Віра в те, що Месія є водночас істинний Бог та істинна людина – це основа і наріжний камінь християнства, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Христос народився!

У перший недільний день після Різдва Христового Православна Церква вшановує пам’ять трьох святих, які були родичами Спасителя за плоттю – праведного Йосифа Обручника, царя і пророка Давида та апостола Якова, брата Господнього. До яких роздумів спонукає нас вшанування саме цих святих?

Найперше слід відзначити, що таке свято з’явилося від початку в Єрусалимській Церкві і відзначали його у зв’язку з давнім подвійним святом Богоявлення, коли в один день вшановувалися дві євангельські події – Різдва Христового і Хрещення Господнього на Йордані. Коли Єрусалимська Церква останньою з Помісних Церков у другій половині VI століття прийняла загальний на той час вже звичай святкувати Різдво і Хрещення окремо, вшанування праведного Йосифа, царя Давида і апостола Якова стали звершувати у перший недільний день після прославлення народження Спасителя.

У такий спосіб Церква знову, як і в звершенні на другий день після Різдва Христового Собору Пресвятої Богородиці, підкреслює істину пришестя у світ Сина Божого у плоті.

Адже і до Різдва Господь являвся людям, але явлення ці були, як ми знаємо з Писання, лише у видіннях і образах. Ба більше, вся старозавітна традиція маючи на меті подолання і викорінення язичницьких уявлень про матеріальність богів, постійно підкреслювала, що істинний Бог є чистий дух, що Він не може бути ніким бачений та не має матеріального вираження. Також слід відзначити, що і еллінська філософська думка, поширена у світі в час земного життя Спасителя та проповіді апостолів, стверджувала кардинальну відмінність духовного і матеріального світу. Духовний вважався чистим, божественним, а плотський – грубим, недосконалим, пов’язаним зі злом.

Тож і для старозавітної свідомості, і для елліністичної філософії було важко сприйняти ту істину, що Сам Бог не уявно, не у видінні, не примарно чи на деякий час, але повноцінно, істинно і навіки єднається з творінням, приймає людську природу, стає істинною Людиною. З цієї причини особливо у перші століття християнської ери постійно з’являлися єретичні вчення, корінь яких полягав у бажанні зберегти давнє уявлення про неможливість єднання божества з матерією, Творця з творінням. Відтак Церква у богослів’ї, у проповіді та богослужбовій практиці присвятила важливе місце утвердженню істини Боговтілення, повного, вседосконалого і нерозривного єднання у Христі двох природ – божественної і людської.

Зрештою, з певними змінами боротьба за утвердження цієї істини залишається ключовою для проповіді Церкви навіть дотепер, і так буде, напевно, аж до Другого пришестя Спасителя. Адже хіба нині одним із головних заперечень зовнішнього світу проти християнської віри не є заперечення Божественності та навіть історичності Особи Господа нашого Ісуса Христа? Хіба навіть у середовище християн не проникає цей дух омани, який змушує сумніватися?

Важливість сповідання істини Боговтілення, істини єднання в Особі Бога-Слова двох природ – божественної і людської, підкреслюється апостолом Іоаном у його Першому Соборному посланні, де він пише: «Духа Божого i духа омани пізнавайте так: усякий дух, що сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, є від Бога; а всякий дух, що не сповідує Ісуса Христа, Який прийшов у плоті, не є від Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що він прийде i тепер уже є в світі» (1 Ін. 4:2-3). Ось, що каже улюблений учень Спасителя? Хто не вірить, що Господь Ісус Христос правдиво воплотився і став людиною – той не може іменуватися християнином. Бо віра в істинність народження Спасителя від Духа Святого і Марії Діви, віра в те, що Месія є водночас істинний Бог та істинна людина – це основа і наріжний камінь християнства.

Той же апостол у своєму Посланні говорить і такі слова: «Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що зрікається Отця i Сина. Кожен, хто зрікається Сина, не має i Отця, а хто сповідує Сина, має i Отця» (1 Ін. 2:22-23). Що вони означають? Те, що не може бути істинного шанування Бога, коли не шанується Син Божий, коли не шанується як правдивий Месія-Христос та Людина, Яка народжена від Діви у Віфлеємі – Господь Ісус.

Отже, переконавшись, наскільки важливим для нас є визнавати істину не міфічного, не примарного, не уявного, але правдивого втілення, визнавати істину таємничого, але вседосконалого воплочення Сина Божого, Який народжується від Діви Марії, ми логічним чином переходимо до наступного міркування.

