Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять другу неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому читанні з Євангелія ми маємо відразу два приклади звершення Спасителем чудес. Господь зціляє жінку, яка дванадцять років не могла знайти лікування для своєї хвороби. А потім Він так само через чудо повертає до життя померлу дочку Іаїра. Що поєднує ці два чуда?

Їх поєднує глибина людської віри, яка відкриває шлях для Божої дії. Адже в обох випадках чудо стається не лише тому, що так хоче Господь. Воно стається також завдяки тому, що так хоче людина.

В обох випадках вичерпано всі людські можливості в якийсь спосіб змінити ситуацію. Жінка дванадцять років зверталася до лікарів, але ніхто серед них так і не зміг подолати її хворобу. Іаїр просить Спасителя прийти до його дому, де хворою лежить його дочка, але в дорозі отримує звістку, що вона вже померла. Хворобу ще можна вилікувати, але хіба можна вилікувати смерть? Так само, хіба одне доторкання до одягу може вилікувати там, де безсилими протягом багатьох років виявилися численні лікарі та їхні знання?

Але і хвора жінка, і начальник синагоги Іаїр не втрачають віри навіть перед обличчям непереборних викликів та обставин. Вони продовжують вірити там, де сумнів та зневіра перемогли би в душах багатьох інших. І саме завдяки їхній вірі, а не лише завдяки силі Божій, стається чудо.

Бо що таке чудо? Це дія безпосередньо Божа, яка перевершує природні закони та можливості. Господь, коли сотворив природу, світ невидимий і видимий, то вклав в нього закони, які підтримують творіння в бутті, в порядку та в гармонії. Ці закони існують не самі собою, але завдяки Богу, завдяки Тому, Хто дав їх Своєму творінню.

Власне ці закони і саме існування творіння теж є чудом Божим, тобто проявом безпосередньої дії Творця. Але люди настільки звикли до реальності та непорушності цих законів, що часто сприймають їх як щось саме собою існуюче. Однак насправді це не так.

Коли є закон – то є і законодавець. Коли є порядок, то є той, хто впорядковує. Для окремих випадків законодавцем та визначником порядку може бути людина чи людський колектив. А для всього світу єдиним найвищим Законодавцем є Бог, Який з небуття привів до буття все творіння. Який хаотичній, безвидній та порожній землі надав порядок і наповнив її різноманіттям життя.

Людина не була присутня при цьому, вона не бачила перший момент творіння. Вона не дивилася на поступове впорядкування Творцем хаотичної матерії. Про все це ми знаємо лише з Божественного одкровення і бачимо лише завершену справу творіння. В яке згодом, через заздрість диявола та спокусу людини, увійшло зло і тління. Тому ми часто сприймаємо світ як такий, що існує сам собою, а не як плід дії Божої, як справжнє чудо.

І тоді, коли Господь діє на наших очах, коли Він неможливе робить можливим, нам здається, що це є нібито порушенням законів природи, є якимось винятком. А насправді це не виняток і не порушення. Насправді це є здійснення Богом тієї самої влади, яку Він, як Творець і Законодавець, завжди мав і має в світі. Просто у повсякденному житті ми не помічаємо за природним станом речей Його спрямовуючої руки, Його сили і дії. А коли стається чудо – тоді ми можемо цю руку, цю силу і дію побачити.

Чудо ніби переносить нас через силу віри на початок творіння. І ми стаємо прямими свідками того, як Бог впорядковує те, що перебуває у хаосі, як зупиняє розпад і тління, надаючи творінню Свою благодать, Свою животворну силу.

В оточуючій природі Бог діє самостійно. І в Писанні ми чуємо свідчення про Його піклування про пташок і про рослини, про їхню їжу і навіть про зовнішню красу для них. Але коли йдеться про людину, яка має в собі образ Творця, має свободу волі та вибору – Бог не звершує з нею того, чого людина не приймає. І сила віри – це є свідомий акт людської волі, коли людина дає згоду на дію Творця щодо неї самої.

Воля Божа щодо людини завжди блага і довершена. Вона спрямована на те, щоби принести людині вічне блаженне життя. Але здійснення волі Божої над людиною в силу наданої нам свободи залежить не лише від Творця, але і від нас самих. Коли ми хочемо – ми приймаємо волю Божу і вона звершується над нами. Коли ми волі Божої не приймаємо – вона залишається не здійсненою.

Воля Божа для нас – ніби весільне свято, яке господар приготував для покликаних гостей, але не всі скористалися його гостинністю. Воля Божа – це ніби ті таланти, які пан роздав своїм слугам, але одні використали їх для примноження багатства, а інший – закопав у землю, залишивши подароване безплідним.

Істинне чудо Боже завжди є даром і двосторонньою взаємодією Творця з творінням. Господь подає, а людина приймає через силу віри. І саме на цій силі віри, яка стає містком між Богом і людиною, між Творцем і сотвореним, наголошує Христос. Він заохочує віру жінки, зціляючи її лише через доторкання до ризи та виявляючи її віру заради напоумлення і натхнення для багатьох. Він заохочує і віру Іаїра, заради якої навіть померла дочка його повертається до життя. І через ці приклади Бог сьогодні заохочує до живої, діяльної, осмисленої віри і кожного з нас.

Ми чуємо нині ці свідчення. Ми отримуємо урок того, як Бог діє, коли людина відкриває для Нього двері свого серця і дає Йому перше місце у власному житті, цілковито довіряючись Йому. Тож наслідуймо приклади віри, які нам сьогодні нагадує читання з Євангелія – і ми теж будемо свідками малих і великих чудес, коли і в нашому житті ми будемо бачити безпосередню дію Божу і Господь для нас неможливе робитиме можливим. Амінь.