Обов’язково прийде день перемоги над злом і воскресіння України до мирного життя, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми з читання Євангелія чуємо розповідь про воскрешення Спасителем померлого сина наїнської удови. Люди, які стали свідками цього чуда, прославили Бога, кажучи: «Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій» (Лк. 7:16).

Найперше слід підкреслити, що почуті нами слова Писання є ще одним доказом божественної гідності Господа Ісуса Христа. Людина, бувши наділеною Творцем багатьма талантами і здібностями, здатна творити чимало речей, що викликають подив. Однак ніхто з нас, людей, не здатен повернути померлого до життя. Бо не ми є джерелом нашого власного буття – його нам дає Бог. І тому лише наш Творець здатен перемагати смерть. Господь Ісус Христос, воскрешаючи померлих – а, окрім сина удови з Наїна Він воскресив дочку Яїра, воскресив чотириденного Лазаря і Сам воскрес з мертвих – тож, воскрешаючи померлих, Христос через діла свідчить, що Він справді має божественну силу і владу.

І влада ця не обмежена часом, простором чи якимись іншими зовнішніми умовами. Бог є всесильним і Він творить все, що хоче, спрямовуючи нас до добра та зупиняючи і караючи зло, а його наслідки також обертаючи до кращого. Єдиний син удови з міста Наїн помер, і задавалося, що ніхто не здатен змінити цього. Але Господь зупиняє дію смерті та творить велике чудо. І через це чудо Христос не лише допомагає удові, але також засвідчує всім, що Бог не полишив людей без піклування Свого і без надії.

Ось на цьому аспекті події, над якою ми зараз розмірковуємо, належить зупинитися більш докладно. Навіть нам, людям сучасності, є зрозумілим стан удови, яка втратила і чоловіка свого, і єдиного сина. І в наш час опинитися в такому становищі – страшне горе та велике випробування. А у ті давні часи жінка, залишившись без родини, без годувальників та захисників, потрапляла у майже безвихідне становище.

І ось у цей момент глибокого горя та навіть відчаю Господь звершує чудо, повертаючи до життя єдиного сина удови і через це повертаючи їй надію на краще майбутнє. Однак стається не лише це одне, не лише удова відновлюється у надії своїй. Зі слів людей, які стали свідками чуда воскресіння, ми чуємо, що надія повертається і до них.

У стародавні часи Бог являв народу Ізраїля Свою волю через пророків, яких посилав до людей, щоби настановляти їх на шлях правди і застерігати від зла. Ці Божі пророки сповіщали, що хоча нині зло ще має велику силу, але у майбутньому прийде Спаситель світу, Який переможе його, здолає саму смерть, оновить творіння. І чимало з тих, хто чули ці пророцтва, хто читали їх у книгах Священного Писання, через це покладали надію на прихід Месії.

Однак час минав, а Месія не з’являвся у світ. Більше того – на кілька століть навіть голоси пророків змовкли, Бог більше не посилав їх до народу Свого. Тож з плином століть чимало ставало тих, хто міг піддатися і розпачу, і безнадії, і зневірі. Піддатися так само, як могла піддатися наїнська удова, втративши і чоловіка, і єдиного сина.

Але воскресивши померлого, Господь Ісус Христос цим виявом Своєї божественної сили воскрешає також і надію. Люди, які довго чекали на виконання пророчих слів, на звершення волі Божої – свідчать: «Великий пророк постав між нами, і Бог відвідав народ Свій».

Усвідомлення цього, дорогі брати і сестри, повинне і нас надихати вірою, повинне допомагати нам не втрачати надії та не впадати у розпач навіть тоді, коли ми є свідками численних проявів сили зла у світі навколо нас. Господь не безсилий!

Думки Божі для людини можуть бути незрозумілими і шлях промислу Його – незбагненним. Так свідчить і пророк Ісая у книзі своїй: «Мої думки – не ваші думки, ні ваші путі – путі Мої, говорить Господь. Але, як небо вище за землю, так путі Мої вищі за путі ваші, і думки Мої вищі за думки ваші» (Іс. 55:8-9).

Однак те, що для нас задуми та діяння Божі можуть бути незрозумілим, не означає, що Господь не піклується про нас, що Він відвертається від нас у наших стражданнях, не чує наших молитов, не співстраждає нашому горю. І навіть тоді, коли здається, що немає на що нам сподіватися – ми повинні не втрачати довіри до Бога і попри всі спокуси та вияви сили зла у світі цьому ми повинні зберігати надію.

І цю нашу надію Бог не осоромить. Скільки би не тривав час темряви і влади зла – він неодмінно завершиться перемогою світла і добра. А чудо, про яке нині свідчить нам Євангеліє, стверджує нас у цій надії на Бога.

Тож, дорогі брати і сестри, як би нам усім зараз не було складно, коли ми бачимо все нові й нові прояви темряви віку цього, коли відчуваємо на собі кровожерну сутність російської імперії зла, яка щоденно примножує на нашій землі свої диявольські злочини, вбиває та руйнує – все це не повинне забирати в нас надії на Бога, на Його промисел і на Його перемогу. Бо обов’язково прийде той день, день перемоги над злом, день воскресіння України до нового, мирного життя, коли ми теж прославимо нашого Спасителя і скажемо: «Бог відвідав народ Свій!» Амінь.