Знаючи, що Христос народився за плоттю як людина, ми з необхідністю маємо визнавати, що Він мав родичів та предків. Адже жодна людина не з’являється у світ сама собою – вона має батька й матір. Відтак вона має родовід, має покоління прабатьків та праматерів, аж до перших людей, Адама і Єви.

Як істинна людина Господь Ісус Христос теж має рідних і має родовід. Безперечно, що як Син Божий Він не має земного батька, бо Діва Марія зачала не від чоловіка, а від Духа Святого. Водночас Спаситель, як нам свідчить Писання, істинно належить до роду людського загалом і до роду праведного Йосифа Обручника зокрема. Саме тому в попередній недільний день, перед Різдвом Христовим, ми чули з Євангелія читання родоводу Спасителя починаючи від Авраама, отця віруючих, аж до Йосифа, якого названо чоловіком Марії. У такий спосіб Церква нагадала нам про людську природу Месії, засвідчуючи, що Він прийшов не як видіння чи примара, але істинно народився, як Син Людський.

Чому ж Церква сьогодні згадує не лише праведного старця Йосифа, але також і царя Давида? Для того, щоби підкреслити, що Різдво Спасителя було істинним виконанням давніх обітниць Божих, засвідчених у Писанні, що Месія прийде саме від роду царя Давида. До цього роду належали як Йосиф, так і заручена йому Діва Марія. Саме тому, як ми знаємо з Євангелія, люди, які вірували, що Ісус є істинний Месія, називали Його не Сином Йосифа, але Сином Давидовим, хоча цар і пророк Давид був не батьком Його, але прапрадідом і між ними було багато поколінь.

Відтак, згадуючи сьогодні царя Давида, Церква засвідчує, що пророцтва, які він і сам виголошував про те, Ким буде Месія, та про ознаки Його приходу, а також всі інші пророцтва про це, засвідчені у Писанні – всі вони виконалися та справдилися. Син Божий і Син Давидів є Господь Ісус Христос, істинний Месія. Тому всякий, хто бажає виконувати волю Божу, повинен вірувати в Ісуса Христа, і не чекати іншого месії та не ставити нікого з людей вище за воплоченого Сина Божого.

Церква згадує нині також Якова, якого називає братом Господнім. Безперечно, що він не був рідним братом, бо Діва Марія окрім єдиного Сина свого, Господа Ісуса Христа, не мала інших дітей. Передання пояснює нам, що Яків є сином Йосифа Обручника від його першого шлюбу, тобто зведеним братом Спасителя. Сьогодні з євангельського читання ми чули про втечу Йосифа з Марією та Богонемовлям до Єгипту і Передання свідчить, що разом з ними у цій подорожі був також і Яків.

Будучи сином праведника, Яків сам був освічений у законі Мойсеєвому та, як каже Передання, був шанований серед юдеїв. Можливо тому Яків не відразу визнав у Ісусі Месію, як про це написано у Євангелії від Іоана, де читаємо, що «і брати Його не вірували в Нього» (Ін. 7:5). Однак пізніше Яків переконався, що брат його є істинний Месія і тому став Христовим учеником і апостолом. Після Воскресіння і Вознесіння Спасителя, коли громада християнська в Єрусалимі стала збільшуватися, апостол Яків духовно очолив її, тому Єрусалимська Церква шанує його, як свого першого єпископа.

Церква згадує апостола Якова нині не лише тому, що він був родичом Спасителя по плоті, бо це одне не може бути приводом для його шанування.  Головною підставою є те, що бувши навченим у юдействі, апостол Яків на підставі слів Закону та пророків доводив іншим юдеям, що Ісус, Якого Синедріон засудив на смерть, є істинний Месія та Син Божий. За цю проповідь апостол Яків прийняв мученицьку смерть – його скинули з даху Єрусалимського храму.

Дорогі брати і сестри!

Всі ці міркування, спогади про давні події та про осіб зі священної історії мають на меті не просто примножити наші знання. Згадуючи про святих Йосифа, Давида і Якова, вшановуючи їх, ми тим самим ще раз утверджуємося у визнанні істини Боговтілення. Через роздуми над життям і служінням цих святих ми глибше усвідомлюємо сутність Різдва Христового, а відтак – самі утверджуємося у спасительній вірі, що обіцяний Богом Месія-Христос воістину народився, та маємо поширювати цю віру серед ближніх.

Амінь.