Перша неділя Великого посту нагадує нам, що без правдивого вчення Церкви та втілення його у наше життя ми не можемо досягнути спасіння, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю Торжества Православ’я
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні, у першу неділю Великого посту, ми звершуємо Торжество Православ’я. Історично цей спогад повʼязаний з перемогою над єрессю іконоборства, осудженою Сьомим Вселенським собором. Але навіть після цього собору ще протягом понад шести десятиліть послідовники лжевчення збурювали Церкву. Іконоборство прийшло до занепаду лише коли втратило політичну підтримку від імператорів. Тоді шанування святих ікон було повністю відновлене, і на честь цього була здійснена урочиста молитва у великій соборній церкві Святої Софії у Константинополі у першу неділю Великого посту 843 року. Від того часу склалася традиція щороку молитовно згадувати на початку Великого посту Торжество Православ’я, яке істиною свого богоодкровенного вчення перемагає всі єретичні мудрування.
Саме тому і наше сучасне торжество має ніби кілька вимірів, які пов’язані не лише з історичними подіями. Бо сенс і значення Торжества Православ’я є значно глибшими за просте нагадування про минуле.
Найперше, ми у цей день вшановуємо святі ікони Спасителя, Богородиці, ангелів та угодників Божих, а також чесний Хрест Господній, поклоніння якому, як знамену перемоги над злом, ми будемо ще окремо звершувати у третю неділю посту.
Богословське вчення про ікони, з відкиненням як єретичних мудрувань, так і марновірних ідолопоклонницьких практик, було стверджене Сьомим Вселенським собором. Ікони – не просто зображення Господа Ісуса Христа і святих, але матеріальне свідчення нашої віри в істинність втілення Сина Божого та в істинність нашого спасіння через єднання з Ним та благодатне обоження.
Божественна природа є невидима, і тому ніяким чином не може бути зображена. Однак Син Божий, коли втілився від Духа Святого і Марії Діви, став істинною Людиною. Він прийняв у єдність Своєї Божественної Особи повноту людської природи, яка має видиму матеріальну складову – тіло. І це тіло могли бачити всі свідки земного життя Спасителя. Саме цей видимий для всіх свідків земного життя, смерті та воскресіння Спасителя образ відтворюється в іконографії. Так Церква засвідчує свою віру в істинність втілення Сина Божого. Вона проповідує свідчення Писання, що хоча Бог за природою є невидимим, бо Він «єдиний, Який має безсмертя i живе у неприступному свiтлi, Якого нiхто з людей не бачив i бачити не може» (1 Тим. 6:16), водночас Син Божий втілився, прийнявши людську природу, і як втіленого, Сина Божого можна бачити. Тому ми можемо зображати Христа, Сина Божого і Сина Людського, такому зображенню ми віддаємо пошану, кланяємося йому і цілуємо його, підносимо перед ним наші молитви, через це вшановуючи Особу, зображену на іконі. Бо все це, здійснене перед образом, ми відносимо не до самої матеріальної складової ікони, але так вшановуємо Самого зображеного Сина Божого.
Шануючи ікони Христові, ми також шануємо образи Богородиці та святих. Бо Діва Марія, ангели та всі святі наповнені благодаттю Божою та самі є живою іконою, досягши благодатного богоуподібнення. Адже всяка людина, навіть найбільш грішна, є за природою носієм образу Божого. Однак лише ті, хто через праведне життя і благодатне освячення досягають сповнення Духом Святим, стають істинно подібними до Бога, Який прославляється в них.
Наша віра у всі ці істини стверджується в святих іконах як у матеріальних пам’ятках. Хто відкидає шанування святих ікон, той цим самим ставить під сумнів віру в істинність Бога, як Святої Тройці, заперечує віру у втілення Сина Божого та віру в можливість досягнення кожною людиною спасіння через єднання з Христом і благодатне освячення.
У словесній формі наша віра виявлена у відповідному Нікео-Царгородському символі, ствердженому Вселенськими соборами, як обов’язкове для кожного християнина свідчення істини. А матеріально таким символом нашої православної віри стали святі ікони, належне шанування яких підтверджує нашу відданість вченню всіх Семи Вселенських соборів.
Тут слід підкреслити визначення «належне шанування», бо також, на жаль, існувало та існує шанування неналежне. Наслідуючи давні практики ідолопоклонства, деякі нерозумні християни сприймають святі ікони та угодників Божих подібно до того, як язичники сприймали своїх божків та ідолів. Такі думають, що сама ікона чи інша святиня має в собі якусь силу, і звертаються до цієї сили, забуваючи, що єдиним джерелом благодаті є Свята Трійця, єдиносущний і нероздільний Бог.
