На прикладі життя великомучениці Катерини та преподобного Меркурія ми маємо важливе свідчення того, що безбожні гонителі приречені на поразку, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, коли Церква вшановує пам’ять великомучениці Катерини та преподобного Меркурія Чернігівського, з особливою радістю та духовним піднесенням ми звершуємо богослужіння тут, в чернігівському кафедральному соборі на честь святої Катерини, де також був прославлений серед святих і де спочиває своїми чесними мощами преподобний отець Меркурій.

Великомучениця Катерина є однією з тих святих, які зазнали смерті від рук гонителів під час останньої великої хвилі переслідувань християн, розгорнутої в Римській імперії на початку 4 століття. Серед багатьох мучеників цього часу є імена тих, хто відомий для кожного православного християнина: святі Юрій Переможець, Димитрій Солунський, Пантелеймон Цілитель, а також мучениці Варвара і Катерина. Живучи в різних частинах римської держави, вони зазнали жорстоких мук і були страчені лише за одну-єдину провину – за те, що не скорилися римській владі, не поклонилися земному кесарю як богові, не шанували ідолів, яких наказала шанувати держава, але були вірними свідками Христа і Його Євангелія.

Саме слово, яке в нашій мові перекладається, як «мученики», що вказує нам на перенесені ними за віру страждання і тортури, в грецькій мові означає «свідок; той, хто свідчить». Бо хоча справді нелюдські, надзвичайні, невимовні страждання були завдані мученикам, зокрема і святій Катерині, під час гонінь, але сенс їхнього подвигу, за який славить їх Церква і за який вони увінчані славою небесною, полягає не лише в цьому.

Мученики через терпеливе перенесення страждань, через відкинення всіх спокус, через звернену до правителів та народу проповідь про єдиного істинного Бога, в першу чергу були свідками Христа. Вони свідчили свою віру не лише словами, але віддавали заради вірності істині те, що кожна людина цінує найбільше – своє власне життя.

Цим мученики особисто здійснили те, до чого закликає християн апостол Петро, пишучи у своєму Першому соборному посланні наступне: «Коли ви i страждаєте за правду, ви блаженні; а страху їхнього не бійтеся і не тривожтеся. Господа Бога святіть у серцях ваших; завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю і благоговінням. Майте добру совість, щоб тим самим, за що лихословлять на вас, як злочинців, були осоромлені ті, які ганьблять ваше добре життя в Христi. Бо коли на те воля Божа, то краще постраждати за добрі діла, ніж за злі» (1 Пет.3:14-17).

На прикладі святої Катерини ми бачимо, як діє диявол, використовуючи підвладних йому злих людей. Спочатку він спокушає до відречення від Бога через пропозицію різного роду нагород, задоволень та інших мирських принад, які багато хто цінує. Також він сіє сумнів через суперечливі оманливі філософствування, намагаючись хитрими думками та недовірою до правди зламати віру людини.

Коли ж ані мирські принади, ані оманлива філософія не допомагають, лукавий дух вдається до погроз страшними покараннями, а потім і до завдання мук. Якщо не може він здолати волю людини солодкими обіцянками, то прагне зламати її болем і страхом перед смертю.

Коли ми читаємо життя святих мучеників того часу, то може скластися хибна думка, ніби ледь не кожен християнин, кого викликали на судилище до язичницьких правителів, діяв так, як діяли відомі нам славні мученики. Але на жаль, дорогі брати і сестри, у ті давні часи християни також багато в чому були схожі до нинішніх – чимало було серед них таких, які вірили, за образним виразом притчі про сівача, лише до часу випробувань, не мали глибокого коріння своєї віри та коли наставали випробування – відпадали.

Адже згадайте, як було у порівняно недавній час, коли жив преподобний Меркурій. Тоді, в часи більшовицьких гонінь, багато-хто постраждав, але не відрікся від віри. Але ще більше було тих, хто спокусився або диявольськими обіцянками, або злякався погрози мучителів.

