Слово Предстоятеля перед святою Плащаницею у Страсну п’ятницю
Сьогодні Велика п’ятниця – день, коли ми знову в особливій духовній жалобі згадуємо несправедливе засудження на смерть, розп’яття і поховання нашого Спасителя. Сьогодні знову стоїмо ми в скорботі над Плащаницею – над образом Сина Божого, мертвого тілом, бездиханного, покладеного до гробу.
Цей день нагадує нам про найбільше смирення, виявлене Богом. Творець неба і землі, одним словом Якого керуються стихії, перед Яким тремтять сили безплотні, на Якого без благоговійного страху не дивляться навіть найвищі ангели – постає зв’язаним і приниженим, зазнає побиття, обплювання і знущань. Той, Хто зціляв невиліковно хворих та навіть воскрешав померлих, хто творив діла, яких ніхто інший не здатен творити – терпить наругу, бичування та глузування від релігійних фанатиків і простого народу.
Словом Його світ був приведений з небуття до буття, Його слово здатне зупинити сонце та зрушити гори, вивести з гробниці мертвих – але нині Бог Слово замовкає, вигукнувши на хресті: «Звершилося!»
І над Тим, Хто дає всьому життя, і дихання, і все (Дії 17:25), але нині мертвим і бездиханним кладеться до гробниці під землю та закривається каменем і ворожою печаттю; над втіленим Словом Божим, Яке замовкає, над Світлом, яке ховається серед темряви, що настає по всій землі (Лк. 23:44) – ми нині зібралися у молитовній скорботі.
Мати оплакує Свого Божественного Сина, учні та жінки – свого Учителя, апостол Іоан – улюбленого Месію. І ми всі, зібрані навколо, оплакуємо Христа, хоча і знаємо, що не на довгий час смерть віддаляє Його від нас.
Оплакуємо не лише тому, що неможливо чути і бачити таке приниження Сина Божого – і не зворушитися. Оплакуємо не лише через те, що сама природа наша, створена Богом для життя вічного, не може не вжахатися, коли бачимо бездиханним і мертвим Життєдавця. Ми маємо бути зворушеними і розчулитися серцем своїм також тому, що є співвідповідальними за те, свідками чого ми нині знову стали. «Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; […] Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому» (Іс. 53:4-5) – ці пророчі слова Ісаї, які справдилися, нагадують кожному з нас про нашу власну відповідальність.
Бо воістину гріх кожного з нас – це рана на тілі Спасителя. І не слід думати, що якби ми у той час жили і були би особисто присутніми серед подій, про які згадуємо – то виявилися би більш сильними духовно, ніж апостоли, які розбіглися. Що не зрікалися би, як Петро. Що не злякалися би звинувачень перед заздрісним кесарем, як злякався Пілат, який свідомо засуджує Невинного, аби врятувати себе. Що не піддалися би загальному настрою натовпу, як ті єрусалимляни і паломники, які кілька днів перед цим чули про воскресіння Лазаря та бачили вхід Месії у Святе місто під вигуки «Осанна!», а нині кричать: «Візьми, візьми і розіпни!»
Протягом семи седмиць посту ми духовно йшли до цього моменту, і тепер, стоячи над образом померлого за наш гріх Спасителя, ми маємо оновити в собі усвідомлення того, якою дорогою ціною ми викуплені від рабства гріху і смерті. Усвідомлення того, що Тіло, яке за нас ламається, Кров, яка за нас проливається, і які у Таїнстві Євхаристії подаються нам Сином Божим – не образ, не метафора, але правдиві людські плоть і кров втіленого Господа, які Він віддає на тортури, на бичування, на обплювання, на розп’яття, на смерть – заради кожного з нас.
Хто має священний сан – нехай устрашиться, дивлячись на померлого Спасителя, бо засудили Його на смерть первосвященники і духовні наставники народу, а учні і апостоли Його – в цей час втекли та розбіглися. Тож маємо остерігатися, щоби думаючи про служіння Богу, ми не спокусилися, як спокусилися вони.
Хто має владу – нехай пам’ятає, що саме наділені владою правитель Пілат і начальники народні присудили до смертної кари Невинного, бо кожен з них вважав, що це буде для них меншим злом, ніж та політична мета, яку вони перед собою ставили.
Хто має освіту, вважає себе вченим і досвідченим у цьому житті – нагадуйте собі над Плащаницею, що вчені книжники та досвідчені радники оголосили вирок Сину Божому: «Повинен смерті!» (Мф. 26:66).
І ті, хто не має влади, чи звання або особливого служіння, теж над Плащаницею Христовою має згадати, як натовп народу вигукував: «Нехай буде розіп’ятий!» (Мф. 27:22). Бо це показує, наскільки легко можна захопитися чужим настроєм і піддатися спокусі, переклавши відповідальність за свій гріх на начальників чи суспільство.
Навіть ті, хто відчуває в собі силу віри, хто досяг певних успіхів на шляху спасіння – над Плащаницею має згадати, що поруч, при похованні Месії, не було не лише зрадника Іуди, який удавився через нездатність витримати муки совісті, але не було і Петра, який обіцяв Господу: «Я душу мою покладу за Тебе» (Ін. 13:37), але невдовзі відрікся з клятвою, вдаючи, що він не знає Христа.
Ось Спаситель лежить нині перед нами без дихання і тілом мертвим. Але смерть Його – це свідчення великої сили смирення Сина Божого, якою перемагається гордовитий гріх. І це також застереження для всіх нас, як для тих, чиї гріхи Христосвзяв на Себе і чиє покарання поніс на голгофський хрест, прийнявши замість кожного з нас смертний вирок.
Тож поклонімося померлому заради нас Сину Божому, схилімося у жалобі перед образом покладеного до гробу Христа, оновімо в собі усвідомлення нашої власної духовної відповідальності перед Спасителем. І тоді плач, з яким поклоняємося страстям Христовим, і яким оплакуємо наші власні гріхи, що стали причиною смерті Месії, нехай перетвориться на радість оновлення нас Христовим воскресінням. Амінь.
