Перед Великим постом Церква особливо нагадує про Страшний суд, аби ми наповнилися глибоким усвідомленням своєї відповідальності, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю про Страшний суд

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з євангельського читання ми чуємо пророцтво Христове про Страшний суд. У минулі недільні дні Церква для духовної настанови подавала нам притчі про митаря і фарисея та про блудного сина. Але слово, яке ми чуємо нині, – це вже не причта, тобто не алегорична розповідь. Нині ми чуємо пророцтво Спасителя, тобто Його звіщення про реальні події, які дійсно стануться у майбутньому.

Розмірковуючи над словами цього пророцтва найперше ми маємо звернути увагу, що Христос прийде удруге у всій Своїй славі, при явленні ангелів та святих. Тут справедливим буде питання: чому говориться про друге пришестя, коли Сам Спаситель свідчить апостолам перед Вознесінням: «ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20)? Якщо Христос є з нами по всі дні, тобто завжди, якщо, за Його ж свідченням, «де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20) – чому тоді Господь у почутому нами пророцтві говорить про Своє пришестя?

Ключем для розуміння такого Його слова є термін «у Своїй славі». Перше пришестя і явлення Сина Божого у світ було в смиренні. Тоді друга Особа Пресвятої Тройці, Бог Слово, «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік» (Флп. 2:7) – так свідчить нам апостол Павло. У народженні від Діви Син Божий показав найглибше смирення, явившись світові не у сяйві та величі власної божественної природи, але у простоті та убогості природи нашої. Лише обрані учні Христові, і то у особливі моменти, як, наприклад, апостоли під час Преображення, могли на деякий час бачити у Спасителі несотворене сяйво божественної слави.

Але здійснивши наше спасіння, воскреснувши з мертвих, вознісшись на небеса з плоттю, Христос прославив саму людську природу таємничим єднанням з Пресвятою Трійцею. Він здійснив те, про що у Своїй молитві в Гефсимані просив Отця Небесного: «Нині прослав Мене Ти, Отче, в Тебе Самого – славою, яку Я мав у Тебе, коли ще не було світу» (Ін. 17:5). Тобто, як Син Людський, через хресну жертву і воскресіння з мертвих, Христос приймає у Своїй плоті ту славу, ту повноту сяйва Божества, які притаманні Йому від віку, як Сину Божому. І це стається не лише для Нього одного. Через Христа людство стає здатним до наповнення світлом Божої благодаті. Те, що сотворене у часі, тобто наше людство, стає причасним до світла вічного, несотвореного.

Довершивши на землі у рабському, смиренному стані все, що необхідне було для спасіння, Христос з плоттю вознісся на небеса. І від того часу Він хоча дійсно залишається з нами, як було вже сказано, але присутність Його є видимою лише через віру. Як обрані учні Спасителя побачили сяяння Його слави на Фаворі, так і нині лише ті, хто вірує в Христа, як в Сина Божого і Спасителя світу, здатні побачити славу Його і відчувати Його присутність.

Але так буде не назавжди, і почуте нами з Євангелія   пророче нагадування свідчить – Син Божий явить всю велич і славу Свою не лише віруючим, але прийде явно для всього світу. Вперше Син Божий явився у світ у смиренні, добровільно обмеживши Себе у величі та славі. Друге Його пришестя буде невимовно величним, у супроводі явлення ангельських чинів та святих. Воно буде одночасно видним всьому світові: «бо, як блискавка, блиснувши від одного краю неба, світить до другого краю неба, так буде Син Людський у день Свій» (Лк. 17:24) – каже Євангеліє.

Все це – не метафори, не алегорії, не притча, але істина нашої віри. У Символі православної християнської віри ми щоразу сповідуємо, що Син Божий Ісус Христос «знову прийде у славі судити живих і мертвих». І в цю неділю, за тиждень до початку Великого посту, Церква особливо нагадує нам про цю істину.

