Притча про блудного сина застерігає від небезпечної думки, нібито можна досягнути блага і жити щасливо, відкинувши Бога, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у неділю про блудного сина
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Ми наближаємося до початку Великого посту і нині через притчу про блудного сина Церква подає нам як настанови щодо духовної небезпеки для людини віддалятися від Бога, так і заохочує всіх до правдивого, щирого, діяльного покаяння.
Притча, яку ми нині чуємо, має багато аспектів і витлумачень. Однак нині ми у своїх міркуваннях зупинимося лише на кількох із них.
Батько з притчі – це образ нашого Небесного Отця. Він, як люблячий і турботливий, піклується про всіх Своїх дітей. Він є господарем дому, тобто сотвореного Ним світу. Але все, що належить Йому за правом, Він не тримає недосяжним для дітей. Навпаки, Він щедро ділиться з ними благами духовними і матеріальними. «Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє» (Лк 15:31) – чуємо ми Його слова, сказані у притчі, та звернені до кожної людини.
Однак молодший син не задовольняється тим, що він має в батьківському домі та бажає, бувши спокушений принадами гріха, піти звідти. Але йде він не просто так. Він вимагає собі частину добра, яка належить йому як спадок.
І в нинішній час спадок за законом означає те, що людина, яка віддає його – померла. Бо за власного життя віддають не спадок, але можуть майно своє продати чи подарувати. Доки людина живе, то користується власним майном, а коли помре, то майно переходить спадкоємцям. Так само, як це є нині, було і в ті давні часи.
Тому вимога молодшого сина не просто мала майнову складову, коли він забрав з дому батька частину багатства, щоби на нього вести розпусне життя. Своєю вимогою дати частку згідно з законом син ніби промовляє до батька: «Хоч ти ще живий, але віддай мені спадок!» Тобто заради майна і гріховного життя, яке він сподівається вести завдяки забраному з батьківського дому, син готовий у думці своїй вважати батька вже померлим.
Цей момент з притчі морально нагадує те ставлення, яке багато людей мають до Небесного Отця. Бог сотворив нас, Він любить нас як Своїх дітей. Він щедро подає нам усе необхідне та обіцяє ще більші, невимовні блага у майбутньому житті. Однак замість того, щоби жити в цій любові та мати істинне благо, люди готові зректися Бога, визнати Його у власній думці ніби «мертвим», «неіснуючим». Щоби ті блага, які є даром Божої любові, вважати своєю власністю, якою можна порядкувати, як заманеться.
У цьому тлумаченні притча про блудного сина ніби перегукується з іншою євангельською притчею – про злих виноградарів. І в одній, і в іншій притчі ми бачимо намагання привласнити те, що не належить людині, навіть ціною вбивства. Лише у причті про блудного сина це вбивство є ніби в думці, є умовним. А в притчі про злих виноградарів ці зажерливі робітники справді змовляються вбити сина господаря, щоби беззаконно заволодіти виноградником, як синівським спадком.
Як батько не відмовив синові у його проханні, так і Бог не відмовляє людям у їхньому прагненні ніби звільнитися від Нього, полишити Його. Отець Небесний справді любить кожну людину, а тому не нав’язує свою любов силою, не примушує до неї. Якщо людина не хоче бути з Небесним Отцем – Він силою не тримає її у своєму домі. Однак коли діти Божі роблять помилковий вибір та, отримавши дарування від Господа, марнують їх на гріхи, то раніше чи пізніше стається з ними те саме, що і з блудним сином.
Спаситель каже у Євангелії: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23). Неможливо поза єдністю із Богом здобути благо. І навіть коли людина, отримавши дари й таланти від Творця, вважає себе багатою лише завдяки самій собі, неминуче настане час, коли вона зубожіє, як зубожів блудний син.
Тож притча, яку ми нині чуємо, застерігає кожного від помилкової та небезпечної думки, що нібито можна досягнути блага і жити щасливо, відкинувши Бога, Що можна полишити нашого Небесного Отця, піти від Господа без згубних для себе наслідків. Притча нагадує, що всяка людина, яка відходить від Бога, раніше чи пізніше зітнеться зі скорботними наслідками – як із ними зіткнувся блудний син, опинившись у неймовірній скруті, зазнавши убогості та голоду.
Водночас попереджаючи нас, притча також дає нам і надію на відновлення. Навіть якщо ми вчинили богопротивно, якщо пішли від Небесного Отця, бувши спокушені принадами гріха – Господь не відкидає нас остаточно, залишаючи завжди можливість бути прийнятими до батьківського дому завдяки щирому і діяльному покаянню.
Притча спонукає нас до такого покаяння та показує його дію і його плоди. Коли ми усвідомлюємо згубність життя без Бога, життя гріховного – Господь дає нам можливість змінитися, оговтатися, очиститися та повернутися до кращого. Але для цього ми самі повинні духовно потрудитися. Бо покаяння істинне, а не уявне, означає не просто визнання того факту, що в нашому житті був гріх. Правдиве покаяння передбачає, що ми, зрозумівши згубність наслідків гріха, відмовляємося від нього. Ми йдемо від нього, тікаємо, не бажаємо вже із гріхом мати щось спільне.
Лише таке діяльне і плідне покаяння приносить нам полегшення та дає можливість відновитися. І притча заохочує нас, бо показує Отця Небесного як люблячого батька, який милосердно приймає у свої обійми дитину свою, яка покаялася і повернулася.
Тож, дорогі брати і сестри, отримавши нині з Євангелія для себе як застереження, так і підбадьорення, маємо краще усвідомити свій власний стан та використати час Великого посту, його особливий покаянний настрій для того, щоби кожному оговтатися від облещення гріхами. Використати цей час, щоби діяльно покаятися і повернутися до Отця Небесного. А Він, як батько на дорозі додому, чекає на всіх нас, щоби прийняти у обійми любові. Амінь.