Господь відкриває істину Євангелія кожному, хто справді, щиро і нелицемірно бажає знати правду, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцяту неділю після П’ятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Слова апостола Павла з Послання до Галатів, які ми чуємо цього недільного дня, з одного боку стосуються подій з життя першої Церкви, для якої одним з головних питань було ставлення до старозавітного закону та євангельської проповіді серед язичників. З іншого боку, ці слова стосуються загалом природи Церкви, як тіла Христового, природи Євангелія, як Божественного Одкровення, а не просто ще одного з напрямків людської філософії. І як такі, ці апостольські слова мають ширше значення, ніж тема особистого навернення Павла і його проповідь серед язичників.
Послання до Галатів святий Павло пише задля того, аби застерегти навернених ним християн – як тих, хто раніше були юдеями, так і тих, хто раніше був язичником – від тих спокус розділення, що їх принесли до галатійських та інших громад лжебрати (Гал. 2:4). Такими неправдивими братами апостол називає тих, хто після його проповіді приходив до заснованих ним громад, аби протидіяти євангельській свободі від обмежень старозавітного обрядового закону.
Ці проповідники збурювали щойно навернених християн словами про те, що Павло – нібито не справжній апостол, бо він не був серед перших учнів Христових, а навпаки – гнав Церкву. Що він є порушником Мойсеєвого закону, бо приймає у християнське спілкування навернених з язичників, не вимагаючи від них ставати юдеями, обрізуватися і дотримуватися приписів юдейства.
Дійшло до того, що під впливом таких думок та збурених ними перших християн з юдеїв навіть такі визнані всіма авторитети, як апостол Петро, почали віддалятися від явного спілкування з наверненими від язичництва християнами. Так вони намагалися уникнути звинувачень у порушенні закону. Але водночас, піддавшись людським мудруванням, через це вони відступили від Божої правди, за що Павло навіть відкрито виступав проти Петра (Гал. 2:11) та інших, називаючи такі дії лицемірними.
Хоча ця суперечка і виникла навколо постаті апостола Павла, насправді ж вона мала фундаментальний характер. Бо йшлося не про особу апостола, про його власні погляди та біографію, але про те, чим є Христова Церква – новою громадою, зібраною Сином Божим з усіх народів, чи продовженням громади юдейської, обмеженої приписами Старого Завіту від спілкування з усіма, хто до неї не належав.
І постать апостола Павла стає ніби відповіддю Божою на цю першу суперечку серед християн. Господь для свідчення Євангелія переважно саме серед язичників обирає глибоко освіченого у старозавітному законі фарисея Савла – наполегливого і навіть надмірного ревнителя батьківських передань, як він сам себе називає (Гал. 1:14). Христос кличе Савла до апостольства не в час Свого земного життя, а вже після Вознесіння та П’ятидесятниці. Кличе на проповідь Євангелія того, хто спочатку був ревним противником євангельського свідчення та навіть жорстоким гонителем. І кличе його не через настанови інших апостолів, а безпосередньо, явившись Павлу у видінні на дорозі до Дамаску, а потім таємничо наставляючи його в Аравії. Про це Павло свідчить: «Я не став тоді ж радитися з плоттю i кров’ю – тобто з людьми – i не пішов у Єрусалим до тих, що стали апостолами раніше за мене, а пішов до Аравії і знову повернувся в Дамаск» (Гал. 1:16-17).
Такі обставини особистої біографії апостола Павла не є випадковими. Вони промислом Господнім вплетені у здійснення Божественного задуму про спасіння. Ще «від утроби матері» (Гал. 1:15) Господь обрав Павла для того, аби він став одним з головних проповідників Христового Євангелія. І аби явно утвердити істину, що це Євангеліє є істинним Божественним одкровенням, а не просто новим вченням якогось чергового філософа чи релігійного проповідника – Христос обирає Савла. Обирає як впертого і переконаного противника євангельського слова, щоби коли Савл стане апостолом Павлом, через його власну особу, життя і проповідь було краще видно і ставало зрозумілим, чим відрізняється Новий Завіт від Старого, чим відрізняється Євангеліє Сина Божого від закону, даного через Мойсея.
Лжебрати підбурювали християн з юдеїв не вірити Павлу, бо він є нібито не справжнім апостолом, адже не належав ані до числа дванадцяти спочатку покликаних до проповіді учнів Христових, ані до числа наступних сімдесяти. Він не лише не ходив з апостолами за Христом в час Його земного життя, але і потім був не просто противником, а гонителем першої Церкви. Все це лжебрати бажали поставити у провину Павлу і таким чином підірвати авторитет його проповіді, а найголовніше – заперечити кардинальний розрив Церкви з укоріненими в давньому юдействі обмеженнями та обрядовими нормами.
