Слово Боже попереджає нас про те, що життя вічне – це істина, це реальність, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо євангельську притчу про багача і Лазаря, про розкішне життя одного і убогість та страждання іншого, а також про посмертний стан обох. Багач, який безумно змарнував життя своє у розвагах і в задоволенні пристрастей, успадкував вогненні муки. А Лазар, який чимало страждав у житті, після смерті був прийнятий серед праведників.

Найперша наука, яку дає нам притча, полягає в тому, що не багатство, як таке, є гріховним чи містить в собі зло, але ставлення людини до багатства. Якби багач, маючи достаток, від нього уділяв би іншим, якби він звертав увагу на стражденного Лазаря і допоміг би йому, то не зазнав би такого вогненного покарання.

Кілька тижнів тому в євангельському читанні ми чули нагадування морального «золотого правила»: належить чинити з іншими так, як бажаємо ми, щоби інші чинили з нами. Якщо би багач з притчі дотримувався цього правила, то побачив би Лазаря біля своїх воріт, допоміг би йому в потребах, які він має. Але він був засліплений задоволенням своїх пристрастей, тому серце багача було закам’янілим.

Старозавітні праведники, які подають нам зразок віри та відданості Богові, патріарх Авраам і багатостраждальний Іов, були особисто багатими та відрізнялися заможністю. Але багатство їхнє не володіло їхньою душею і їхнім серцем. Навпаки, від нього вони ревно служили Богові, бажаючи досконало виконати волю Господню. Тому не від багатства чи убогості, але від ставлення самої людини, від того, чи виконує вона волю Божу, чи виконує моральне «золоте правило» – залежить не лише сьогодення людини, але, що більш важливо – її вічне життя.

І це є другий урок, друге повчання, яке ми можемо взяти від притчі. Вона нагадує нам про життя після гробу, життя майбутнього віку. На жаль, дуже багато людей лише нинішнім життям обмежують свої турботи та спрямовують всі зусилля до того, щоби це життя найкраще облаштувати. А про життя вічне думають значно менше, бо здається воно чимось віддаленим, а комусь навіть примарним.

Але слово Боже попереджає нас про те, що життя вічне – це істина, це реальність. Смерть тілесна – не кінець буття, але перехід до життя безкінечного. До часу воскресіння це життя є лише для душі, але після воскресіння, яке подає нам Христос, це життя буде також для цілої людини.

Кожній людині властиво турбуватися про задоволення своїх потреб. А якщо людина є благорозумною, то вона піклується не лише про потреби тимчасові, але і про потреби майбутнього. Мудрість же полягає в тому, щоби ці майбутні потреби вбачати не стільки в матеріальних речах, скільки в тому, що стосується душі та вічного життя.

Саме тому багач з притчі просив праотця Авраама послати Лазаря в батьківський дім, до живих ще його братів, щоби чудо воскрешення і свідчення праведника спонукали їх змінити життя. Багач хоче, щоби брати його не жили так, як жив він, аби не успадкувати, як він, вічних страждань за гріхи.

І тут ми маємо ще один урок від почутої притчі. Словами праотця Авраама Господь закликає всіх нас читати, пізнавати, вивчати Священне Писання, бо в ньому містяться всі необхідні правила, вказівки і настанови, виконуючи які ми можемо досягнути блаженної вічності та уникнути гріхів і покарання за них. Не кожна людина може бути безпосереднім свідком чуда Божого, але кожна людина має можливість, коли бажає, дізнатися про те, чого навчає Біблія – слово Боже.

У давні часи на шляху пізнання істин Писання стояла неписьменність, порівняно мале число людей вміли читати. Однак в новий час цієї перешкоди не існує – ми маємо запровадженою загальну освіту для всіх. Тому відкрити і прочитати слово Боже зараз серед наших співвітчизників здатна кожна людина.

І почута нами притча спонукає нас до цього – вивчати слова Писання, вивчати і втілювати у власному житті настанови Божі, передані нам через пророків та апостолів. Бо вони є дороговказом для досягнення блаженного вічного життя і застереженням від погибелі та вічних мук.

Дорогі брати і сестри!

Все почуте нами нині з Євангелія і ті міркування, які ми щойно мали з вами над словами Писання, безпосередньо переплітаються з подією, яку ми сьогодні вшановуємо подячною молитвою в цьому храмі. Нині ми дякуємо Богові за те, що минуло вже тридцять років успішної праці відновленої Острозької академії.
Створена у давній час завдяки видатній меценатській турботі благовірного князя Костянтина Острозького, ця академія тоді відіграла винятково важливу роль у збереженні та утвердженні Православної Церкви не лише в українських землях, але і в цілій центрально-східній Європі. Святий князь Костянтин був прикладом того, як, маючи багатство та владу, спрямовувати їх на добро. Як не спокуситися можливостями, що їх дають золото й срібло, але як обернути тлінні багатства на примноження вічного скарбу чеснот і добрих діл, про які нам Говорить Спаситель: «Збирайте ж собі скарби на небі, […] бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6:20-21).

Рід князів Острозьких у багатьох своїх представниках показав приклади чеснот, які варто знати та наслідувати. Бо чим більше ми будемо мати перед очима таких добрих прикладів, тим ясніше будемо розуміти, як і нам самим треба жити, діяти, працювати, щоби бути справжніми християнами і добрими людьми.

Одним з найбільших плодів праці тієї давньої Острозької академії та особистим досягненням благовірного князя Костянтина було видання першої повної друкованої Біблії слов’янською мовою. Знаючи, яким важливим є Писання для пізнання істини та для досягнення людиною спасіння і вічного блаженного життя, вчені академії та їхній святий меценат зробили все для того, щоби унікальна праця була успішно довершена і словʼяномовні православні народи також близькою їм мовою отримали повну Біблію.

В умовах нового часу відроджена Острозька академія також від початків приділяє особливу увагу поширенню можливостей вивчення через систему освіти біблійної етики, моралі, настанов. Адже ці знання мають цінність не лише для сьогодення, але і для вічності.

Вітаючи нині отця настоятеля і громаду цього академічного храму, а також всю родину Острозької академії з 30-літтям її відродження, сердечно бажаю всім вам так само гідно продовжувати добрі справи попередніх поколінь, пам’ятати про Бога і Його слово, як про джерело життя вічного. Нехай молитовне заступництво святих Феодора і Костянтина, князів Острозьких, і всіх святих землі Української, буде з вами! Амінь.