Введення у храм Пресвятої Богородиці стало наближенням довершення прообразу, коли Пречиста Діва готується вмістити в Собі Самого Сина Божого, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сердечно вітаю всіх зі святом Введення Пресвятої Богородиці у храм! Також вітаю вас з нашим національним, українським святом – Днем Гідності та Свободи.
Чим є храм для Бога? Адже Господь у Своєму одкровенні благоволить той старозавітний храм, в який було введено отроковицю Марію, назвати Своїм домом.
Бог є дух безтілесний, за Своєю природою Він не має ніякої форми, ніякого виміру та ніяк не залежить від сотвореного Ним самим світу. А храм – це будівля, яка має визначене місце існування, яка має фізичні обмеження.
Для нас, людей, дім – це місце нашого життя, місце, де ми знаходимо відпочинок після праці, де відчуваємо безпеку, де ховаємося від шкідливих чи просто неприємних проявів зовнішнього світу. Але Бог не потребує нічого подібного. Тому для Нього храм, як Його дім, очевидно означає щось зовсім інше.
Господь обирає це місце, храм, як місце Свої особливої близькості до людей. Від давніх часів і дотепер коли когось запрошують на гостину до власного дому – це вияв поваги, дружби. Тому Бог благословляє людям збудувати для Нього храм як Його дім, щоби вони, земні люди, хоча і обмежені умовами часу та простору, все одно могли прийти до свого Небесного Отця і відчути себе затишно, ніби діти у батьківській оселі.
Отже, храм як такий потрібен не Богові, щоби мати місце для Свого перебування, але потрібен нам. Він потрібний, щоби ми тут відчували себе так, як друзі чи бажані гості відчувають себе у оселі люблячого господаря. Або ж навіть як улюблені діти відчувають себе в рідному домі поруч з люблячими батьками.
Стародавній храм у Єрусалимі з Ковчегом завіту, як його центральним і найбільш священним місцем, символізував видиму присутність серед народу Бога, Який є невидимим і безтілесним. Храм і його священні речі, про які згадує у посланні апостол Павло, описуючи Ковчег завіту та все, що було в ньому, – це були прообрази того, що між Богом і людством єднання можливе і воно колись справді здійсниться.
Бог – невидимий, безтілесний, нематеріальний. Але храм, Ковчег і всі інші священні речі – видимі, матеріальні, однак наділені святістю, як властивістю, яка має своїм джерелом Божу відвічну святість. У стародавньому світі послідовники різних культів та філософій впадали у дві крайності – одні вважали, що дух і матерія цілком протилежні, а тому Бог, як найвищий і найчистіший дух, не може єднатися з матерією, яка є нібито проявом хаосу чи навіть зла. Інші ж, навпаки, обожнювали матеріальні речі, вважаючи не лише небесні світила чи явища природи божествами, але навіть тварин, рослини чи створених з якихось матеріалів ідолів. Божественне одкровення, здійснене, зокрема і через побудову храму, засвідчує неправдивість обох цих точок зору: Бог справді є чистий, нематеріальний дух; але, турбуючись про благо світу і людини, Він благоволить виявляти Себе через матеріальні речі, бо весь світ – Його творіння.
Храм старозавітний, як вже було сказано, це – прообраз. А здійсненням цього прообразу стала пречиста Діва Марія. Вона, бувши дитиною земних батьків, Іоакима і Анни, дала народження Сину Божому. Якщо в храмі Бог перебуває через Свою благодать, то через Діву Марію Син Божий істинно воплотився, таємничо поєднавши в Собі дві природи. А через це єднання Він, Син Божий і Син Людський, відкрив можливість до благодатного єднання з Богом і для всякої людини. Саме тому в час Нового Завіту апостол Павло промовляє до нас: «Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий і Дух Божий живе у вас? […] храм Божий святий, а цей храм – ви» (1 Кор. 3:16-17).
Знаючи все це, ми усвідомлюємо шановану нині подію Введення у храм Пресвятої Богородиці як ознаку наближення довершення прообразу. Такого довершення, коли вже не храм вміщує в собі земні речі, позначені дією Божою – Ковчег з манною, скрижалями та жезлом Аарона – але коли Пречиста Діва готується вмістити в Собі Самого Сина Божого. І саме тому ми вшановуємо знак наближення виконання старозавітного прообразу саме тоді, коли готуємося до зустрічі Різдва Христового – тієї події, коли цей прообраз остаточно здійснився.
Однак те, що прообраз був здійснений, не віднімає від храму покликання бути домом Божим, яке він мав від початку. Більше того – саме завдяки здійсненню прообразу і обітниць ми маємо можливість не лише в одному єдиному Єрусалимському храмі бути прийнятими, як запрошені на трапезу в дім Божий, але мати такі храми всюди, де вони потрібні вірним. У час Старого Завіту єдиний істинний Божий храм у Єрусалимі був покликаний свідчити, що істинний Бог є лише один. А в час Нового Завіту можливість будувати храми Божі всюди, де в них є потреба, свідчить, що Господь на всякому місці приймає тих, хто бажає спастися, а тому зійшов з небес і наблизив до кожного з нас Своє Царство.
В силу цього, дорогі брати і сестри, ми маємо обов’язок не нехтувати тими дарами, які Бог подає нам через Свої храми. Адже саме тут звершується спільне служіння, саме тут звершується таїнство Євхаристії, саме тут ми, полишивши свої власні оселі, збираємося в ім’я Христа, являючи у такий спосіб повноту тіла Церкви. Тож маємо пам’ятати про милість Господню, яка виявляється і нині задля нашого блага через дім Божий. І відтак, чуючи заклик прийти до люблячого Отця Небесного на святкову трапезу молитов і таїнств, – не нехтувати цим закликом, як нерозумні та лукаві люди з відомої притчі знехтували закликом прийти на бенкет, і за це були засуджені.
Дорогі брати і сестри!
На завершення ще раз хочу привітати всіх вас також із святом національним – із Днем Гідності та Свободи. Цей день встановлений в пам’ять про початок двох наших суспільних революцій, двох Майданів. На яких наш народ постав проти намагань утвердити тиранію та розвернути Україну від нашого природного європейського шляху, обраного ще в княжі часи, до шляху відновлення московського рабства. І обидві ці революції розпочалися тут, під стінами цього відродженого з руїни Михайлівського Золотоверхого собору. Обидві вони були пов’язані зі смертельними викликами, коли тиранія, здавалося вже, ось-ось і переможе – але щоразу Бог являв милість Свою та допомагав народу, який захищав свої гідність і свободу, протистояти злу та долати його.
Нині, згадуючи ті події, ми маємо надихатися цими знаннями і досвідом. Ми не знаємо майбутнього, а виклики, які стоять перед нашим народом сьогодні – справді надзвичайні та пов’язані з питанням самого нашого існування, як української політичної нації. Але ми бачили, як Бог допомагав нашому народу у час попередніх викликів, тому будемо і нині непохитно покладатися на Його допомогу та єднати свої зусилля у захисті нашої гідності та нашої свободи.
Зараз ми у цьому відродженому з руїни храмі щодня молимо Бога про перемогу правди і справедливий мир для України, про допомогу нашим захисникам і успіх для них у боротьбі з агресором. Віримо, що прийде час – і тут, на цьому священному для Церкви нашої і для нашої національної новітньої історії місці, ми разом урочисто будемо дякувати Богові за перемогу, за мир, за наші збережені гідність та свободу! Амінь.