Слово Предстоятеля перед акафістом Божій Матері у Соборі святої Софії Київської

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Нині, в переддень суботи Акафіста, ми у цьому особливому піснеспіві прославляємо Пречисту Богородицю. Щороку на п’ятому тижні Великого посту, згадуючи земне життя Діви Марії, Її упокорення перед волею Божою, Її служіння вірним, до якого Вона була покликана Сином Своїм, ми урочисто проголошуємо: «Радуйся, Невісто Неневісна!»

П’ятий тиждень Великого посту має присвячення пам’яті преподобної Марії Єгипетської – святої, яка стала символом розкаяння та навернення великої грішниці. Саме тому ми цього тижня читаємо знову, як і на початку посту, Великий покаянний канон, ми згадуємо житіє Марії Єгипетської, її гріховну молодість та ту велич святості, якої вона досягла наприкінці шляху завдяки щирому покаянню та аскетичним подвигам.

У житії Марії є важливий момент, коли, усвідомивши, що через гріховність свою не може увійти до храму Воскресіння, вона у притворі стала палко, зі сльозами молитися перед іконою Богородиці. Вона просила у Діви Марії заступництва за себе і отримала його. Саме цей момент розкриває нам глибинний духовний зв’язок між постуванням, покаянням та особливим вшануванням у ці дні Пречистої Діви, Матері нашого Спасителя.

Ми усвідомлюємо себе великими грішниками, особливо коли у час посту більше уваги приділяємо своєму духовному життю і краще бачимо свою провину. Ми бачимо ті рани, які гріх завдає нам. Ми відчуваємо біль та страждання від дії зла.

Але водночас ми згадуємо, що як у кожної людини є мати, так за волею Спасителя, яку Він висловив на хресті, усиновивши Іоана Богослова Пречистій Діві, – за цією волею і у нас усіх, як вірних, є Мати. Ця духовна Мати – Діва Марія, Цариця Небесна, Обрана і Непереможна Воєвода в боротьбі проти зла, Непорушна Стіна і Оранта-Молитовниця, наш Покров та Захисниця від нападів лукавого і слуг його.

Як поранена чи хвора дитина із болем своїм звертається до матері, шукаючи від неї допомоги, так усі ми, бувши уражені болем він дії зла, звертаємося до нашої спільної духовної Матері. Наслідуючи приклад Марії Єгипетської та багатьох інших святих і праведників, ми з молитвою приносимо до Пречистої Владичиці нашу скорботу, наші страждання, наш біль. І від Неї, як від Заступниці та Помічниці, отримуємо втіху, допомогу, зміцнення у вірі та надії.

Щороку ми у цей час підносимо молитви на честь Богородиці, що були зібрані в урочистий спів, який названо Акафістом, тобто співом, під час якого не сідають. Однак цього року традиційне звершення Акафісту має для всіх нас особливий вимір, адже тепер виповнюється 1400 років від часу, коли спів цей було піднесено вперше у Царгороді в час нашестя чужинців та чудесного визволення міста завдяки заступництву Богородиці. Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій проголосив нинішній рік ювілейним роком Акафісту, аби всі православні християни мали нагоду більш глибоко замислитися над служінням Пречистої Богородиці, над Її участю у довершенні тайни Боговтілення і нашого спасіння.

Тому ми нині, перед тим, як ввечері піднесемо молитви Акафіста у численних храмах нашої Золотоверхої столиці, зібралися тут, у кафедральному храмі Київських православних Першосвятителів, у Святій Софії, аби разом піднести славослів’я з Акафісту перед чудотворним і особливо шанованим київським образом Божої Матері – перед Орантою, Нерушимою Стіною.

Серед усіх прославлених в Україні ікон Пречистої Владичиці цей образ має для православних вірних особливе значення. Адже він видимо пов’язує нас з тим часом, коли Україна-Русь від Царгороду, від Матері Церкви Константинопольської прийняла православну християнську віру та утвердилася як православна християнська держава завдяки служінню наших благовірних правителів князів Києва і всієї Руси Володимира Великого та Ярослава Мудрого, будівничих цього собору. Стоячи у молитві перед цим образом ми відчуваємо живий духовний зв’язок і спадкоємність з історією нашої Помісної Церкви України-Руси.

