Слово Митрополита Епіфанія на врученні дипломів у Київській православній богословській академії

Преосвященні владики, всечесний отець ректор, дорогі отці, шановна професорсько-викладацька корпорація та працівники нашої Академії, дорогі її випускники та студенти, почесні гості, дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Для кожного навчального закладу день завершення навчального року – це день святковий, день урочистого вручення дипломів випускникам, день подяки за здійснену працю. І для нас сьогоднішній день теж, попри все, що відбувається навколо – святковий, хоча і не зовсім в тому сенсі, в якому це слово зазвичай вживають у світі, а саме в церковному.

Щойно  Київ пережив ще одну страшну ніч війни, яку російська імперія зла веде проти України. І не лише проти України – ця імперія атакує самі принципи миру, міжнародного права та безпеки, принципи свободи та людської гідності. Вона протягом століть сама є зосередженням темряви, рабства та пригнічення, а тому намагається знову ярмо рабства накинути всім, до кого зможе дістатися своїми закривавленими руками.

В умовах цієї війни ми не просто як певний образ, історію з минулого чи філософську концепцію, але як саму реальність навколо себе, бачимо боротьбу темряви проти світла, зла проти добра. Боротьбу, яка має не лише військовий, але також і моральний та духовний вимір.

Священне Писання не раз використовує образ боротьби зі злом як спосіб відобразити реалію нашого духовного буття. Наш відвічний ворог – диявол і його слуги – невпинно воює, постійно нападає, аби отримати над нами перемогу, погубити нас, тримати у кайданах рабства злу. Але водночас Господь дає нам силу і духовну зброю, аби перемагати ворога. Меч слова Божого та молитви, щит віри, шолом спасіння – всі ці образи ми знаходимо в Писанні, яке закликає нас завжди бути пильними і готовими, як воїн на сторожі, щоби давати відсіч нападам лукавого супротивника – сатани.

Завдяки нашим новітнім героям ми маємо можливість продовжувати і нашу молитву, і нашу працю, і вільну проповідь слова Божого та вільне сповідання нашої православної християнської віри. Захищаючи свободу і незалежність України, наші Сили оборони захищають також і нас як автокефальну Церкву, дають нам можливість звершувати богослужіння, проводити навчання, жити, як вільна від імперського ярма Помісна Церква. І сьогодні ми знову дякуємо нашим захисникам за це та молимося про їхню перемогу над агресором і про встановлення благословенного миру.

Однак не лише воїни Сил оборони, але і всі ми з вами, як Церква Христова і як Помісна Церква українського народу, покликані до боротьби. Наша боротьба – духовна, боротьба проти неправди і гріха, боротьба проти лжевчень, таких, як криваве вчення «русского міра», яке спотворює самі основи Православ’я та євангельську істину.

Для того, щоби краще боротися з ворогом, воїни повинні мати добру зброю та належні знання, як її застосовувати. Наша зброя проти диявола і проти зла, яке він поширює з допомогою своїх слуг – це проповідь Євангелія через слова та діла, це глибокі правдиві богословські та церковно-історичні знання. Це примноження того світла молитви і побожного життя, до якого Господь кличе нас, називаючи християн «світлом для світу» (Мф. 5:14).

Дорогі випускники! Сьогодні ви завершуєте певний етап вашого навчання, отримуючи диплом, як засвідчення ваших досягнень на шляху богословської освіти. Але це – лише етап, це лише певний підсумок, подібний до завершення побудови фундаменту. Без доброго, міцного фундаменту не може втриматися ніяка будівля. Але фундамент для будівлі – лише основа, на якій вона стоїть, і початок для її довершення. Богословська освіта, досвід церковного життя, досвід молитви та служіння, які ви за ці роки отримали у нашій Академії – це фундамент, на якому ви далі повинні будувати дім свого особистого духовного спасіння.

