Приклад зцілення Христом паралізованого доводить нам, що гріх має бути зцілений і очищений, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у шосту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з читання Євангелія ми чуємо розповідь про прощення гріхів. І стається це прощення завдяки вірі. Вірі не лише того, хто отримав зцілення від хвороби та прощення провин, але також завдяки вірі тих, хто приніс хворого до ніг Спасителя.

Почуте нами слово Писання нагадує нам найперше про сутність гріха. Гріх є хворобою нашої людської природи. Як тіло наше створене для того, щоби бути здоровим та діяти правильно, але коли якась частина його зазнає ушкодження, то воно починає хворіти, так і наша природа. Людина була сотворена Богом для добра, для перебування в добрі та зростання в ньому. Але коли людина скористалася своєю свободою не для добра, а для зла, то як наслідок отримала пошкодження природи, яке іменуються гріхом.

Гріх викривляє нашу природу, спонукає нас діяти не просто неправильно, але завдавати шкоди самим собі. Він – як той заборонений плід, який здавався приємним і смачним, але привів прабатьків до рабства злу і до смерті.

Всі ми живемо в стані підвладності гріху. Він спокушає людину, а часто і опановує її. І через цю поширеність гріха та його звичність багато хто думає, що він є природним, що грішити – це нормально, це частина нашого життя, яку неможливо змінити.

Але це не так. І приклад зцілення паралізованого доводить нам, що гріх має бути зцілений і очищений. Ось цей хворий, який не міг сам ходити і якого принесли на постелі до Христа – чи стан його був нормальним? Всяка розумна людина скаже: ні, цей чоловік був хворий. Але ж у такому стані він перебував давно? Багато хто його лише таким бачив. Кожного дня він перебував у стані паралічу. То невже тривалість і звичність такого стану зробила хворобу нормою? Зовсім ні!

Хоча хворий лежав на постелі від давнього часу і довго хворів, але і він сам, і всі навколо розуміли, що цей його стан – не нормальний, що він потребує зцілення. Так і гріх в людях. Він може довго тривати і глибоко оволодіти людиною, але від цього він не стає природним та нормальним. Навпаки – чим довше триває гріх і чим глибше проникає в природу людини, тим більшою є потреба боротися з ним і викорінювати його.

Той, кого принесли до Христа, був паралізований. А це у ті часи було хворобою по суті невиліковною. І в наш час розвинених медичних знань та технологій параліч важко лікувати. Часто його наслідки залишаються з хворим на все життя. А в ті давні часи хворі на параліч вважалися безнадійними.

Однак такого безнадійно хворого приносять до Спасителя і очікують, що Господь зцілить його. І ті, хто принесли паралізованого, і він сам вірять, що Христос може це чудо здійснити. Господь не осоромлює їхньої віри та виконує бажане – зціляє хворого на невиліковну хворобу та прощає його гріхи.

Цей приклад засвідчує нам, що ніяка людина не може посилатися на тяжкість, задавненість або глибоку укоріненість своїх гріхів, як на причину, чому з ними неможливо боротися і тим більше чому їх нібито неможливо подолати. Звісно, що одними людськими зусиллями гріх перемогти неможливо, як неможливо, щоб одна людина просто сказала іншій, паралізованій: «Встань і ходи», і хворий від одних цих слів став здоровим. Але «неможливе для людей – можливе для Бога» (Лк. 18:27). Тому ми і звертаємося до Господа з проханням про зцілення нас від гріхів та про їхнє прощення. І Бог, як милосердний Небесний Отець, дає нам прощення та зціляє і відновлює нас навіть тоді, коли за людським міркуванням стан грішника вже безнадійний.

Гріх є порушення закону Божого, коли людина всупереч волі Божій чинить за своєю власною волею. Але якби Господь ставився до гріха лише як до злочину, який вимагає осудження і кари, то ніяка людина не спасалася би. Бо, як свідчить Писання, «всі згрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3:23).

Проте Господь не лише праведний Суддя, але і милостивий Отець. Він засуджує гріх і зло, але для грішника Бог через прощення дає можливість звільнитися від покарання та зцілитися від наслідків гріхопадіння. Однак прощення має умову – Бог прощає тоді, коли людина бажає бути прощеною, коли вона сама засуджує себе за гріх, прагне бути вільною від нього, викорінити його зі свого життя і відкинути, як смертельну хворобу.

Тому, дорогі брати і сестри, знаючи про свої власні гріхи, ми повинні не занепадати духом, але боротися з дією зла в нас, покладаючи надію на милосердя Боже і на благодатну допомогу від Господа. І Він, як люблячий Батько, не осоромить нашої віри, як не осоромив віри тих, хто прийшов до Нього, бажаючи зцілення для паралізованого.

На завершення ж ми маємо згадати, у зв’язку із днем пам’яті, про приклад незламної віри та послідовної боротьби з гріхом серед людей – про святого пророка Іллю. Нині ми вшановуємо його – одного з великих пророків Старого Завіту. Він жив серед розбещених людей у час масового відступництва від істинної віри, коли народ замість Бога став кланятися ідолам і їх іменував своїми богами. Однак ані гнів та примус від царя, ані велике число тих, хто вже відступив від правди, не зламали Іллю. Хоча йому довелося пережити багато страждань, але він продовжував своє служіння, звіщав людям правду про Бога та викривав оману ідолослужіння.

За цю незламну віру та безстрашність навіть перед сильними світу цього Ілля серед пророків був поставлений на один рівень з Мойсеєм. Саме Ілля разом з давнім Боговидцем були тими пророками, які свідчили Христу в час Преображення про те, що Він має постраждати в Єрусалимі. Також Писання каже, що перед кінцем світу Бог пошле праведних Іллю та Еноха, щоби викривати антихристове злочестя та засвідчити правду ціною мучеництва.

Тож, вшановуючи нині святого пророка Іллю як приклад незламної вірності Богу та згадуючи слова Писання про приклад віри, завдяки якій і неможливе стає можливим, будемо прагнути зростання і нашої власної віри, дбати про її зміцнення та діяльне виявлення. І тоді ми також від цієї живої правдивої віри за милістю Божою отримаємо багато добрих плодів. Амінь.