Вітальне слово Предстоятеля з нагоди 30-ліття архієрейського служіння митрополита Симеона

Ваше Високопреосвященство, дорогий владико Симеоне!

Преосвященні владики, всечесні отці, шановні почесні гості, дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Продовжуючи святкувати світле Христове воскресіння, нині на Ваше, дорогий владико, запрошення ми зібралися на подячне богослужіння тут, у Покровському кафедральному соборі міста Хмельницького, з нагоди особливої дати – 30-ліття від часу Вашого архієрейського служіння.

Ви – син українського Поділля, з села Райківці, сама назва якого нагадує про Божий рай. І справді, Поділля, яке видатна поетеса Леся Українка правдиво називала «красою України» – це особливий край. Тут дана Богом Творцем природа, родючі землі та захоплюючі краєвиди поєдналися з досвідом та завзятістю людей праці. Тут від стародавніх часів народ Божий зберігає глибоку віру, про що свідчать численні храми та міцні церковні громади. Серед інших куточків України в наш час Подільська земля також є однією з перших за числом релігійних організацій. І так само серед перших вона у справі звільнення від ярма «русского міра» та утвердження церковної єдності навколо Київського престолу в родині Православної Церкви України.

Не дивно, що як син Поділля, Ви від дитинства, попри офіційно пануючий у державі атеїзм, зростали та виховувалися у православній вірі. Тут у Ваше серце було насаджено зерна любові до Бога та до рідної землі, які з часом дали щедрі добрі плоди.

В юні роки Ви обрали шлях навчання лікарській справі. Але Господь визначив бути Вам лікарем не тіл, але душ людських. Бути пастирем на ниві Церкви, яка в час відзначення Тисячоліття Хрещення Руси-України стала відроджуватися після десятиліть атеїстичних утисків.

Відчувши покликання до цього служіння, Ви пішли на навчання до семінарії, а потім свідомо стали і на шлях чернецтва. Розпочавши дорогу в далекій Москві, як і багато інших у ті часи, Ви повернулися до України, щоби працювати у відроджуваній Києво-Печерській Лаврі.

Там Вашу працю відзначив спочилий у Бозі Блаженнійший Митрополит Володимир та покликав Вас до служіння архієрейського. На Волині на Володимирській, а потім на Поділлі на Вінницькій кафедрах Ви ревно трудилися майже три десятиліття. А нині за рішенням Священного Синоду повернулися на рідну Хмельниччину, щоби тут примножити плоди добрих діл.

Православна Церква України особливо цінує те, що Ви не на словах, як багато інших, а у сміливих діях показали вірність благу Церкви і рідному народу, дотрималися канонічного порядку та на заклик Вселенського Патріарха взяли участь у Об’єднавчому Соборі. Попри спонукання і тиск, які чинилися противниками церковної єдності і на які багато інших піддалися, лишившись покірними московському престолу, Ви, владико, вчинили належно.

Ми молимо Господа, Главу Церкви, щоби інші, хто тоді не мав Вашої сміливості, нині чи у майбутньому все ж наповнилися мудрістю та сміливістю і також долучилися до родини Православної Церкви України. Священний Синод саме з такою думкою ухвалював рішення про доручення Вам очолити Комісію з діалогу і ми від серця бажаємо у цій справі успіху.

Також особливо хочу відзначити і навіть вказати на це, як на приклад для інших, що Ви, дорогий владико, бувши на Соборі одним з кандидатів на Київську кафедру, щиро і з послухом, як чернець та відповідальний ієрарх, прийняли соборну волю та підтримали обраного у Святій Софії Предстоятеля. Це була не проста формальність, якої вимагає церковний порядок – від першого дня як Митрополит я завжди відчуваю Вашу щиру підтримку, Вашу відданість єдності Помісної Церкви, Вашу непохитну рішучість відстоювати так важко здобуте нами спільно визнання автокефалії. Попри свій більш тривалий шлях церковного служіння, більший життєвий досвід, старшинство за часом архієрейської хіротонії, Ви завжди і особисто підтримуєте Предстоятеля, і спонукаєте до порядку інших братів як Головний секретар Священного Синоду.

Дорогий владико Симеоне!

У день, коли ми молитовно відзначаємо 30-ліття Вашого служіння як архієрея, від повноти Православної Церкви України та від себе особисто сердечно зичимо Вам многих і благословенних літ життя та праці на ниві Божій, зміцнення духовних і тілесних сил, благодатного натхнення далі працювати на рідній землі для подальшої розбудови тут українського церковного життя! Мабуть майже всі у нашій Церкві чули не раз Ваш натхненний спів «Многоліття», точну кількість різних мелодичних варіантів якого ми так ще і не знаємо, бо чуємо все нові й нові. Нехай Господь за Вашу щирість до інших буде щедрим на многії літа також і до Вас!

На пам’ять про нинішнє ювілейне торжество та як видимий знак братньої любові до Вас прийміть цей архіпастирський жезл – символ служіння, знак опори в немочах на силу Божої благодаті та нагадування, що всі ми – лише подорожні в цьому світі, бо прямуємо духовним шляхом, аби увійти в Небесне Царство.

Також, відзначаючи Вашу ревну працю, вважаю гідним нагородити Вас орденом святого апостола Андрія Першозваного, як найвищим серед орденів нашої Помісної Церкви. Аксіос! Іс пола еті Деспота!