Нехай святий Юрій допоможе нашим воїнам перемогти російських загарбників, щоби благословенний мир повернувся на українську землю, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у день пам’яті святого великомученика Юрія Переможця

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Найперше у нинішній святковий день, коли Церква вшановує великомученика Юрія Переможця, хочу привітати громаду цього чудового храму, названого на його честь, із малим ювілеєм – десятиліттям від часу освячення. Храм цей унікальний для Житомира і України як за своєю архітектурою, що відтворює обриси грузинських церков, так і за поєднанням у житті цієї громади грузинських та українських традицій. Він є видимим свідченням того, як тісно переплетені історичні долі двох наших християнських народів, яким довелося протягом століть виборювати своє право бути незалежними, а також захищати свою духовну ідентичність.

З особливим відчуттям ми нині молимося в цьому храмі тепер, коли братня нам Грузинська Православна Церква втратила свого старця, Католікоса-Патріарха Ілію ІІ. Він нещодавно відійшов до Господа і у ці дні ми особливо просимо в молитві для його душі милості від Бога і упокоєння в Небесному Царстві!

Також ми молитовно просимо натхнення Святого Духа для собору ієрархів Грузинського Патріархату, які невдовзі мають обрати наступника для прославленого трону Католікосів-Патріархів. Обрати того, хто достойно нестиме хрест служіння Церкві та народу, продовжуючи справу багатьох святителів та мучеників Церкви Грузії.

Ми щиро вболіваємо за братню нам Грузинську Церкву, адже вона так само, як і Церква України, була несправедливо і підступно поневолена російською царською державою, а коли монархія впала – за рішенням своєї повноти відновила автокефалію, тривалий час борючись за її визнання. Тож нехай Господь благословить грузинський народ новим гідним Патріархом – духовним провідником Церкви та суспільства.

Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми згадуємо святого Юрія Переможця – великомученика і славного воїна Христового, якого глибоко шанують багато християнських народів, а зокрема – і український, і грузинський народи. Святий Юрій постраждав під час останнього великого гоніння в Римській імперії – тоді ж, коли постраждали й інші шановані Вселенською Церквою мученики Димитрій Солунський і Пантелеймон, великомучениці Варвара і Катерина та багато інших.

Переможцем, чи якщо брати оригінальне грецьке його іменування – «тим, хто несе трофей», тобто традиційні ознаки римської збройної перемоги – Юрій названий не лише тому, що він був вправним воїном, але найперше тому, що незламністю своєї віри він переміг підступи диявола. І як духовному переможцю, йому від Бога дана благодать допомагати усім, хто бореться зі злом, а особливо – воїнам, які обороняють народ від нашестя чужоземців.

Символічно святий Юрій зображаться часто як вершник, який списом перемагає змія, тому в нашій традиції його також називають Змієборцем. Як ми знаємо, диявол в образі змія спокусив перших людей. Також сатана у Писанні називається і драконом. Тож образ ураженого святим Юрієм змія-дракона є символом того, як незламна віра допомагає християнам перемагати всі підступи лукавого духа.

З нагоди свята нині ми чуємо читання з 12 глави книги Діянь апостолів. У ньому йдеться про страту апостола Якова за повелінням володаря Ірода. Коли цей правитель побачив, що страта сподобалася юдеям, то вирішив він ув’язнити самого апостола Петра, який був найбільш відомим серед усіх інших апостолів. Ув’язнення це сталося в дні святкування Пасхи. Побоюючись втечі або таємного звільнення такого особливого в’язня, Ірод наказав цілодобово стерегти його чотирьом змінам по чотири воїни, а після завершення святкових днів планував стратити апостола на догоду натовпу.

Однак Господь серед ночі послав до в’язниці ангела, який вивів Петра неушкодженим і вільним від кайданів. Навіть сам апостол спочатку думав, що бачить видіння, і лише на вулиці оговтався та зрозумів, що чудесне звільнення його сталося в дійсності.

