Згадуючи всіх українських захисників, які віддали життя за Україну, сьогодні підносимо за них особливі щирі молитви, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в день Усікновення глави Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Церква вшановує Усікновення голови пророка Іоана Хрестителя, Господнього Предтечі. Цей останній великий пророк старозавітного часу, який був посланий Богом приготувати народ Ізраїля до пришестя Месії, і саме тому названий Предтечею, тобто тим, хто йде попереду – він за наказом правителя Ірода був страчений. Отже сьогодні ми скорботним і постовим святкуванням вшановуємо смерть Іоана Хрестителя як мученика.

Безпосередньою причиною його страти стала ненависть, яку правитель Ірод Антипа, один із синів та спадкоємців іншого Ірода – гонителя Христа та вбивці немовлят у Віфлеємі – мав до пророка через викриття беззаконних вчинків. Цей правитель взяв собі за дружину жінку свого брата, Іродіаду, прогнавши свою законну дружину, і так відкрито порушив Божий та людський закон. Ще більшу ненависть до пророка мала Іродіада, бо публічне осудження такого ганебного зв’язку перешкоджало втіленню в життя її марнославної мрії стати царицею.

Іоан міг уникнути небезпеки для себе, якби перестав проголошувати правду та викривати гріхи. Однак тоді він перестав би бути Божим пророком, зганьбив би те велике покликання, яке отримав від Господа – бути голосом правди, бути служителем приходу в світ обіцяного Месії.

Як ми знаємо з Писання, служіння Іоана як Хрестителя полягало переважно саме в тому, щоби закликати народ до покаяння. Адже те хрещення, яке звершував пророк в Йордані, було старозавітним знаком очищення від гріховного осквернення. Про це його служіння нагадують і слова святого Павла, записані у книзі Діянь апостолів: «Перед самим пришестям  [Ісуса] Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському. Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах» (Діян. 13:24-25).

Бувши праведником, істинним пророком і великим Божим служителем, Іоан смиренно визнає перед народом, що він – не Месія, не Той Спаситель, Якого було обіцяно. Він не надимається гордістю від пошани, яку люди мають до нього і його служіння, але навпаки – застерігає їх не надавати йому більше від того значення, ніж він справді має.

У цьому служінні Іоан стає ніби протилежністю сатані – тому ангелу, що впав, кого навіть Писання називає Денницею, вранішньою зіркою, яка попереджає про сходження сонця. Денниця був величним ангелом, наділеним від Господа могутністю та славою. Однак і у цій могутності та славі він був лише служителем Божим та мав виконувати волю свого Творця. На жаль цей великий ангел не зміг подолати спокусу гордині та став про себе думати, що він не удосвітня зірка, а саме сонце, не служитель Божий, а Сам Господь. Тому він перетворився на сатану і диявола – противника і наклепника, батька гріха та неправди.

Натомість Іоан Хреститель не спокусився славою людською і не злякався погроз сильних світу цього. Ні одне, ні інше не змусили його відступити від покликання бути служителем Божим, проповідником істини та вісником пришестя Месії. Коли народ бажав на нього самого покласти цю славу, ніби він і є обіцяний Спаситель, Іоан наполегливо і ясно заперечував це, кажучи, що не гідний навіть взуття розв’язувати правдивому Месії.

Закликаючи інших до смирення перед Богом, пророк Іоан сам перший показав приклад цього смирення. Сподобившись бачити Спасителя і навіть бути учасником Його Хрещення в Йордані, Іоан не спокусився гординею від того, що йому було дано більше, ніж іншим людям.

Свою незламну відданість Божій правді пророк, ніби вінцем, засвідчив мученицькою смертю, яку ми нині вшановуємо і згадуємо. І хоча Іоан втратив земне життя, бувши вбитим через ненависть двох великих грішників, Ірода та його співмешканки, однак здобув він значно більше – вінець небесної слави. А його приклад навчає і всіх нас, дорогі брати і сестри, прагнути твердо триматися Божої правди, не відступати від неї ані заради слави людської, ані через острах перед стражданнями. І якщо будемо смиренно виконувати наше власне покликання, як це звершив Іоан Хреститель – то і ми досягнемо спасіння та увійдемо в Небесне Царство.

На завершення ж, дорогі брати і сестри, слід нагадати, що окрім церковного свята ми нині маємо також громадський спогад – сьогодні ми вшановуємо захисників, які віддали своє життя за Україну. Завдяки їхньому подвигу і їхній найвищій жертві наш народ продовжує своє буття як вільний і незалежний. Тож, згадуючи всіх українських захисників, хто віддав життя заради миру і процвітання України, сьогодні ми підносимо за них особливі щирі молитви, просимо у Господа упокоєння для їхніх душ та проголошуємо їм вічну пам’ять! Амінь.