Бо ці лжебрати не бажали сприймати ту істину, що аби стати християнином не треба спочатку стати юдеєм. Не потрібно обрізуватися, не потрібно дотримуватися старого обрядового закону. Церква Христова – зібрання вірних, яких Господь покликав від усіх народів прийти до Нього особисто, а не долучитися до юдейства. Євангеліє, яке проповідує святий Павло – не чергова школа одного із законовчителів або секта, подібна до юдейських саддукеїв, фарисеїв чи зилотів, але воно – Боже одкровення для всіх народів та справді Новий Завіт, який прийшов на зміну Звіту Старому, що виконав своє призначення.
«Сповіщаю ж вам, браття, – підкреслює апостол Павло – що Євангеліє, яке я благовістив, не є людське; бо я прийняв його і навчився не від людини, а через одкровення Ісуса Христа» (Гал. 1:11-12). Промисел Божий кличе фарисея Савла до проповіді так, аби на його прикладі показати, що в Церкві Христовій найвищим авторитетом є саме Син Божий, а не будь-хто з проповідників та вчителів, навіть таких найбільш знаменитих, як апостол Петро.
Навернення Савла і його подальше служіння стає доказом того, що істина Євангелія – це не просто наука людського пізнання, яку земні вчителі передають своїм учням, але справді Божественне одкровення, яке через Христа відкрите для всіх, хто хоче пізнати його. Воно не обмежене людською недосконалістю, яку виявляють навіть найкращі з наставників, як виявив її Петро, бувши спокушений наріканнями ревних юдеїв, коли під їхнім впливом він став віддалятися від спілкування з тими християнами, які були навернені з язичництва. Євангеліє відкрите для пізнання кожною людиною, яка справді щиро хоче знати Божу волю та пізнавати істину – потрібно лише дійсно бути відкритими для Євангелія і ніколи не ставити людські обмеження для Божої істини, як їх намагалися поставити юдейські фарисеї чи лжебрати з нових християн.
Тому, дорогі брати і сестри, знаючи все це, ми повинні щиро і віддано прагнути в нашому власному житті пізнати Євангеліє і виконувати його. Нас не повинні спокушати думки тих, хто стверджує, ніби в час, віддалений на двадцять століть від земного життя Господа Ісуса Христа, ми вже не можемо знати істину Євангелія, бо за два тисячоліття воно нібито зазнало змін і викривлень. «Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8) – свідчить Писання. Тому як Господь свого часу відкрив пізнання істини гонителю Савлу, зробивши його відданим Своїм учнем і проповідником, так і нині Він відкриває ту саму істину Євангелія кожному, хто справді, щиро і нелицемірно бажає знати правду. Бо як тоді, так і нині Христос долає будь-які перешкоди на шляху до серця тих, хто відкриває двері душі назустріч Богові.
І на звершення, дорогі брати і сестри, бажаю поділитися з вами ще одним міркуванням, яке народжується через читання слів апостола Павла у Посланні до Галатів. Багато з вас мабуть знають, що у нинішньому протистоянні новітніх лжебратів нашій Помісній Церкві вони часто використовують як аргумент авторитет та історичне значення Церкви Єрусалиму. Мовляв, лише її визнання та спілкування з нею визначать, яка Церква є істинна та які дії – канонічними.
Почуті нами слова святого Павла підкреслюють, що він свідомо «не став […] радитися з плоттю і кров’ю і не пішов у Єрусалим до тих, що стали апостолами раніше за [нього]» (Гал. 1:16-17). Хоча Єрусалимська Церква історично є першою за часом виникнення, бо Спаситель помер і воскрес у Єрусалимі та в цьому місті народив Церкву в день П’ятидесятниці, пославши на зібрання всіх учнів і апостолів Духа Святого, однак не вона, а Христос є джерелом істини. Не вона, а Христос є Істиною, Шляхом і Життям. Тому її нинішні очільники у своїх діях можуть так само помилятися, як помилявся апостол Петро та деякі з нерозумно ревних учнів апостола Якова, коли не на основі Божественного одкровення, а на основі людських міркувань не хотіли спілкуватися з християнами, наверненими з язичників. Тому і нині ми, як Помісна Церква, так само протистоїмо помилкам, які на жаль роблять Єрусалимська та деякі інші Церкви, не бажаючи мати відкрите спілкування з нами, як Павло особисто протистояв Петру «бо він заслуговував на нарікання» (Гал. 2:11). Віримо, що як Петро та деякі інші з апостолів виправили своє невірне ставлення та дослухалися до Павлового свідчення істини, так і Єрусалимська й деякі інші Церкви виправлять своє ставлення до нашої Помісної Церкви. І нехай Господь наблизить цей час, щоби всіма Церквами у згоді та справжньому братерстві прославлялося ім’я Його. Амінь.
