Бог тримає двері Церкви відкритими для всіх, щоби всякий, хто бажає спастися – міг увійти в них, незалежно від свого попереднього стану, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у тридцять першу неділю після Пʼятдесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у неділю після Богоявлення, з читання Євангелія ми чуємо заклик Спасителя до покаяння. Цей заклик проголошується у землі, яку Писання словами пророка іменує Галілея язичницька та країна смертної тіні.

Коли подивимося на географічну карту, то побачимо, що згаданий у Євангелії Капернуам, де оселяється Спаситель і починає проповідувати, знаходиться далеко на північ від Єрусалима. Край цей і тоді, і тепер межує з Ліваном та Сирією. У старозавітний час народи, що населяли ці місця, були відданими язичництву, а юдеї, які оселилися біля озера Тиверіадського, швидко стали переймати від них поклоніння ідолам та вшанування їх жертвами. Бо храм єрусалимський був далеко, а вплив навколишнього язичництва був сильним.

Пророки багато викривали мешканців північного Ізраїльського царства за ідолопоклонство. Зрештою, держава ця була завойована могутньою на той час Ассирією. Багатьох було вбито, інших відведено в полон в далекі краї. Тінь смерті лягла на землю Галілеї. Однак замість покаяння мешканці її продовжували схилятися до божків спочатку сусідніх народів, а потім і до греко-римських культів.

Тому серед юдеїв край Галілейський вважався місцем, де живуть відступники від істинної віри та ідолопоклонники. І саме в таке місце прямує Спаситель для того, щоби в ньому розпочати Свою проповідь і Своє відкрите служіння. Він звертається до народу на березі озера і саме тут кличе рибалок Андрія та його брата Симона йти за Ним, щоб стати першими апостолами. На високому пагорбі неподалік від Капернаума Христос виголошує проповідь, яку названо Нагорною і в яку включені заповіді блаженства.

Про що це свідчить? Про те, що Спаситель приходить до грішників, аби закликати їх до праведності та допомогти їм виправитися. Народ сидить у гріховній темряві, серед людей багато тих, хто відступився від істинної віри – але саме до них найперше після початку Свого відкритого служіння звертається Христос.

Чи всі, хто чув проповідь Спасителя, покаялися? Очевидно, що ні. Навіть серед тих, хто ходив за Христом, як ми далі бачимо, чимало було таких, хто робив це, бо просто сподівався побачити якесь дивне знамення або чудо чи навіть насититися хлібом, отриманим без праці. Але Спаситель не припинив проповідувати і служити лише тому, що не всі сприймали Його слова.

Христос свідчив істину, щоби всякий, хто бажає, міг пізнати її та відповідно до неї виправити своє життя. А вже від кожної людини особисто залежало, як вона відповідала на свідчення істини – покаянням і виправленням чи впертим відкиненням і запереченням.

Таким є обов’язок служіння Церкви – закликати людей до виправлення, свідчити правду Божу, показувати шлях спасіння та застерігати від згубних гріховних діл. Хто чує цей заклик – той стає на шлях спасіння, а хто відкидає слово Боже – той сам себе залишає в темряві, відкинувши правдиве світло.

Те, що Христос починає проповідь саме у Галілеї язичників, нагадує нам про істину, що Господь творить Церкву не з числа чистих та святих, але кличе до неї грішників, щоби, ставши її дітьми, вони виправилися і досягнули святості. Саме тому найперший заклик Спасителя, з якого Він починає своє служіння – це заклик до покаяння.

В цьому заклику ми можемо побачити два аспекти: Господь викриває людей в тому, що вони живуть грішно, порушують Його заповіді, чинять різні беззаконня, які ведуть їх до погибелі. Але водночас Син Божий також дає їм надію на спасіння, вказує шлях виправлення і дає благодатну силу для оновлення.

І ми, як учні Христові, повинні ніколи не забувати цього, а саме, що бути християнином означає каятися і виправлятися. Сама лише приналежність до Церкви ще не робить нас святими, адже Господь закликає до Церкви і збирає до неї грішників, відкриває двері дому Свого, як господар з притчі про бенкет, і для гідних, і для негідних. Бог тримає двері Церкви відкритими для всіх, щоби всякий, хто бажає спастися – міг увійти в них, незалежно від свого попереднього стану. Але Син Божий кличе нас не просто прийти до Нього, щоби ми і надалі залишалися такими ж, якими були ззовні – Він кличе нас до покаяння, тобто до діяльного виправлення. Щоби ми, прийшовши в дім Його, перемінилися тут.

Галілеяни давнього часу, як і багато хто серед християн нині, захоплювалися чужими релігійними звичаями і способом життя. Вони переймали звички язичників і вважали, що можна сполучити служіння Богу та служіння ідолам. Так і нині є християни, які не змінюються самі до кращого, але приносять із собою в церковне життя нових ідолів, прийнятих від світу цього, і намагаються Церкву підлаштувати під них.

Для одних цими ідолами є розпуста і беззаконня, приховані іменами так званої «сучасної моралі» чи «свободи», які прямо суперечать заповідям Божим. Господь дав людині незмінний моральний закон і ніщо не може скасувати його. Бог дав людині свободу, але істинна свобода – це свобода від гріха, від влади зла, від впливу спокус. Без допомоги Божої досягти цієї правдивої свободи не може ніхто. А всякий, хто грішить – втрачає свободу і стає рабом зла.

Інше новітнє ідолопоклонство ми бачимо у вченні та практиці «русского міра», який замість миротворчості прославляє кровопролиття, замість любові і смирення звеличує гординю та ненависть. Який схвалює злочини, свідомо поширює брехню та наклепи, підміняє Царство Боже державою кремлівської тиранії, називаючи це анти-православ’я «святою Руссю».

І до одних, і до інших, до всіх, хто ухиляється від Божого шляху на гріховні манівці або ліворуч, або праворуч – Господь спрямовує Свій заклик: «Покайтеся!». Він дає надію грішникам, виявляє до них милість Свою, але не схвалює їхніх гріхів. Як світло, Він відганяє темряву та вказує вірний шлях для тих, хто заблукав. А тих, хто полюбив темряву більше, ніж світло – Бог викриває і застерігає, що вони будуть покарані.

Тому, дорогі брати і сестри, маємо пильнувати себе, щоби темрява духовна не огортала нас. Бог дає нам світло, якого ніхто не може відібрати, якщо ми самі не відвернемося від цього світла і не полюбимо більше за нього темні діла. Але для того, щоби в нас зберігалося і примножувалося це світло, нам завжди треба дбати про покаяння, про очищення від бруду нашої власної душі. Дбати про те, щоби енергія світла Божого наповнювала нас, щоби щира молитва і участь у таїнствах Церкви – зігрівали наші серця. Щоби світло Христової правди, Святого Євангелія – було нашим дороговказом на життєвому шляху, не дозволяючи зійти з доброї дороги та заблукати в темряві. Амінь.