Слово Митрополита Епіфанія в день відзначення сьомої річниці інтронізації
Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно дякую Вам, дорогий владико, і усім, хто у цей святковий день разом зі мною підносить подячні молитви до Господа нашого Ісуса Христа. Дякую за добрі слова, за підтримку, за благі побажання, які у ці дні я отримую.
У сьому річницю від дня інтронізації Предстоятеля ми знову зібралися у цьому священному місці, в духовному серці українського народу, в тисячолітній кафедрі Київських першосвятителів – у соборі Святої Софії на подячну молитву. Бо один з перших наших християнських обов’язків – завжди дякувати Богові. Адже саме через подяку ми не лише виявляємо свою любов до Господа, але також і зміцнюємося у вірі, визнаючи божественний промисел, який оберігає нас від зла і спрямовує до добра.
Промисел Божий є дією безперестанною, але не всі та не завжди бачать його. І тим більше не всі його визнають, приписуючи досягнення різних успіхів самим собі, збігові обставин, природним законам чи ще чомусь. Але ми повинні твердо знати, що Бог є не лише Творцем світу – Він є його Промислителем, «Сам даючи усьому життя i дихання‚ i все» (Діян. 17:25), як свідчить нам апостол Павло. Бог зберігає наше буття, і не просто зберігає, але все направляє до благої мети. Тобто до того, щоби ми досягли спасіння та вічного блаженного життя.
Безперечно, що не лише один Бог діє у світі – кожна людина, як вільна і розумна істота, має свободу в діях, одні з яких спрямовані до добра, а інші – до зла. Окрім людей діють також ангели, бо вони теж є істотами розумними та вільними. Божі вірні ангели сприяють примноженню добра, виконуючи волю Творця. А злі ангели, які через гординю відпали від Бога та стали демонами, сіють зло і спокушають до нього людей.
Однак навіть те зло, яке є у світі, і яке походить не від Бога, але примножується від того зла, що його чинять люди та біси – і це зло Господь Своїм промислом зупиняє, а наслідки його – обертає до блага. У самому злі немає блага, але сила і премудрість Божа здатна зупиняти зло, спрямовуючи його наслідки до добра.
Найбільшим виявом цього є хресна жертва Сина Божого. Люди змовилися і засудили свого Спасителя на смерть, стали христовбивцями. Але наслідки цього страшного людського гріха Бог обернув до спасіння, смертю Сина Свого переміг смерть та зруйнував владу пекла.
Все це, дорогі владики, отці, брати і сестри, ми повинні особливо в цей жахливий час війни пам’ятати і сповідувати. Дякуючи Богові, ми свідчимо, що віримо в Його промисел, в Його піклування про нас. Разом з українським народом наша Помісна Церква зазнає болю та страждає. Але у цих стражданнях, перед обличчям викликів війни, ми не повинні зневірятися, плекаючи надію, що Господь зло неодмінно зупинить, а наслідки незбагненним промислом Своїм приведе до блага.
Сьогодні ми молитовно згадуємо сьому річницю інтронізації Предстоятеля, яка відбулася в цьому храмі як плід праці Об’єднавчого Собору та плід дару батьківської любові, який ми отримали від Всесвятійшого Вселенського Патріарха – Томосу про автокефалію. Ті з нас, хто належить до старшого покоління, хто жив у часи комуністичної тиранії та безбожницьких обмежень проти віри і Церкви, у часи радянсько-імперської окупації України, добре пам’ятають, що сорок-п’ятдесят років тому ті досягнення, які ми вже маємо, здавалися лише нездійсненною мрією. Півстоліття тому, як колись народ Ізраїля у полоні єгипетському чи вавилонському, могли ми лише мріяти про свободу, міряти про свою, українську, помісну і автокефальну Православну Церкву. Мріяти про такі служіння рідною українською мовою в Святій Софії, яке ми нині звершили. Могли лише як про мрію говорити про незалежну Україну.
Але Господь вивів нас із того духовного Єгипту і Вавилону, з дому неволі, розламав російське ярмо на нашій шиї, привів до свободи. І те, про що мріяли покоління наших предків, за що боролися – здійснилося на наших очах. Хіба сталося це лише завдяки людям? Безперечно, люди, які мали гідність та прагнули до свободи, робили те, що від них залежало. Але без промислу Божого ми не змогли би досягнути успіху. Бо сили зла, які повстали у ті часи та продовжують повставати проти нас – могутні.
Російська імперія зла використовує підкуп та залякування, смертоносну зброю та хитру брехню і всілякі інші диявольські знаряддя, аби знову повернути нас у рабство, не дати нам бути вільними. Ми вийшли з того проклятого духовного Єгипту, вийшли шляхом, на який нас поставив Бог. Але російський фараон і воїнство його, а також проповідники «русского міра», як ті хитрі волхви єгипетські Яній та Ямврій, женуться за нами. Вони всю свою силу і всю облесливість, всю брехню спрямовують проти нас, щоби наздогнати український народ і нашу Помісну Церкву та знову зробити нас своїми вічними рабами.
