Спаситель закликає кожного з нас взяти хрест свій – не Його хрест, не хрест когось іншого, але свій власний, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у храмі Успіння Пресвятої Богородиці селища Олександрівка

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, в неділю після святкування на честь Воздвиження Хреста Господнього, ми чуємо з євангельського читання три важливі настанови, які дає Спаситель Своїм учням. Перша з них – це заклик до вірних зректися себе, взяти свій хрест і йти за Сином Божим. Друга настанова пов’язана з першою – це є заклик до жертовного життя, до самопожертви. А третя настанова – це заклик не соромитися Христа і Його вчення перед грішниками світу цього.

У свято Воздвиження та протягом наступних днів ми особливо вшановуємо Хрест Господній як знак і знамено перемоги над злом і смертю. Тієї перемоги, яку Син Божий досяг завдяки найглибшій самопожертві, завдяки смиренному виконанню волі Отця Небесного навіть до смерті на хресті. І, згадуючи цю хресну викупну жертву Спасителя, ми нині чуємо Його заклик, звернений до кожної людини: хто хоче йти за Мною, той має брати з Мене приклад, має також виявляти смирення перед волею Отця Небесного та жертовну любов.

Спаситель закликає кожного з нас взяти хрест свій – не Його хрест, не хрест когось іншого, але свій власний. Бо ми не можемо повторити подвиг Сина Божого, адже Він є Месія, Який прийняв смерть на хресті заради спасіння всіх людей, а ми – люди грішні та страждаємо і терпимо тому, що гріх діє в нас і нам належить цілком викорінювати його. Але Бог любить людей, і тому Своїм невимовним Промислом спрямовує кожного з нас на такий життєвий шлях, який є найкращим для досягнення нашої власної перемоги над гріхом. Однак на цьому шляху, щоби він був справді плідним, нам належить виявляти жертовну любов до Бога і до ближніх – це і означає взяти хрест свій та йти за Христом.

Всі ми є різні, маємо різні життєві обставини та різні покликання, живемо в різних місцях та в різних умовах. Але попри цю різницю кожна людина може і здатна почути заклик Спасителя і взяти свій хрест любові та жертовності, щоби понести його через все життя, йдучи за Господом Ісусом Христом. В сімейному і в чернечому житті, як миряни чи священнослужителі, виконуючи звичайну роботу чи звершуючи військове покликання зі зброєю в руках захищати від зла ближніх, маючи працю, відому серед людей і почесну, або несучи таємний подвиг – всі ми у цих різних обставинах можемо зовнішньо різними шляхами виконувати одне й те саме Христове покликання: нести хрест свій, йдучи за Сином Божим.

Бо сутність подвигу несення хреста не в зовнішніх обставинах того, як це відбувається, а у внутрішньому змісті. І на це вказує Спаситель, говорячи про життя, віддане заради Євангелія, або навпаки – привласнене для себе і змарноване заради тимчасових принад світу цього.

Слово «душа» у біблійній мові має два значення. Це і невидима, духовна безсмертна складова нашої природи, яка разом із тілом становить повноту людини. Але це також і життя, яке виявляється через душу. В словах Євангелія, які ми нині чуємо, йдеться про це, друге значення – Спаситель говорить, що людина, яка хоче зберегти життя своє для самої себе, насправді губить себе. А людина, яка віддає своє життя у жертовному вияві любові до Бога і ближніх – така людина насправді рятує своє життя від марнування.

Ззовні така жертовність, таке несення свого хреста, може здаватися марнуванням життя. Бо людина нібито «не живе для себе». Але так може здаватися лише тим, хто не усвідомлює, що окрім цього життя є ще життя вічне, і що наше завдання тут не полягає в осягненні всіх матеріальних благ і задоволень, які може дати світ, але в тому, щоби гідно приготуватися до життя вічного.

Саме тому людина, яка «живе для себе», насправді губить своє життя. Бо час приготування до вічності вона марнує, ганяючись за тимчасовими благами.