Тут протягом тисячоліття молилися наші православні Першосвятителі, починаючи з Іларіона Русича, автора «Слова про закон і благодать». Тут підносили молитви наші побожні гетьмани і козаки, дякуючи Пречистій Діві, Покров Якої вони завжди особливо вшановували, за допомогу в захисті прав та свобод Православної Церкви і вольностей українського народу від чужоземних зазіхань. Тут, під цим образом, у новітній історії соборно проголошувалося і стверджувалося прагнення православних вірних, священства та ієрархії мати єдину, автокефальну та помісну Українську Православну Церкву. На архієрейський трон під Орантою від княжого часу і до часу нашого зводилися Першоієрархи, Предстоятелі Церкви Києва і всієї України-Руси.

Все це спонукає нас відчувати особливу відповідальність за збереження та примноження того скарбу православної християнської віри, який ми отримали від попередніх поколінь Церкви і який маємо передати поколінням наступним. Водночас тисячолітня історія Святої Софії та цього чудотворного образу Нерушимої Стіни нагадує нам і про трагічні сторінки, коли наша святиня силою зовнішньої мирської влади була забрана від нас. Однак якою би могутньою не була та влада, яка вирішувала долю цього нашого кафедрального собору Київських Першосвятителів – часи випробувань минали і православні вірні знову поверталися сюди для служіння Богові, для молитви, для прославлення Пречистої Владичиці.

Образ Оранти має особливість, адже Богородиця тут постає з піднесеними руками, одна, а не так, як більш звично нам – із Сином Своїм на руках. Ці піднесені руки Владичиці нагадують нам те піднесення рук, яке здійснював пророк Мойсей, коли благословляв синів Ізраїля у боротьбі з ворогами-язичниками. А Діва Марія у неперервній молитві підносить руки Свої до Сина і Господа, благаючи благословити перемогою всіх вірних дітей Своїх у їхній боротьбі проти гріха та зла.

І це нагадування, яке дає нам чудотворний образ, підсилюється словами Акафісту, в яких Богородиця названа Воєводою Непереможною і Обраною. Тією, Яка виступає попереду, як мужній очільник війська вірних, у протистоянні злу та Своїм прикладом і молитвою закликає нас на боротьбу.

Таке порівняння і нагадування про те, що вперше спів Акафісту лунав як подяка Діві Марії за звільнення Царгороду від нашестя лютих чужинців, особливо актуальні нині для всіх нас. Адже і наш народ зараз страждає від нашестя чужинців. Днями вони знову, попри святі для християн дні Великого посту, сотнями посилали свої смертоносні знаряддя на наші мирні міста, аби приносити руйнування, проливати кров невинних, сіяти смерть. Фальшиво проголошуючи себе захисниками християнства, послідовники лжевчення «русского міра» вже зруйнували або серйозно пошкодили в Україні обстрілами понад сімсот храмів та інших місць молитви, і продовжують це робити. Тож які би вони не говорили слова, діла їхні свідчать, що вони вороги правди і любові, служителі лукавого, раби диявола, які творять волю його.

Бачачи все це та згадуючи нашу історію церковну та народну, ми нині з особливою урочистістю та з розчуленням серця підносимо молитви перед нашою великою київською святинею, перед Нерушимою Стіною, перед образом Діви Марії Оратни-Молитовниці та просимо у неї допомоги у захисті від нашестя чужинців, просимо зруйнувати всі недобрі задуми проти нашої Церкви і проти українського народу, просимо надихати на перемогу над ворогами видимими і невидимими. І, молячись, виголошуємо до Богородиці: Радуйся, Надіє безнадійних! Радуйся, бо Тобою переможено ворогів! Радуйся, Невісто Неневісна! Амінь.