Досягши Своїм смиренням перемоги над спокусами та великої божественної слави, Діва Марія подає нам приклад, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у п’ятницю Світлого тижня з нагоди престольного свята храму на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело»

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сердечно вітаю всіх вас з престольним святом вашої громади. Сьогодні, у п’ятницю Світлого тижня, ми вшановуємо ікону Божої Матері «Живоносне Джерело». Саме їй присвячена ця одна з найперших відроджених у столиці наших українських церковних громад. Храм, який тут, на Борщагівці, був підданий у роки радянського державного атеїзму плюндруванню та який хотіли остаточно перетворити на громадський заклад – був у руїнах повернутий вірним та наполегливою працею був відновлений, в чому найбільша заслуга отця Валерія Семанцо, його настоятеля і будівничого. Нехай світлою і вічною буде його пам’ять!

Доля вашого храму нагадує долю монастиря і храму в Царгороді, в якому Бог явив чудотворне джерело цілющої води і де прославив ікону Божої Матері з відповідним іменуванням. Цей храм і монастир теж протягом історії піддавалися руйнуванню – але за благословенням Господнім та турботою вірних християн відновлювалися. І нині там, як і тут, підносяться до Спасителя і Його Пречистої Матері молитви та благання як у особистих потребах, так і за благословенний й тривалий мир та за єдність і добрий стан Церкви Божої – молитви за те, чого Україна та багато місць у світі дуже потребують.

Ми у цей святковий день з особливим відчуттям надії на Христа Воскреслого і на милосердя Пресвятої Богородиці, яке так само невичерпне, як Її цілюще чудотворне джерело, знову підносимо у цьому храмі молитви про перемогу правди, про захист для наших воїнів, які борються з російською імперією зла, і про справедливий, справді благословенний мир. Нехай Господь і Божа Матір вислухають їх милостиво і здійснять все на добро!

На Богородичні свята, такі як нинішнє, Церква подає нам для роздумів уривок з другої глави Послання апостола Павла до Филипʼян про смирення. «У вас повинні бути ті самі почування, як і в Христі Ісусі» (Флп. 2:5) – каже апостол. Христос не величався тією справді великою славою, яку як Син Божий мав від Отця, але «упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної» (Флп. 2:8). І заради цього великого смирення Отець дарував Йому велику перемогу, яку ми нині продовжуємо радісно святкувати: Христос воскрес з мертвих, прославився небесною славою, став істинним Царем, перед Яким має схилитися все творіння, щоби слухати і виконувати Його благу волю.

Чому це читання ми чуємо саме тоді, коли вшановується Церквою Пресвята Богородиця? Для цього є щонайменше дві причини.

Першою є та, що в цьому читанні згадується прийняття Сином Божим образу раба. Творець неба і землі та всього сущого, всемогутній Господь, добровільно обмежив Себе, ставши людиною. Він прийняв людську природу для того, щоби як Син Людський пронести Свій хрест, віддати Себе в жертву за гріхи світу та Своєю кров’ю звільнити нас від прокляття і від рабства смерті.

І ця тайна Боговтілення, здійснена заради жертовного служіння, відбулася не лише з волі Отця, не лише завдяки смиренню Сина та зішестю Святого Духа, але також завдяки послуху та смиренню Діви Марії, Яка послужила здійсненню таємничого єднання двох природ, давши Христу народження по плоті. Тому хоча прямо Богородиця і не згадана в цих словах послання апостола Павла, але через згадку про Боговтілення ми отримуємо нагадування про Її служіння тайні втілення – про служіння величне, здійснене завдяки глибокому смиренню Пречистої Владичиці.

Друга причина для того, щоби почути на свято саме це апостольське читання, полягає в тому, що не лише Господь Ісус Христос, але і Сама Пречиста Діва, Його Мати, є зразком глибокого спасительного смирення. І цей зразок нам також належить наслідувати, якщо хочемо досягнути спасіння. Бо Матір Божа теж, хоча мала велику гідність і найвищу святість, як і Її Син ніколи не величалася тим, що отримала від Отця Небесного, але у всьому виявляла смирення.

Чеснота смирення є прямо протилежною гордині – гріху та пристрасті, через які сталося падіння найвищого ангела Денниці, що перетворився, піддавшись гордині, на сатану і диявола, і який гординею спокусив наших прабатьків та продовжує через гординю сіяти гріхи в душах людських. Христос перемагає диявола, явивши найглибше жертовне смирення Своєю смертю на хресті.

А якщо хтось би сказав, що таке смирення і такий подвиг та відповідно така перемога над гріхами можлива була лише для Сина Божого, то у відповідь на це ми можемо навести численні приклади святих, і першим серед них – приклад Богородиці. Вона – земна людина, народжена від батька і матері. Вона жила серед грішного світу. Але від початку маючи незламну віру та глибоке смирення, Вона досягла вершин святості. Завдяки Її смиренному жертовному життю Бог теж звеличив Її, як звеличив і Її Сина. Вона прославляється більше, ніж херувими і серафими. І досягши Своїм смиренням перемоги над спокусами та великої божественної слави, Діва Марія подає нам приклад і настанову, щоб і ми чинили так само.

Щоби і ми, коли хочемо перемогти владу лукавого над собою, перемогти його спокуси та подолати гріх – пам’ятали про смирення. Щоби ніякі наші досягнення, ніщо з того, що ми вже маємо, не спокушало нас до гордості. Як не спокушалися цим ані Господь Ісус Христос, ані Його Пречиста Матір, хоча вони мали велич і славу свого служіння незрівнянно більші, ніж будь-хто з людей може і здатен мати.

Тож нехай Господь Воскреслий і Його смиренна Мати, наша Владичиця Богородиця, допомагають кожному з нас мати в собі ті самі почуття – допомагають плекати спасительне смирення, завдяки якому ми будемо здатні перемагати гординю і всі спокуси, які гордість несе людям. Амінь.