Тому, знаючи, що християни, яких безбожні гонителі віддавали на судилище і тортури, не завжди витримували спокуси, ми можемо більш глибоко і належно оцінити і вшанувати подвиг тих, хто заради істини віддали найдорожче – своє власне життя.

Святу Катерину, яка мала земну вроду та багатство і могла би жити в безтурботності та розкошах, але замість всього цього обрала шлях терпеливого перенесення страждань, правитель спокушав і славою, і почестями. Однак мудрість і розсудливість юної Катерини допомогли їй відкинути цю спокусу. Бо яку славу і честь може дати земне царство людині, якщо вона відречеться від Царя Небесного? Як можна відступити від істинного Бога та назвати богами вигаданих міфічних істот і кланятися ідолам, тим самим порушуючи одну з головних Божих заповідей?

Не змогли переконати Катерину і послані вмовляти її підкоритися царській волі філософи. Вони хотіли хитрими словами переконати християнку в тому, що віра її пуста і даремна. Але з допомогою Божою вона так натхненно відповідала на всі їхні докази, що самих цих філософів переконала в істині віри християнської.

Не злякали Катерину ані тортури, ані загроза страти. Бо, як вірна Богові, знала вона, що і муки ці, і сама смерть – тимчасові, але перетерпівши їх вона здобуде вічне життя в Царстві Небесному. Тож хоча і загинула вона тілом, але свідченням своїм запалила серця багатьох християн. І до нинішнього часу її життєвий приклад надихає людей шукати істинну віру, а знайшовши, як знайшла вона – твердо і незламно триматися правди.

Так само до цього ж спонукає нас і життя преподобного отця Меркурія. Він жив у новий час, у двадцятому столітті зазнавши гонінь від безбожників так, як зазнавали їх християни і на початку століття четвертого. Але як і давні святі, цей праведник нового часу не зламався перед силою безбожної влади, не зрікся віри, не був облещений пропагандою і не був настрашений зброєю більшовицькою.

І його приклад та святість, засвідчена Самим Богом через численні чудеса, які звершувалися і продовжують звершуватися за його молитовним заступництвом, є доказом того, що не лише у давні часи, в які жила, наприклад, свята Катерина, але і в наш час справжня глибока віра і досягнення святості є можливими. Хто хоче бути з Богом, ті можуть та здатні залишатися незламними і в нинішніх умовах різноманітних викликів світу цього, який намагається принадами та погрозами відвернути людей від істини.

Одним з таких викликів для православних християн нині стало вчення «русского міра». Як давні язичницькі правителі вважали себе божествами, так і нинішній кремлівський тиран вважає себе особливо обраним. Зло і неправду він поширює, проливає кров невинних, в усьому виявляє лукавство і оману. І нині ми бачимо, як поклоніння цьому тирану, виконання його волі стало таким же мірилом життя і смерті, як це було і в часи римського язичницького гоніння.

Хто поклоняється тирану, хто приносить йому і його безумним бажанням криваві людські жертви – той має в російській державі та на окупованих нею землях почесті та славу. А хто викриває злочестивого правителя, хто показує, що вчення тирана і всіх його однодумців глибоко противне Євангелію, бо це вчення «русского міра» просякнуте диявольською гординею, злобою та кровожерністю – то такі страждають від тиранії.

Але, дорогі брати і сестри, на прикладі життя двох святих, великомучениці Катерини та преподобного Меркурія, ми маємо, серед іншого, важливе свідчення того, що безбожні гонителі приречені на поразку. Від часу великої хвилі гонінь, про яку ми на початку говорили, до часу Міланського едикту і дозволу християнам сповідувати вільно свою віру, минуло лише десятиліття. І преподобний Меркурій пережив тирана Сталіна, а сучасники святого побачили безславне падіння проклятої більшовицької імперії.

Тому, дорогі брати і сестри, ми віримо, що і ця новітня імперія зла, ця тиранія гонителів та мучителів, яка противиться правді Божій та примножує число своїх невинних жертв, так само впаде – з великою ганьбою і вічним осудженням. Нехай же за молитвою святих Катерини і Меркурія та всіх святих час цей наблизиться! Амінь.