Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у п’яту неділю Великого посту

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо євангельську розповідь про вчинок синів Заведеєвих, Якова та Іоана, які, почувши слова Спасителя про Його майбутні страждання, смерть і воскресіння, просили Господа дати їм честь сісти обабіч Нього в час Його царського прославлення.

З цього випадку ми бачимо, що навіть найближчі з учнів Христових – а Яків та Іоан були саме такими! – не могли зрозуміти істинного значення служіння Месії. Як більшість тогочасних юдеїв, апостоли думали, що Царство Боже, яке наблизилося до них з пришестям Христа, має бути царством земним.

Юдея, як ми знаємо, на той час довго вже була під владою римлян, а перед цим нею володіли інші чужинці. Слава царства Давида і Соломона залишилася у сивій давнині. Тож коли у зібраннях з покоління в покоління прочитували пророцтва про майбутнє Царство і про Месію-Царя, Який відновить престол Давида, то думали, що йдеться про земну перемогу над іноземними поневолювачами і про відновлення незалежного царства Ізраїльського. І саме в такому відновленому царстві Яків та Іоан хотіли би стати наближеними до прославленого Месії-Царя, сидіти праворуч і ліворуч Нього.

Відповідаючи на це прохання Христос показує, що Його учні помилково, хибно думають про те Царство Небесне, яке Господь відкриває для людей і про яке сповіщає у Своїй проповіді. Вони вважають це майбутнє Царство якоюсь ідеальною земною теократією – державою, де, хоча керівним є закон Божий, але все одно вона є державою земною, з характерними для неї інститутами правління і честі для правителів. Натомість Господь вказує, що Його Царство має принципово іншу природу.

В основі цього Царства не правління, але служіння, не панування, але жертовність. І Сам Він, як Цар, йде до Єрусалима не на торжество сходження та престол, де буде увінчаний зі славою, але йде на смерть. Господь йде до столиці, до святого міста, щоби замість престолу земного зійти на хрест. У Єрусалимі замість вінця царського, вінця почестей і пошани перед правителем, Христос прийматиме вінець терновий, вінець страждань і несправедливої ганьби.

І саме про це Господь сповіщає Своїм учням, кажучи: «Ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне» (Мк. 10: 33-34). Цими словами Христос засвідчує, що всі події, які невдовзі мають з Ним статися, не є випадковими. Всю ганьбу і знущання, які виявлять до Месії члени синедріону і натовп народу, Син Людський прийме усвідомлено, бо так, терплячи приниження, належить Йому принести жертву заради спасіння людей.

Господь буде вбитий через розп’яття на хресті не тому, що не знайшлося нікого, аби захистити Його від судилища і смерті, але тому, що Він Сам добровільно приймає на Себе прокляття за гріхи всього людства і смерть приймає, як принесення жертви. Про це також нагадує нам і нинішнє читання з послання апостола Павла до Євреїв, де сказано про жертовність Христа, Який принесенням Своїх Плоті і Крові дає очищення від гріхів для всіх людей.

У старозавітний час кров і попіл від жертви, принесеної за гріх, давали ритуальну чистоту, хоча і не спасали від влади зла. На хресті Господь приносить велику жертву, добровільно віддає Своє життя, віддає тіло на смерть, проливає кров Свою, щоби через це звершити справжнє велике очищення. Дати очищення не для однієї людини від гріхів, але дати звільнення від рабства гріху і смерті для всього роду людського.

Тож Царство Небесне, яке являє Христос, не є і не може бути якоюсь земною державою, адже воно вище за всі форми і способи правління, які дочасно існують в світі цьому. Ці форми держав існують не як прояв досконалості, але як спосіб хоча би певною мірою обмежити і призупинити поширення зла.

Так, справді Христос є істинний Цар, і виконуючи пророче свідчення Він саме як обіцяний Цар увійде до Єрусалима, що ми будемо святково прославляти за тиждень, у Вербну неділю. Але Царство Його – не від світу цього, воно не пов’язане з якимись земними форматами влади і честі, бо у сутності своїй воно є виявом жертовного смирення Сина Божого задля спасіння людей, про що і говорить Він апостолам.

Саме тому всякі спроби і всякі намагання видати те чи інше земне владарювання, країну чи форму державного устрою за втілення Царства Небесного на землі не тільки не можна сприймати, як щось добре і правильне, але навпаки – як християни ми повинні відкидати такі спроби, як лжевчення. Христос через почуті нами сьогодні слова з Євангелія ясно застерігає учнів Своїх, а через них і всіх християн, від подібної помилки.

За двадцять століть християнської історії було багато спроб тому чи іншому царству, тій чи іншій державі, надати честь справжнього «царства небесного на землі». Одні будували такі царства з іменем Бога на вустах, інші, як більшовики чи різні подібні комуністи – будували «царство боже без Бога». Але всі ці намагання – як давні, так і новітні, і ті, які стануться у майбутньому – всі вони є хибними, а часто навіть злочинними, просякнутими антихристовим духом.

Наочним сучасним прикладом цього є намагання видати за таке «боже царство» державу, яку її прихильники вважають «Святою Руссю», але за ділами вона – російська імперія зла. Проповідники «русского міра» намагаються переконати всіх, що лише сучасна російська держава є тією силою, яка оберігає добро та правду. Що лише її церковна структура на чолі з московським патріаршим престолом нібито одна є справжньою Церквою Христовою, і з Богом нібито мають єднання лише ті, хто мають єднання з нею.

Ввечері минулої п’ятниці, коли у численних православних храмах по цілому світу читали Акафіст Пресвятій Богородиці, вшановуючи належними похвалами Пречисту Діву, ця «Свята Русь» послала ракету на українське місто Кривий Ріг, спрямувала її на житловий район, на дитячий майданчик. Ця держава, яка вдає з себе «твердиню християнських цінностей», послала зброю, що вбила невинних, вбила малих дітей.

Хіба такими вчинками твориться Царство Боже? Як ми знаємо, Христос міг закликати на Свій захист дванадцять легіонів ангелів. Але Він заборонив апостолу Петру вжити для оборони від злочинного наказу начальників народних навіть один єдиний меч. А ця самозвана «Свята Русь» одинадцять років вбиває наш народ! Свої дрони, бомби, ракети, всяку іншу смертоносну зброю щодня використовує вона для того, щоби вбивати і губити невинних, позбавляти життя мирних мешканців, дітей.

Євангельське свідчення з сьогоднішнього читання ясно дає нам відповідь на питання, якою є природа цього «русского міра», цієї фальшивої «Святої Русі». Чи є вона «Царство Боже, яке прийшло у силі»? Ні, це є імперія зла, це є втілення антихристового духу брехні та кровопролиття.

І всі, хто служать цьому «русскому міру», всі, хто його виправдовують, хто ділом або бездіяльністю допомагають продовженню злочинів цієї злобної імперії, і зокрема вдягнені в церковні ризи слуги московського престолу – на їхніх руках також кров дітей з Кривого Рогу і всіх інших жертв, вбитих «Святою Руссю». І разом з нею, разом з цією імперією зла, її правителями і слугами, вони також будуть осуджені, як співучасники гріха.

А Господь, Який на хресті переміг зло, Який смертю переміг владу смерті – Він неодмінно явить Свою правду, Свою силу і свій Суд над беззаконними. І нехай, за милістю Божою, цей день перемоги над злом «русского міра» наблизиться! Всім же, хто від нашестя цієї російської імперії зла загинули, нехай Господь подає упокоєння душ у Царстві Його! Амінь.