Твердо тримаймося єдності Церкви у Христі, слухаймо настанови її отців і вчителів та уникаймо спокус, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у десяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні апостольське читання з Павлового Першого послання до Коринфян нагадує нам про той конфлікт, який від початку виник у молодій громаді християн і який потребував свого розв’язання. Значну частину свого послання, уривок з якого ми нині чули, святий Павло приділяє саме тому, щоби, викриваючи тих, хто у коринфській громаді піддався гордині та навіть став слухати різні лжевчення, повернути їх на шлях істини. «Чого ви хочете? З палицею прийти до вас чи з любов’ю i духом лагідности?» (1 Кор. 4:21) – запитує апостол у коринфських учнів. І саме тому пише їм викривальні слова, аби ще до свого особистого повернення дати необхідне духовне лікування та зустріти їх вже оздоровленими.

Після того, як Павло полишив коринфську громаду і пішов далі з проповіддю та служінням, в середовище вірних стали проникати поділи. Дехто піддався сумнівам стосовно особистості апостола, бо його супротивники, які прийшли після нього, стали казати, що він – порушник закону Мойсея, він не був серед учнів Христа, що він – не істинний служитель Божий.

У коринфській громаді багато потрудився Аполлос, який згадується у посланні. Він, як свідчить книга Діянь, походив з юдеїв Олександрії, був добре освіченим у філософії та обдарованим як оратор. Коли він навернувся до християнства, то став палким його проповідником.

Нажаль частина коринфської громади стала вважати Аполлоса більш видатним і більш значним, ніж Павло, хоча саме Павло був духовним батьком для них. Про це апостол нагадує учням так: «Хоч у вас тисячі наставників у Христі, та не багато отців; я родив вас у Христі Ісусі благовістям» (1 Кор. 4:15).

І себе, і Аполлоса Павло називає співпрацівниками на ниві Господній: «Бо ми спiвпрацівники Божі, а ви Божа нива, Божа будівля. […] Я насадив, Аполлос поливав, а зростив Бог; а тому i хто насаджує‚ i хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує. Хто ж насаджує i поливає є одне: але кожний одержить свою нагороду за своєю працею» (1 Кор. 3:9;3:6-8). Тому апостол закликає християн Коринфу не ділитися на учнів Павла, учнів Аполлоса, учнів Кифи-Петра чи таких, хто взагалі відкидає авторитет апостолів, вважаючи себе рівним до них.

Бо лише єдиний Христос є основою, Його Євангеліє проповідує Церква, до Нього закликає прийти, Його заповіді виконувати, через Нього досягати спасіння. Але пізнання віри, настанова в ній, зростання та утвердження відбуваються не самі собою – це тривалий процес, який апостол Павло уподібнює будівництву, уподібнює вирощуванню врожаю, уподібнює батьківському піклуванню.

Підвалини дому закладені Господом Ісусом Христом – але не кожен на цій основі будує однаково, у одних стіни кам’яні, витривалі, а інші будують ніби із соломи. Нива душі щедро засіяна словом Христовим, але не у всякого вона принесе однаковий плід. Бо у когось він більший, у когось менший, а у когось врожай може загинути без належного догляду через шкідників-спокусників та через скорботу зовнішніх несприятливих обставин.

Через настанову у вірі та хрещення народження у Христі подано так само, як батьки дають народження й життя своїм дітям. Але і рідна дитина може відступити від батька, як зробив це блудний син з притчі.

Тому апостол Павло застерігає і християн Коринфу, і всіх нас бути пильними у духовному житті. Необхідно шанувати наставників своїх, дослухатися до їхніх порад, бо вони мають досвід життя у Бозі, який може допомогти учням. Необхідно дотримуватися здорового і правдивого вчення, не ухиляючись від нього ні праворуч, ні ліворуч.

Одні ухиляються тоді, коли своїм наставникам надають того значення, яке в Церкві має і може мати лише Христос. Вони сприймають вчення Церкви як якусь філософську школу і з іменем якогось ієрарха чи старця пов’язують себе більше, ніж з повнотою церковною. До таких апостол Павло промовляє: «Я кажу про те, що у вас говорять: я – Павлів; я – Аполлосів; я – Кифин; а я – Христів. Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розіп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?» (1 Кор. 1:12-13).

Інші ж навпаки, відкидають авторитет наставників. Вони думають, що отримавши основу вчення – пізнали його цілком, отримавши покладений фундамент – вже мають довершену будівлю, отримавши засіяне поле – вже можуть мріяти про розширення житниць на великий врожай так, як це робив у притчі нерозумний багач. Таких апостол Павло застерігає: «Що ти маєш, чого б не одержав? А якщо одержав, чого хвалишся, ніби не одержав? Ви вже наситилися, ви вже збагатилися, ви почали царювати без нас» (1 Кор. 4:7-8).

Апостол Павло показує коринфянам і всім нам шлях правдивий, який уникає крайнощів та оберігає від спокус. У Церкві не слід надавати значення будь-кому з людей такого, яке належить лише Христу, і відтак ділитися на прихильників того чи іншого наставника і проповідника, заради чого руйнуючи єдність Церкви.

Водночас не можна і духовно згубним є відкидати науку, що її подають наставники у вірі. Бо вони, як досвідчений будівничий, дбають про правильність побудови дому спасіння. Вони, як батько, турбуються про добре зростання духовних дітей, заохочують до чеснот і застерігають від спокус, від гордині та від помилок.

«Тому благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу»  (1 Кор. 4:16) – закликає апостол Павло учнів, вказуючи, що слід приймати його приклад і вчення, але не тому, що цей приклад і вчення – його, але тому, що вони – від Христа.

Нехай ці настанови і застереження, дорогі брати і сестри, послужать і всім нам. Щоби ми твердо трималися єдності Церкви у Христі, слухали настанови її отців і вчителів та уникали спокус. Амінь.