Нехай Господь, Який на хресті переміг зло, допоможе і нам здолати зло «русского міра», – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сердечно вітаю вас зі святами на честь Винесення чесних древ животворчого Хреста Господнього та мучеників Маккавеєвих.

Особливо вшановуючи сьогодні Хрест Господній, ми у такий спосіб згадуємо давню традицію нашої Матері-Церкви Константинопольської. Бо у давні часи в Царгороді 1 серпня з великою урочистістю виносили для поклоніння хрест з тією частиною животворчого Хреста Господнього, яку рівноапостольна цариця Олена, коли віднайшла велику святиню, наказала відділити для того, щоби перенести до столиці Римської держави як благословення. Через спекотну погоду наприкінці літа у Царгороді починали примножуватися хвороби. А тому перед животворчим Хрестом патріарх і народ молили Господа про зупинення пошестей та про благословення на завершення року. Адже рік Ромейської держави завершувався у серпні, а у вересні розпочинався новий. Тому і ЦеркваПравославна аж донині має за звичай саме 1 вересня розпочинати нове коло річних служінь.

Однак ми, дорогі брати і сестри, цим святкуванням не лише вшановуємо стародавню традицію. Бо і сама ця традиція нині вже багато століть не має у Царгороді свого безпосереднього здійснення. Адже там християни у останні століття живуть у меншості, а у Святій Софії давно не лунає християнська молитва.

І все одно щороку цього дня ми урочисто виносимо для поклоніння і пошанування образ Хреста Господнього для того, щоби нагадати собі, що в ньому, у хресній жертві, принесеній на Голгофі, у пролитій Спасителем крові та відданій за нас на смерть плоті – в них наше спасіння і наша перемога над злом і його наслідками. Поклоняючись хресту ми нагадуємо собі, що життя наше завжди має бути боротьбою проти гріха. А в цій боротьбі єдина наша надія на перемогу – Христос Господь, Який віддав Себе заради нас на розп’яття і смерть.

Винесенням чесного Хреста ми духовно розпочинаємо місяць, наповнений багатьма важливими богослужбовими спогадами. Сьогодні ми розпочинаємо двотижневий Успенський піст, який нагадує нам про життєвий подвиг стриманості Пресвятої Діви. Середина цього місяця присвячена вшануванню Успіння Богородиці, яке свідчить нам, що завершення шляху земного життя для праведних – не скорбота, а благо, не смерть, а успіння, не кінець радості, але кінець страждань та початок радості невимовної й вічної. Однак досягнути праведності та мати блаженне завершення земного життя ми можемо лише тоді, коли виконаємо повеління Христове: коли зречемося себе, візьмемо хрест свій та йтимемо за Спасителем.

Розпочинається цей місяць з дня вшанування подвигу мучеників Маккавеїв, а завершується він спогадом про мученицьку смерть пророка і Предтечі Іоана Хрестителя, якому нечестивий цар Ірод наказав відтяти голову. І це також нагадує нам, що смерть приходить до всякої людини, що помирають не лише злочинці та грішники, але також і святі та праведники. Однак смерть невинна, жертовна і мученицька є не просто завершенням життя – вона є тією найбільшою жертвою віри, яку людина може віддати Богові. Господь кожному з нас дав найцінніший дар – дар життя. Але дар цей поданий нам не для того, щоби ми змарнували його в тимчасових задоволеннях світу цього, але щоби як ті мудрі слуги ми примножили таланти, дані нам від Господаря життя і принесли багато добрих плодів. І якщо за обставинами часу доводиться обирати між життям тимчасовим, ціною за яке є зречення від віри і від Бога, і життям вічним, заради осягнення якого слід пожертвувати життям земним, яке відбирають гонителі і мучителі, то відповідь для християн є очевидною.

Христос на хресті віддав заради нас Своє життя. Він був безгрішним і ніякого зла не вчинив, але постраждав тому, що взяв на Себе наші гріхи, поніс гріхи всього світу, щоби очистити їх. Тож і ми, коли хочемо досягти спасіння, маємо віддавати своє життя Христу. Віддавати щоденно через сповідання віри і добрі справи. Але якщо доведеться, то віддавати і так, як мученики, які заради визнання правди Божої перед злобними грішниками готові були навіть померти від їхніх рук, але не зректися істини.

Отже, дорогі брати і сестри, хрест, який ми нині вшановуємо, нагадує нам про смерть, але також – про перемогу над нею і про вічне життя. І це нагадування повинне надихати нас, даючи нам надію особливо у ці страшні часи великих страждань, що їх через війну переживає наш народ.

Святі мученики Маккавеї, яких ми нині згадуємо, постраждали через гоніння, що його проти правдивої віри в Бога воздвиг цар Антіох, правитель однієї з частин колишньої імперії Олександра Македонського, яка розпалася після його смерті. На цих уламках один з генералів Олександра, Селевк, став будувати власну імперію, а його нащадки, до яких належав і гонитель Закону Божого Антіох IV, цю імперію розширювали, стверджуючи повсюди поклоніння еллінським божествам.

Чи не нагадує нам історія цього Антіоха та його збройний примус синів Ізраїля забути Божий закон і кланятися ідолам те саме, що нині робить правитель Московії? Адже і цей нечестивий тиран, як його духовний предок злобний Антіох, хоче будувати імперію, змушуючи всі навколишні народи кланятися ідолам «русского міра». Хто поклониться брехливому «русскому міру», відкинувши правдивий Божий закон – тому тиран обіцяє різні почесті та винагороду. Хто не хоче зректися власної батьківщини та правдивої батьківської віри – для тих тиран несе муки і смерть.

Вчора він знову наказав своїм злобним рабам вбивати українців за те, що вони не кланяються ідолу «русского міра». Лише в нашому місті 30 невинних людей загинули і багато постраждали від чергової російської атаки.

Але ми знаємо, дорогі брати і сестри, що Бог не буває осоромленим, а тирани у належний час зазнають поразки. Повстання Маккавеїв проти тиранії Антіоха було успішним, а сам цей цар, як свідчить історія, безславно загинув. Загинула і та імперія, яку його рід намагався розбудувати, і після неї не лишилося нічого, окрім згадок в історії.

Нехай так само буде і з кремлівським тираном та його російською імперією зла. Українці довели, що не відступлять від правди, не будуть рабами «русскогоміра» і не будуть кланятися його ідолам. А тому ми віримо, як вірили Маккавеї, що з Божою допомогою досягнемо перемоги.

І нехай сила Хреста Господнього, знак якого використовує наше мужнє військо, допомагає нам у боротьбі з тими ордами, що вживають знак «зет». Той знак, що нагадує про блискавку язичницькогоЗевса, на якого марну надію покладав Антіох і був осоромлений та переможений. Нехай Господь, Який на хресті переміг зло допоможе і нам здолати зло «русского міра» та утвердить для України і світу справжній, благословенний і справедливий мир. Амінь.