Нинішній стан співіснування у світі та в людстві добра і зла, існування гріха поруч з праведністю – неодмінно завершиться. Завершиться влада смерті над людьми. Завершиться містичне, таємниче перебування Христа лише з вірними та серед них – бо настане кінець цього віку, настане завершення цього періоду буття творіння. І підсумком всього буде Страшний суд.

Суд цей буде над людством і над ангелами, які згрішили. Сатана і всі підлеглі йому біси будуть остаточно зв’язані та вкинути у геєну вогненну, бо всі вони підлягають однозначному та неминучому осудженню. А от для людей Страшний суд буде різним – ті, хто чинив зло, будуть осуджені разом з дияволом, якому вони корилися в земному житті та рабами якого добровільно були. А ті, хто чинив добро – успадкують Царство Небесне, яке Бог приготував для них.

Саме тому суд Господній в день, коли Христос явиться знову в світ, але вже у всій величі Своєї божественної слави, називається Страшним судом. Він страшний не тому, що явлення Божого Сина буде чимось жахливим, але тому, що суд цей буде остаточним, і присуд, на ньому винесений – буде вічним. Гріх буде остаточно покараний, а праведність – остаточно винагороджена.

Про все це, дорогі брати і сестри, Церква проповідує нам завжди. Але в цей час перед Великим постом вона особливо нагадує про пришестя Спасителя і про Страшний суд, аби ми наповнилися більш глибоким усвідомленням своєї відповідальності. Ми знову чуємо пророчі слова Христові, щоби вони заохочували добрих та застерігали злих.

Господь, за Його власним свідченням з Писання, «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1 Тим. 2:4). Але прийняти спасіння чи відкинути його – це у владі кожної людини особисто. Бог звершив усе для того, щоби кожна людина мала можливість звільнитися від влади гріха та жити праведно і успадкувати Царство Небесне. Але щоби для людини сталося це, вона повинна сама прикласти зусилля, викорінюючи з життя свого гріх та плекаючи праведність.

Власне, про це Господь промовляв до нас у попередні недільні дні через слова Євангелія. В образі митаря і фарисея, в образі блудного сина, який кається та повертається у дім свого батька, через приклад діяльного розкаяння митаря Закхея – в усьому цьому ми отримуємо заохочення викорінювати наші власні гріхи. Ми чуємо застереження про згубність зла, коли даємо йому над собою владу. Але також чуємо підбадьорення і заохочення, що можемо перемогти це зло, коли розкаємося і звернемося до Бога з проханням про милість та виявимо у ділах своїх цю зміну.

Бо саме за виявом нашої віри, а не лише за її декларуванням, Господь судитиме нас. І пророче слово ясно на це вказує. Праведники отримають нагороду, а грішники будуть осуджені за те, як кожен з них виявляв своє ставлення до Христа через ставлення до ближніх.

Тому ми, знаючи все це та маючи попереду особливий духовний час посту, повинні прикласти зусилля, аби віддалитися від гріха і наблизитися до праведності. Відкинути зло, яке впливало на нас. Щоби через свідчення віри та через добрі діла вже в цьому житті досягати просвітлення і сповнення Духом Святим. А в день Страшного суду отримати вирок благий та радісний.

У нашому соборі, дорогі брати і сестри, як і в багатьох інших православних храмах, ми маємо видиме нагадування про ці істини. Коли ми входимо в храм, то в іконах бачимо Христа, Його Пречисту Матір, ангелів та святих, які оточують нас. Перебуваючи в молитві духовно ми ніби стоїмо перед дверима раю та бачимо очима віри ту славу, в якій Христос явиться перед усім світом в останній день. Але коли завершується наша молитва і служіння, ми повертаємося у світ. І тоді над дверима, через які виходимо з храму, ми можемо бачити образ Страшного суду. Який є нагадуванням нам про нашу відповідальність, про винагороду для праведних і про покарання для злих.

Нехай же образ цей та істини, які особливо звіщаються нам цього недільного дня, допомагають обирати добро та праведність, обирати покаяння в гріхах і діла милосердя. Щоби в останній день нинішньої історії світу і ми з вами були серед тих, хто почує від Спасителя слова радісні: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). Амінь.