші прохання та подає нам все те, що буде на благо! Амінь.