Ми знаємо, що сталося з Єгиптом, з фараоном і воїнством його – Бог переміг їх, звільнивши народ Свій від ярма неволі. І ми віримо, що попри всю силу сучасного фараона, попри всю облесливість новітніх волхвів «русского міра», з допомогою Божою і наш народ та Церква Українська остаточно звільняться від московського рабства.
На Об’єднавчому Соборі тут, в цьому духовному серці українського православ’я, Дух Святий сотворив справжнє промислительне чудо нашого єднання, і ми ніколи не перестанемо дякувати Богові за це. Знаючи, які випробування наш народ матиме попереду, які злі плани проти України замислив кремлівський тиран, аби знищити нас, Господь ніби непохитну духовну фортецю на скелі, поставив єдину помісну Православну Церкву України. Щоби у ці страшні часи Церква Українська надихала народ до спротиву злу, щоби звершувала своє служіння свідчення істини, щоби благословляла захисників та молилася за перемогу.
Тому сьогодні ми, виконуючи цей обов’язок, з особливою ревністю підносимо подячні молитви Богові та просимо у Нього допомоги і захисту від московського фараона і воїнства його. Просимо про перемогу правди і тривалий справедливий мир для України.
Ми молимося за наших новітніх героїв-захисників і дякуємо їм за те, що Україна продовжує спротив агресору. Ми молимося на нашу державу та за всіх, хто служить на благо України, за Президента і Уряд, за очільників місцевих громад, щоби Бог надихав їх силою і мудрістю протистояти агресору та долати всі його підступи.
Ми просимо Бога надихнути мудрістю правителів світу, щоби вони єднали зусилля у відновленні миру та у справедливій відплаті російському агресору. Ми дякуємо всім народам і країнам, релігійним спільнотам і благодійникам, які у ці важкі часи продовжують допомагати Україні. Наша особлива вдячність у цей страшний час, коли ворог використовує проти нас як зброю темряву та холод, всім тим працівникам, які відновлюють постачання тепла і світла. Нехай Господь стократно винагородить вас за важку, героїчну працю!
Дорогі брати і сестри! Минуло сім років від часу інтронізації Предстоятеля, і жоден з цих років не був легким чи простим. Кожен рік мав свої складні виклики – спроби зруйнувати нашу єдність, пандемію, повномасштабне вторгнення агресора. Жодного року з цих семи Помісна Церква не жила у повному спокої, але постійно боролася і продовжує цю боротьбу. Однак для того Бог і доручив нам духовну зброю – меч слова Свого, щит християнської православної віри, броню правди, шолом спасіння – щоби ми протидіяли підступам ворожим. Дотепер ми досягали успіху в нашій боротьбі саме завдяки єдності, взаємній підтримці, усвідомленню нашої спільної відповідальності перед Богом і українським народом. Будемо так діяти і надалі – тоді матимемо і надалі успіхи та будемо долати нові виклики успішно, як долали дотеперішні.
Одним з таких викликів, який стоїть перед нами і буде стояти у майбутні роки, є досягнення повної єдності українського православ’я. Бо хоча переважна більшість православних в Україні прийняла плоди Об’єднавчого Собору та послідувала всьому, що визначене в Томосі про автокефалію, а саме – щоби в Україні була єдина Помісна Церква, але ще не всі це зробили.
Одні, хоча таких меншість, свідомо продовжують служити «русскому міру» та навіть, як це ясно показують їхні діла, прислуговують Кремлю і його спецслужбам. А інші здається досі, як ті звільнені з рабства євреї, не можуть ще сприйняти своєї свободи та оглядаються на Москву, цей новий Єгипет і Вавилон, помилково думаючи, що шлях свободи від російського ярма приведе їх до духовної гибелі.
Ми як Церква багато разів вже зверталися до наших братів і сестер, які досі ще не наважилися виконати обов’язок, визначений в Томосі, та залишаються у підлеглості російському патріархату, із закликом до діалогу, до порозуміння і досягнення церковної єдності. Нині ми вкотре поновлюємо цей заклик. Священний Синод утворив спеціальну комісію, уповноважену вести такий діалог. І ми знову кличемо усіх, хто готовий та бажає блага Православній Церкві та Україні – розпочати спілкування.
Ще раз дякую всім вам, дорогі брати і сестри, отці та владики, а через вас – повноті нашої Помісної Церкви, за підтримку мого служіння, за ваші молитви про мене. Нехай Господь благословить новий рік нашого буття новими успіхами, наближає час завершення російської агресії та благословить нас тривалим правдивим миром, а Церкву – єднанням усіх. Богу нашому слава на віки віків. Амінь.
