Мета створення Церкви полягає в тому, щоби, зібравши людей навколо Христа і Його Євангелія, дати можливість кожному з покликаних змінитися, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія у пʼяту неділю після Пасхи, про самарянку

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні, продовжуючи вшановувати світле Воскресіння Христове, Церква через слова Писання подає нам свідчення про її природну відкритість. Багато релігійних і філософських вчень як давнього часу, так і нинішніх від початку обмежують себе. Бо вони орієнтуються на якусь одну певну культуру та мову, на один народ чи одну державу, тощо. Натомість розповіді, які ми нині чуємо з євангельського і апостольського читань, дають нам тверде свідчення того, що природа Церкви Христової не обмежується жодним з подібних факторів.

Заклик Сина Божого звернений до всякої людини, незалежно від того, до якого народу вона належить, якою мовою спілкується, в якій країні живе, яке суспільне становище має. Єдина умова, яка справді має значення – це щирість людини в її бажанні пізнати правду Божу. Коли така щирість є – Господь завжди відповідає на неї і ніякі зовнішні обставини для Нього в цьому не стають перешкодою.

Протягом Свого земного служіння Христос спілкувався з багатьма людьми. Однак бачимо, що ті, хто від початку був упереджений щодо Нього, часто залишалися без відповідей на свої питання. Господь мовчить перед Синедріоном. Господь не відповідає ані римському правителю Пилату, ані юдейському володарю Іроду навіть тоді, коли Йому погрожують стратою.

Натомість Ісус перед грішною жінкою самарянкою свідчить про те, що саме Він є Месія, Якого Бог обіцяв послати людям. Бо перші не шукали пізнання істини, але бажали лише самоствердитися у власних переконаннях. А ця жінка самарянка справді бажала пізнати відповіді на духовні питання. І тому вона прийняла почуту істину навіть попри різницю в релігійних поглядах, в статі, в етнічній належності та соціальному становищі.

Історія ранньої Церкви також підтверджує, що хоча Христос найперше прийшов «до загиблих овець дому Ізраїлевого» (Мф. 15:24), як Він свідчив іншій жінці – хананеянці, коли вона просила зцілити її дочку, однак правда Божого Євангелія від початку не обмежується лише одним народом. З книги Діянь апостолів ми чуємо, що перші учні, які були вимушені втекти з Єрусалима через гоніння, проповідь про Христа проголошували серед юдеїв, які жили у розсіянні. Однак скоро серед них знайшлися і ті, хто бувши сам з народження мешканцем розсіяння, став свідчити слова Євангелія еллінам, тобто язичникам, які були носіями домінуючої у античному світі елліністичної культурної традиції. Таким чином виникає християнство, а послідовники вчення Євангелія Ісуса Христа вперше починають називати себе цим іменем – християни.

Закон Мойсея був даний народу Ізраїля, до нього в час Старого Завіту посилалися пророки та серед нього явився Месія – Спаситель світу. Бо неможливо було, через поширення в людстві неправди та ідолопоклонства, серед багатьох народів зберегти і захистити істинне знання про Бога. Навіть в самому народі Ізраїля, як ми знаємо з Писання, багато хто відступав від правди, засвідченої Богом.

Однак коли Месія прийшов і звершив усе, що було необхідне для спасіння, то свідчення про це Він доручив апостолам явити усім народам. Христос посилає учнів Своїх говорити до всіх, хто хоче почути правду, і не обмежувати свідчення Євангелія ніякими зовнішніми умовами.

Господь однаково приймає, як дітей і учнів Своїх, юдеїв та еллінів, людей зі всякого народу і всякого краю. Господь відкритий як для тих, хто був вихований у добрих правилах релігійного життя, так і для тих, хто цього виховання не отримав. Для поширення слова Божого не можуть бути перешкодою ані стать людини, ані те, яке становище вона має в суспільстві, ані наявність у неї якогось багатства.

Ми в нашій Помісній Церкві часто повторюємо, як гасло, як наш девіз, що наші двері та серця відкриті для всіх. Але це не наш власний винахід, це не наша особиста думка – такою є природа Церкви Христової. Христос відкритий для всіх, Він кличе: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). І хто чує цей заклик, хто приходить, аби змінити все, що перешкоджає пізнанню істини і життю за цією істиною, ті стають справді дітьми Церкви. Серед яких, за свідченням апостола Павла, «Нема вже ні юдея, ні язичника; нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі» (Гал. 3:28).

І на цьому теж слід наголошувати, дорогі брати і сестри. Відкритість Церкви передбачає не лише те, що Бог не ставить ніякої попередньої умови для людини, аби вона могла долучитися до спільноти Його дітей, окрім однієї умови – щирої віри. Однак мета Церкви не просто усіх зібрати разом. Мета – зібрати навколо істини та дати кожному, хто пізнав цю істину і повірив в неї, перемінитися.

Христос, відкриваючись жінці самарянці, не схвалює ані її способу життя, ані її релігійних упереджень. Учні Христові, які починають проповідувати Євангеліє серед елліністів-язичників у Антиохії та в інших місцях, в жодному разі не схвалюють поганських звичаїв, ідолопоклонства і віру в міфи. Відкритість Церкви не означає, що вона приймає всіх, аби людина, ставши частиною Церкви, залишалася такою самою, якою була і поза нею – зовсім ні.

Навпаки: мета створення Церкви полягає в тому, щоби, зібравши людей навколо Христа і Його Євангелія, подолавши всякі зовнішні перешкоди та упередження, дати можливість кожному з покликаних змінитися, очиститися від гріхів, оновитися та досягти спасіння. А хто, навіть ставши членом Церкви, бажає і надалі зберігати свої попередні гріховні звички та переконання, а ще гірше – хто прагне і добивається, аби Церква змінювала істину Божу заради пристосування до гріхів світу цього і стала схвалювати та благословляти їх, – то для таких є застереження у притчі про весільне свято. Там людина, яка прийшла на святкування, не замінивши буденної одежі на весільну, – була осуджена і вигнана геть. «Бо багато покликаних, та мало обраних» (Мф. 22:14) – говорить Господь.

На завершення, дорогі брати і сестри, хочу привітати всіх матерів та бабусь зі святом – із Днем матері. Материнське покликання і служіння – благословенне і величне. Кожна людина у цей світ народжується завдяки матері, яка дає життя. Тож у цей день ми особливо дякуємо нашим матерям і молитовно бажаємо їм Божої допомоги та підтримки у звершенні ними свого покликання. Нехай Господь щедро обдаровує Своєю милістю кожну маму, яка щиро і з любов’ю дає життя новому поколінню людства і настановляє дітей у добрі! Амінь.