Господь не примушує нас повністю відкинути блага, які є від світу цього. Бо в міру і за потребою вони нам корисні та походять від щедрості й любові нашого Творця до людей. Але Господь попереджає нас, що ставити ці блага метою життя є небезпечним, адже так ми не «живемо для себе», не рятуємо своє життя, але марнуємо і губимо його.

І навпаки – коли ми час, який маємо, присвячуємо не служінню самим собі та своєму задоволенню, але служимо Богу і ближнім, жертвуємо цей час заради діл віри та добрих справ, то так ми хоча і не «живемо для себе», але правдиво наповнюємо власне життя вічним змістом та наближаємося до істинного спасіння.

Світ цей, який лежить у гріху, як і грішники, які, подібно до блудного сина з притчі, живуть в пошуку насолод, засуджують тих людей, хто не бажає бути як вони. Бо життя у згоді з Христовим законом, життя за євангельськими настановами, життя, наповнене вірою і жертовною любов’ю, викриває їх і їхні гріхи. Христос є Світло, і також Він закликає Своїх учнів бути дітьми світла, ходити у світлі, самим бути носіями цього духовного світла. А темрява гріха не любить світла Божого. Тому сини світу цього ганьблять і засуджують правдиво християнський спосіб життя та схвалюють тих, хто грішить так само, як грішать вони.

Тож Спаситель попереджає нас: не можна бути в приязні зі світом цим та водночас залишатися вірними слову Євангелія. Неможливо бути слугою двох господарів, неможливо поклонятися Богу живому та водночас шанувати ідолів. Тому нам, як учням Христа, належить обрати: або ми не соромимося нашого Спасителя, не соромимося Його вчення, не соромимося виконувати Його заповіді, або навпаки – ми через бажання похвали від світу цього будемо жертвувати Божим словом та істинною вірою. Якщо будемо соромитися Христа і Його слів, то Господь нас попереджає: Він теж посоромиться нас в час Страшного суду. Тому краще нам терпіти ганьбу та осудження від грішників, як терпів їх і Сам Спаситель, коли йшов на хресну смерть, але зберегти вірність Богові та цим шляхом спасти своє життя для вічності.

Дорогі брати і сестри! З великою духовною радістю знову прибув я до вашого причорноморського краю, до благословенної Одещини. Це вже стало певною традицією, і я радий, що можу знову молитися разом з вами тут, у цьому мальовничому, щедрому на дари природи та на добрих людей куточку України.

Такою спільною молитвою ми зміцнюємо одне одного у вірі, ми свідчимо, що попри спротив синів віку цього, попри спротив і ненависть послідовників лжевчення «русского міра», наша Помісна Церква і на Одещині зростає та утверджується, як вона зростає та утверджується в інших місцях України. На жаль тут – і всі ви це добре знаєте! – «русскій мір» особливо наполегливо намагався не просто десятиліттями, а століттями укорінювати себе. І вже в наш час, в час відновлення незалежності України, саме тут з особливою ревністю пропагували ідеї так званої «Новоросії», тут славили російських монархів та російську імперську історію так, ніби до розпусної Катерини на цих землях і життя не було.

Але і в цих складних умовах правдива Православна Українська Церква тут зростала та зміцнювалася. Ви не соромилися нести хрест свій тут, не соромилися бути вірними синами і дочками своєї правдивої рідної Церкви і свого народу – і Господь за це винагороджує. Вже зараз можна бачити, як поступово стан речей змінюється. І віримо, що у майбутньому все більше і більше наших братів та сестер прозріють, відкинуть лжевчення «русского міра» і єднатимуться навколо правдивої Помісної Церкви, живучи жертовно для Бога і для України.

Нині триває запекла боротьба проти російської імперії зла, яка щоденно несе руйнування і смерть для нашого народу. Але ми віримо, що правда на нашому боці. А там де правда – там Бог. І де Бог – там буде і перемога, і правдивий мир. Про таку перемогу і мир ми також молимося нині, як молимося і щодня. І нехай Господь, бачачи нашу віру, нашу любов до Нього та до ближніх, до матері-України, допоможе нам пройти всі випробування і виклики та вийти з боротьби проти зла переможцями. Амінь.