Церква Христова, утверджуючи правдиве іконошанування, відкинула іконоборство, як єресь, але також заборонила і засудила новітнє ідолопоклонство, як те, що суперечить православному євангельському вченню і Священному Переданню. І ми з вами, дорогі брати і сестри, звершуючи сьогодні Торжество Православ’я, урочисто поклоняючись святим іконам, оновлюємо в собі усвідомлення істинного вчення, яке вони відображають і про яке нам свідчать та нагадують.
Однак ця урочистість стосується не лише ікон, а всього правдивого вчення Церкви Христової. Саме тому і неділя ця названа не на честь торжества іконошанування, але на честь торжества Православ’я, як повноти правдивого вчення Церкви і правдивого втілення цього вчення в наше життя.
У такому розширеному розумінні присвяти першої неділі Великого посту відкривається нам відповідь на питання, чому Торжество Православ’я відбувається саме в постовий час. Адже здавалося би, у цей період ми не маємо святкувати і торжествувати, а лише смиряти себе, віддаватися покаянню та подвигам стриманості. Однак перша неділя Великого посту нагадує нам про те, що без правильної віри, без правдивого вчення Церкви та вірного втілення цього вчення у наше життя ми не можемо досягнути спасіння. Бо ми спасаємося не тому, що обмежуємо себе в їжі та шкодуємо про свої провини і хочемо виправитися – все це можна бачити і серед іновірців, і навіть серед тих, хто вірить лише у самих себе та відкидає буття Боже. Вони теж мають практики дієт та роздумів над власним життям. Але все це без правдивої віри в Христа Спасителя та без діяльного життя в Його Святій Церкві, без участі в таїнствах, без причастя Тіла і Крові Христових, не веде до спасіння, бо має лише земний, тимчасовий характер.
Саме тому, розпочавши шлях Великого посту, ми не лише приділяємо увагу подвигам і покаянню, але також урочисто нагадуємо собі про обов’язок мати, виявляти, зберігати та поширювати ту істинну православну християнську віру, яку Церква прийняла через отців від апостолів, апостоли – від Христа, а Христос – отримав від Отця. Зовнішні форми сповідання цієї віри з часом удосконалювалися, щоби протидіяти новим лжевченням та єресям. Але сутність її залишається незмінною – віра ця є богоодкровенною, євангельською, апостольською.
Тому і ми, як сучасне покоління християн, хоча живемо через двадцять століть після євангельських подій, сповідуємо ту саму віру та належимо до тієї самої Церкви, що і святі апостоли, і отці Вселенських соборів та всі правдиві угодники Божі. Цьому усвідомленню нами своєї власної відповідальності зберігати, втілювати в життя та передати наступному поколінню християн апостольську православну віру непошкоджено і правдиво – також присвячене наше нинішнє Торжество.
І ще одне, на чому слід на завершення наголосити, вшановуючи нинішнє свято. Історія встановлення Торжества Православ’я, як було на початку вже згадано, свідчить нам, що між Сьомим Вселенським собором та урочистістю в соборі Софії у Константинополі минуло понад шість десятиліть. В цей час єресь продовжувала мати силу і знаходила собі підтримку від мирської влади, піднімаючи хвилі гоніння на православних. І це нам є уроком щодо сучасних викликів, бо лжевчення «русского міра», спираючись на підтримку кремлівського тирана і його владу, так само протидіє православ’ю, руйнує єдність Церкви, нищить храми, проливає кров.
Як у давній час Сьомий Вселенський собор ясно засвідчив істину та вказав на вірний церковний порядок, але минули десятиліття до того моменту, коли соборні рішення остаточно були втілені в життя церковне, – так і тепер Святий і Великий Собор Православної Церкви на Криті десять років тому засвідчив істину та вказав на вірний порядок, але досі не всі серед православних приймають цю істину. Як колись іконоборці, так нині послідовники «русского міра» збурюють Церкву. Але ми віримо, що скільки би часу не минуло – буря ця силою Божою буде заспокоєна, правда переможе і православ’я правдиве, а не викривлене лжевченнями – буде знову торжествувати перемогу.
І нехай Господь наблизить цей час, а нам дасть сили і мудрість твердо триматися істини! Амінь.
