Тільки Господь може подати людині невичерпну повноту необхідних дарів не лише у світі цьому, але й тих дарів, які сягають вічності, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у двадцять шосту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Євангельська притча про нерозумного багача була сказана Спасителем під час проповіді до народу, зміст якої полягав у спонуканні слухачів усвідомити вищість духовного життя над матеріальними благами. А безпосередньо перед виголошенням притчі Господь каже: «Глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12:15).

Дивлячись у навколишній світ ми з очевидністю можемо сказати, що бідних і незаможних людей в ньому є значно більше, ніж багатих. Відтак прагнення збагатитися, мати більше майна та більше статків притаманне значній частині людства. І, не маючи чогось з речей світу цього, про які мріє людина, думає вона, що ці речі, коли стануть її власністю, зроблять її щасливою. Але ніколи і ніяке земне майно саме собою не здатне принести людині духовного заспокоєння.

Найперша причина такого стану справ полягає в тому, що ніколи кількість не може замінити якість. Справжнє духовне заспокоєння людина, яка є творінням Божим, знаходить лише у спілкуванні з Творцем. Бо лише Господь може подати їй невичерпну повноту необхідних дарів не лише у світі цьому, але й тих дарів, які сягають вічності.

Коли Христос розмовляв біля колодязя із самарянкою, то говорив їй, що вода, яку люди беруть з цього джерела, не може назавжди втамувати спрагу. Але та вода духовна, жива, яку подає Він, Спаситель, тобто благодать духовна – лише вона може втамувати всяку спрагу, і втамувати назавжди.

Людина постійно потребує їжі та пиття, одягу і відпочинку, і скільки живе вона – стільки існують ці потреби. Навіть зібравши всі багатства світу людина не позбувається незадоволення тим, що вже має, і відтак далі шукає ще чогось більшого. Ось і багач з притчі думав, що єдине, чого не вистачає йому для щастя – це велике місце зберігання багатства, яке забезпечило би йому добре життя на тривалий час.

Однак життя не вимірюється кількістю багатства. Жоден з найбільш заможних людей світу цього не зміг купити собі ані вічну молодість, ані незмінне міцне здоров’я – до всіх приходять і хвороби, і неміч старості. Тому через притчу Христос нагадує: смерть прийде до тебе – і кому все багатство твоє залишиться? Чи захистить воно тебе? Чи дасть полегшення в момент смерті?

Весь сенс як притчі Спасителя, так і настанов, які її супроводжують у 12 главі Євангелія від Луки, полягає в тому, що людина має знаходити задоволення у достатньому на нинішній час і не віддаватися мріям і прагненню до надмірного. Їжа і пиття, одяг і житло, інші матеріальні речі потрібні людям для земного життя. Але справді щасливою є та людина, яка задовольняється достатнім і більшу частину часу свого життя присвячує тому, щоби багатіти в Бога, збирає скарби не земні, але небесні.

Господь не забороняє існування багатства і не в самій лише наявності у людини великих статків є зло – спокусою для людини стає присвячення всього свого життя служінню багатству та покладання саме нього всієї своєї надії. Весь світ сотворений Богом і за правом належить Йому одному. А ми, як люди, лише на якийсь певний час земного життя стаємо розпорядниками частини благ світу цього. Бог дає нам ці блага відповідно до Свого промислу так само, як у притчі про таланти слугам своїм господар дав різну міру майна. Однак всі ці тимчасові земні блага даються нам з однією метою – щоби ми у достатній мірі задовольняли свої насущні потреби і від того, що маємо – служили благу ближніх, які мають менше, ніж ми.

Чи міг Господь давати народу Ізраїля манну в пустелі не на один день, але на довгий період? Так, міг, бо для Бога нема нічого неможливого. Але Господь давав чудесну їжу лише на один день, і тільки перед суботою – на два дні, щоби люди не збирали зайвого і зберігали надію не на себе, але на Нього, на свого Спасителя.

І ми з вами, дорогі брати і сестри, коли молимося словами прохань, що їх Сам Спаситель подав нам за зразок, то просимо подати нам хліб насущний на сьогодні – тобто подати те необхідне, що потрібне нам саме на нинішній день. Бо так, отримуючи лише необхідне, ми задовольняємо свої щоденні потреби, але не стаємо самовпевненими, як став багач з притчі.

Життя у нас є одне-єдине – не два, не три, і не більше, але одне. І час цього життя – один. Тому ми цей час можемо використати лише з однією якоюсь метою: витрачати його на служіння власним потребам земним чи на служіння Богу та ближнім. Коли ми служимо собі – то можемо здобути певне багатство і на певний час думати, що ми щасливі. Саме так думав і діяв багач із притчі. Але час, який ми витратили на примноження речей земних – це той час, який ми не використали на примноження багатства духовного. Чим більше ми дбаємо про земне і тимчасове – тим менше часу залишається для турботи про духовне і вічне.

Скільки часу ми, як люди, турбуємося про свої їжу та пиття, одяг і оселю, про свої потреби земні – і скільки, у порівнянні з цим, ми витрачаємо на молитву, на вивчення слів Писання та науки Церкви, на спільне богослужіння, на справи милосердя? На земне часто витрачаємо майже весь життєвий час, а на духовне, небесне – набагато менше. Тому притча, яку говорить Спаситель, покликана нагадати кожному з нас, що зібране в скарбницю земну, хоч би там було і найбільше у світі багатство, не врятує людину від смерті – від неї нас рятує лише Бог, Який один може подати людині блаженне вічне життя.

Тож, доки маємо час цього земного життя, мусимо ми турбуватися про земні речі, але не слід їм віддавати нашого серця і не слід служити їм як чомусь, що здатне зробити нас справді щасливими. Натомість задовольняючись необхідним, насущним, належить нам, покладаючи надію на Бога, турбуватися більше про осягнення Царства Божого, про виконання заповіді любові до Бога і до ближніх. І якщо протягом земного життя ми у скарбницю духовну, небесну, зберемо більше справжніх багатств добрих діл і чеснот, ніж збираємо для земних потреб, тоді істинно будемо у Бога багатими. А відтак, після тимчасового життя віку цього, отримаємо не осудження за змарнований час і можливості, але отримаємо винагороду від Господа – дар вічного блаженного життя, який є ціннішим за всі багатства світу. Амінь.