Від вас, від вашої подальшої праці залежить, що на цьому фундаменті вами особисто буде довершене – міцна фортеця, недосяжна для нападів лукавого, в якій правда і добро ретельно захищені і примножуються, чи щось хитке і нестійке перед бурями світу цього, готове в одну мить стати руїною.

Попередні покоління трудівників на ниві церковній дали для нас дуже багато. Після десятиліть безбожного поневолення нашого народу і нашої Церкви, в дуже складних умовах вони виборювали духовну незалежність, розбудовували автокефальну Церкву та дбали про розвиток духовної освіти. Завдяки їхній праці, зокрема праці приснопам’ятного будівничого цієї Академії митрополита Даниїла та спочилого Святійшого Патріарха Філарета, було зроблено дуже багато. Але, згадуючи притчу про нерозумного багача, який у щедрому врожаї побачив для себе привід заспокоїтися і покладатися на вже отримане, ми не повинні лише пишатися тим, що було зроблене дотепер.

Зараз перед нами стоять нові виклики. Перемога над російським агресором і викриття та осудження лжевчення «русского міра», яке стало ідеологічним фундаментом диявольської російської війни проти України – це наше спільне завдання. Нам слід зміцнювати єдність православних України, надалі розбудовувати Помісну Церкву, допомагати звільнятися від московської омани тим нашим братам і сестрам, які досі ще перебувають під її впливом.

Нам, як найбільшій релігійній спільноті в Україні, як невід’ємній частині громадянського суспільства, належить допомогти українському народу досягти перемоги та успішно здійснити повоєнне відновлення – відновлення не лише матеріальне, але насамперед духовне. Як свідчить досвід інших країн, які пережили війну, наслідки цього лиха ще довго залишатимуться з нами – багатьом будуть потрібні духовна підтримка, розрада, заохочення вірою і надією, які може і повинна давати Церква.

І ці завдання будуть актуальними як для нас, так і для вас – для нового покоління служителів Церкви. Як ми в минулому прийшли у стіни духовної школи, щоби приготуватися до виконання Божого покликання, до виконання праці, яка на нас покладена, так і ви, дорогі випускники, прийшли сюди та отримали основу для подальшого зростання, отримали інструменти для праці, яку належить звершувати вже вам.

Сьогодні вночі, як всі ви знаєте, від наслідків росіської атаки постраждав Успенський собор нашої Лаври. Не вперше кремлівські злочинці зазіхають на наші святині – і Успенський собор, і наш Михайлівський Золотоверхий, і багато інших храмів вони знищили в минулому. Але Господь дав можливість нашому народу скинути з себе кремлівське імперське ярмо та відродити знищені святині. Тож ми віримо, що і в нинішніх страшних випробуваннях Бог нас не полишив та допоможе відновити зруйноване російськими варварами. Не полишила нас Своїм Покровом Пресвята Діва Марія – Богородиця-Оранта, Молитовниця і Нерушима Стіна. Не полишає нас святий Архістратиг Михаїл, наш небесний покровитель і помічник для всіх, хто бореться зі злом. Не позбавлені ми заступництва великого сонму святих України-Руси, пам’ять яких вчора урочисто прославлялася. Тож з надією на Бога та на Його святих будемо далі боротися і працювати.

Дякую сьогодні всім, завдяки кому наша Академія продовжує в складних умовах війни жити та розвиватися. Дякую отцю ректору та професорсько-викладацькій корпорації, а також всім працівникам Академії за сумлінну працю. Дякую нашим меценатам і благодійникам, які підтримують Церкву в ці важкі часи. Дякую батькам і рідним наших студентів та випускників за виховання своїх дітей та за підтримку їх на шляху духовної освіти.

Молитовно дякуємо Господу за благословення успішно завершити цей навчальний рік, дякуємо за заступництво нашим святим покровителям – апостолу Іоану Богослову та святителю Київському і всієї Руси Петру Могилі. Нехай Бог благословить нашу Академію на нові досягнення, а наших випускників – на добру дорогу служіння Церкві, служіння вірним та нашому народу. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!