Святкуючи Воскресіння Христове ми сьогодні згадуємо перших свідків цього чуда – жінок-мироносиць, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Предстоятеля у третю неділю після Пасхи та в день пам’яті святих жінок-мироносиць

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні, коли Церква вшановує жінок-мироносиць, а також праведних Йосифа і Никодима, у цьому Покровському соборі на Київській Солом’янці ми маємо престольне свято його лівого приділу. Вітаю настоятеля, духовенство та громаду і всіх вас із цим святом.

Минулого недільного дня Церква згадувала приклад апостола Фоми, який не відразу увірував у Христове воскресіння з мертвих. Але завдяки наполегливому бажанню Фоми самому бути свідком того, що Христос воістину воскрес, і особиста його віра, і віра Церкви, яка чує свідчення про Воскресіння з Євангелія, не лише не похитнулася, але навпаки – зміцнилася.

А сьогодні ми теж вшановуємо тих, хто став свідком Христового воскресіння і хто першим почув вістку про це від ангелів – ми вшановуємо жінок-мироносиць. Названо їх так тому, що вони, як тільки завершився приписаний законом спокій суботи, до сходу сонця взяли приготовлене миро, тобто запашну олію, і вирушили до гробниці, в якій було поховане тіло Христа. Таким був звичай юдеїв – приходити невдовзі після смерті до місця поховання, щоби вилити на поховане тіло запашну олію на знак любові та скорботи.

Отже, ті жінки, які служили Христу в Його подорожах, які одними з небагатьох залишалися з Ним навіть тоді, коли Він помирав на хресті, які оплакували Його при похованні – вони ж найпершими прийшли до гробниці, щоби виконати обряд. Але замість цього вони стали свідками чуда воскресіння, про звершення якого їх було сповіщено ангелом. І так, за велінням ангела, жінки-мироносиці стали апостолами для апостолів – були послані до учнів Христових, щоби ті теж дізналися, що Спаситель воскрес.

Отже, святкуючи Воскресіння Христове – а Церква робить це протягом сорока днів, починаючи від Великодня – ми сьогодні згадуємо перших свідків цього чуда – жінок-мироносиць. І хоча, як було вже сказано, вони названі мироносицями через те, що несли запашну олію до гробу Господнього, але не лише це дає їм таке іменування. Бо вони не лише того ранку несли миро – їхнім миром, їхньою дорогоцінною олією в дар Господу було їхнє служіння.

Про цих жінок згадується у 8-ій главі Євангелія від Луки: це були «жінки, яких [Ісус] зцілив від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої вийшло сім бісів, та Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому з майна свого» (Лк. 8:2-3). Як служили ці жінки? Більш докладно Писання не розповідає нам, але ми можемо, на основі життєвого досвіду, і самі зрозуміти, що Спаситель та апостоли у подорожах потребували їжі, певного догляду за побутом – і ці учениці якраз звершували таке служіння.

Сьогодні ми чуємо читання з 6-ї глави книги Діянь апостолів – про поставлення на служіння перших семи дияконів. Громада християн постійно збиралася на спільні вечері, але з часом виявилося, що у зібранні немає належного порядку. Тож апостоли сказали, що їм не можна полишити проповідь та молитву задля того, аби займатися справами біля столів. Тому для цього служіння в громаді та для допомоги в праці церковній були поставлені перші диякони.

Саме слово диякон в перекладі з грецької означає «служитель», той, хто служить. Ми знаємо, що у першій Церкві були різні види служіння, які визначалися тими дарами, які Дух Святий подавав. З плином часу та розвитком церковного життя було впорядковано ієрархію служіння – за зразком Церкви Старого Завіту вона стала складатися з трьох ступенів священнослужителів.

Для священнослужіння є потрібним отримати особливий дар Святого Духа, який подається через таїнство рукоположення. Тому єпископи, які стали спадкоємцями апостолів та стоять на чолі ієрархії, священники, як завершувачі служіння в місцевих громадах, і диякони, як їхні помічники в священному служінні при таїнствах – отримують дар Духа через це таїнство рукоположення, як отримали його перші диякони, про що чуємо нині з читання.

Інші ж служителі в Церкві – читці, співці, паламарі, тобто помічники у вівтарі, інші церковні працівники – отримують благословення на служіння, але не отримують таїнство рукоположення. Бо всі інші види служіння в Церкві, хоча також є необхідними, але сутнісно відрізняються від священнослужіння, до якого допущені лише єпископи, пресвітери та диякони.

Жінки-мироносиці, яких ми нині вшановуємо, звершували служіння Христу, як вже було сказано словами Євангелія від Луки. Але їхнє служіння було подібним до праці різних церковних працівників – вони не отримували особливого поставлення на нього, але лише мали благословення Боже робити добру справу.

Однак чи таке розрізнення між видами служіння – священним, яке звершується лише рукоположеними чоловіками, і церковним, яке звершують за благословенням і потребою різні члени громади – чи таке розрізнення є чимось негідним або несправедливим? Приклад жінок-мироносиць свідчить: ні, в такому розрізненні немає жодної несправедливості.

Перед Господом всяке служіння, яке звершується дбайливо і з гідністю, навіть найменш почесне чи найменш значне в очах людей – є цінним і за нього Бог дає належну винагороду трудівникам. Служіння та вірність жінок-мироносиць Господь винагородив тим, що вони стали першими свідками Воскресіння і навіть самі апостоли дізналися про це чудо від мироносиць. Бог воплотився і став Людиною від Пречистої Діви, яка послужила тайні спасіння. І тому, хоча Богородиця не була ані апостолом, ані єпископом чи священником – вшановується Вона вище навіть за небесні ангельські сили.

Самарянці Христос відкрив Себе і Своє покликання, бачачи її щире прагнення пізнати істину. Вдовицю, яка останню дрібну монету вкинула як пожертву в церковну скарбницю, Господь похвалив найбільше за її внесок. Тож хоча Божественне Одкровення не встановило жіночого священнослужіння, і ми не можемо змінювати Божого установлення, але Сам Господь кликав і продовжує кликати жінок служити церковному життю, служити істині та високо оцінює і винагороджує їхню щиру працю заради Бога і на благо ближніх.

Тож і ми сьогодні, вшановуючи жінок-мироносиць, в їхній особі вшановуємо всіх наших вірних християнок, парафіянок наших громад, наших черниць – всіх тих жінок, які подібно до мироносиць, служать Богу і ближнім, виконуючи з любов’ю добрі діла. Нехай Господь щедро винагороджує вас і дає вам сили та натхнення подібно до жінок-мироносиць завжди примножувати добро і свідчити своїм життям любов до Бога, нести у світі цьому власне миро діл віри та любові до всіх, хто потребує цього. Амінь.