Отже, дорогі брати і сестри, з читання ми бачимо, що з одного боку гонитель Ірод засудив на смерть і стратив апостола Якова, а з іншого – що ніякі кайдани та сторожа у в’язниці не могли утримати апостола Петра. Згодом подібне сталося і з апостолом Павлом, який був звільнений у Ефесі завдяки раптовому землетрусу і руйнуванню в’язниці. Однак, як ми знаємо, і Петро, і Павло, і всі інші апостоли, окрім Іоана Богослова, завершили своє життя так само, як пророк Іоан Хреститель та вбитий Іродом апостол Яків – стали мучениками.

Чому ж Господь в одних випадках рятував Своїх вірних служителів, а в інших – допускав, щоби гонителі мучили та навіть вбивали їх? З людської точки зору це неможливо зрозуміти. Але ми повинні дивитися на це не як звичайні мирські люди, а як християни, які вірять у воскресіння мертвих і в життя майбутнього віку.

Смерть раніше чи пізніше приходить до кожної людини. Тому справжнє, істинне духовне значення має не тривалість земного життя людини, але те, як вона прожила свій вік – у праведності чи у гріхах, у подвигах і чеснотах чи у спокусах та пристрастях.

Сам Син Божий віддав за нас на хресті Своє життя, а воскреснувши з мертвих – відкрив життя вічне для всіх. Тож земна смерть вже не має ні над ким своєї давньої абсолютної влади, бо завдяки воскресінню Христовому всі померлі воскреснуть у останній великий день історії, під час Другого пришестя Спасителя.

Тому насправді має значення лише те, чи людина віддає своє життя служінню Богові. Таке служіння має багато різних вимірів – це і добрі справи, і молитва, і проповідь Євангелія. Також це може бути і мучеництво за віру та істину, коли християни обирають краще втратити своє тимчасове земне життя від рук мучителів, ніж зректися Христа, як мучителі вимагають.

Сам Спаситель, як ми знаємо, не раз протягом Свого служіння уникав спроб арештувати Його для осудження чи навіть намагань побити камінням – бо мав спочатку звершити все, що належало, проповідувати Євангеліє, свідчити істину через знамення та чудеса. А коли сповнилося все, що мало бути і про що сповістили пророки – тоді Христос прийняв добровільно смерть від мучителів.

Подібне сталося і з апостолами Петром та Павлом, і з багатьма іншими: Господь оберігав їх від страти гонителями заради здійснення ними служіння. А коли служіння звершилося і за попущенням вороги правди вбили цих святих – Бог винагородив їх вінцем вічної небесної слави.

Так сталося зокрема з великомучеником Юрієм. Хоча його вбили гонителі, забравши тимчасове земне життя, він через смерть за віру в Христа виявився істинним духовним Переможцем. Бо бачачи його незламну віру та чуючи його свідчення істини, багато слабких у вірі християн – зміцнилися, а багато язичників – навернулися до Бога. І вже невдовзі від часу мучеництва Юрія, всього через десятиліття, новий імператор Костянтин видав Міланський едикт, яким християнство проголошувалося дозволеним, а гоніння на Церкву – заборонялися.

Тож, дорогі брати і сестри, ми повинні пам’ятати, що Божий промисел піклується про всіх нас. І якщо ми маємо послужити Господу своєю працею та щиро діятимемо заради виконання волі Божої, то ніяке зло не зможе здолати нас. А якщо своїми стражданнями чи навіть мучеництвом маємо засвідчити віру – то і це нам на благо, бо дає нам вінець блаженного вічного життя.

Тож нехай за молитовним заступництвом святого Юрія Переможця і всіх святих мучеників Господь зміцнює кожного нас у боротьбі за правду та у протистоянні злу. А особливо зараз нехай допоможе нашим воїнам-захисникам та подає перемогу над російськими загарбниками, щоби благословенний мир повернувся на нашу українську землю. Амінь.