Слово Митрополита Епіфанія на актовому дні Київської православної богословської академії

Слава Ісусу Христу! Преосвященні владики, дорогий отче ректоре Київської православної богословської академії, шановні професори та викладачі, дорогі гості – отці ректори та представники наших богословських навчальних закладів, шановні студенти, дорогі брати і сестри!

Ще раз сердечно вітаю всіх, і в першу чергу нашу академічну спільноту, зі святом на честь апостола і євангеліста Іоана Богослова – нашого особливого духовного покровителя як для Київської академії, так і для всієї нашої богословської науки та закладів духовної освіти.

Цей день ми розпочали зі спільного богослужіння, з Божественної літургії в академічному храмі апостола Іоана Богослова. І це не є лише виконання вимог уставу та традиції – це є нагадування кожному з нас, що богослів’я як наука, нерозривно пов’язане з богослужінням, з богопізнанням та богоспілкуванням.

Почесне іменування апостола Іоана Богословом є свідченням для кожного з нас, що наука, до пізнання, вивчення та поширення якої ми покликані, в жодному разі не може бути зведена лише до інтелектуального процесу вивчення, поширення та накопичення інформації. Безперечно, що зовнішня сторона богослів’я є важливою та необхідною, воно має відповідні форми та традиції дослідження, використовує наукові методи. Але без молитви та повноти участі в церковному житті – немає і не може бути правдивого богослів’я. Наше свято на честь церковної науки щороку символічно підкреслює це, бо ми завжди розпочинаємо його саме з богослужіння та Євхаристії.

Попри намагання богоборців минулого і сучасності заперечити і відкинути науковість богослів’я – воно і у ХХІ столітті живе та розвивається. Воно продовжує духовну та інтелектуальну традицію, яка має тисячі років історії та початок якої було покладено ще у раю через спілкування першостворених людей Адама і Єви з їхнім Творцем. Однак принципова особливість богослів’я відрізняє його від усіх інших сфер накопичення та поширення знань саме тим, що воно неможливе – якщо ми кажемо про правдиве, а не викривлене, сфальшоване богослів’я! – воно не можливе без молитви, без участі в таїнствах Церкви, без особистого довершення в чеснотах, сукупністю яких є любов.

«Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершеності» (Кол. 3:14) – свідчить нам апостол Павло в Посланні до Колосян. А святий Іоан, який справедливо іменується апостолом любові, підкреслює: «Бога ніхто ніколи не бачив. Якщо ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, i довершена Його любов є в нас» (1 Ін. 4:12). Бог є невидимим, Бог є дух, але любов Божа до нас дозволяє нам пізнавати Його. І, усвідомлюючи це, ми свідчимо у відповідь нашим життям, нашою молитвою, нашим спільним служінням вдячність Богу.

Євхаристія – це таїнство подяки, в якому ми приносимо Богу те, що можемо дати Йому як люди. Приносимо безкровну жертву, приносимо свідчення віри та молитву, засвідчуємо нашу єдність в любові до Господа і до наших ближніх, як Спаситель і заповідає нам. Водночас це є таїнство служіння Бога нам, людям – таїнство відповіді на нашу любов, жертва Сина Божого. Він для нас віддає Своє життя, Свої кров і плоть, ними омиваючи нас від скверни гріхів та насичуючи для осягнення життя вічного.

Символічно, що відродження нашої української православної богословської науки нерозривно пов’язане саме з храмом Іоана Богослова в Михайлівському Золотоверхому монастирі. Тим храмом, який єдиний з усього монастирського комплексу зберігся після десятиліть атеїстичних гонінь та більшовицької руїни. Чимось його доля нагадує долю самого апостола Іоана, який, як ми знаємо, єдиний з апостолів Христових не був страчений гонителями, хоча за свідчення істини теж був ув’язнений.

Господь зберіг наш академічний храм серед руїни, щоби від нього і навколо нього розпочалося відродження нашої давньої богословської школи, історія якої налічує вже понад чотири століття. Бо відновлення державної та церковної незалежності України створило для нас можливість, після років вавилонського полону, саме на цьому святому місці відродити те, що кремлівська імперія зла старанно винищувала.

І нині, посеред страшних подій війни, яку кривавий «руссікй мір» веде не лише проти України, але і проти самих основ християнської цивілізації, огидним чином викривляючи вчення церковне та спотворюючи закони людські на догоду злу, ми нашою молитвою, нашим життям, нашою працею, розвитком богословської науки та духовної освіти, вихованням нових поколінь проповідників слова Божого та служителів Церкви свідчимо – любов і правда неодмінно переможуть. Бо Бог є любов, Бог є світло, Бог є істина. І якою би довгою не була ніч – вона все одно завершується сходом сонця, світло відганяє морок.

Слід правдиво визнати, що наша академія, як і вся наша спільнота богословської науки і духовної освіти, за зовнішніми ознаками і критеріями оцінювання не можуть вважатися найкращими чи найбільш успішними. У світі є багато наукових закладів та богословських шкіл, які пишаються і більш тривалою історією, і кращою матеріальною базою, і більш знаменитими іменами професорів. Однак це не повинно бути для нас приводом думати про якусь власну меншовартість чи другорядність. Бо попри можливу відсутність певних зовнішніх ознак, ми маємо те, чого, переконаний, багатьом не вистачає – ми здатні викривати неправду і шкідливість лжевчення «русского міра», цього новітнього ідолопоклонницького єретичного вчення, що підриває основи християнства. В той час, як дехто не лише у православному середовищі, але і в більш широкому християнському контексті досі намагається знайти релігійне виправдання для російської імперії зла та для її викривленої, поневоленої духом світу цього Церкви, в час, коли є навіть такі ієрархи, які тирана і антихриста сучасності називають «козирем православ’я» та поклоняються йому – ми з цього святого місця словом і життям свідчимо правду.

Свідчимо правду так само, як це доводилося робити апостолам і учням Христовим від початку. Супроти них виступали мудреці юдейські та еллінські, з мечем і вбивствами проти них постала наймогутніша імперія тогочасного світу. Вони були у меншості – але саме вони перемогли. Бо спиралися вони не на зовнішню силу чи людську премудрість, а на правду і любов Божу. Тому здійснилися щодо них слова Спасителя: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ» (Ін. 16:33).

Вірю, що і ми, з Божою допомогою, досягнемо успіху в боротьбі проти новітнього ідолопоклонства «русского міра». І наш успіх сприятиме тому, що повнота Церкви Христової подолає і цю спокусу від світу, як в минулому подолала інші численні лжевчення та єресі. Але для цього ми самі повинні старанно працювати, вдосконалюватися у пізнанні правдивого богослів’я та його поширенні.

І нехай Господь надалі благословляє успіхом та зростанням нашу Київську академію, всю нашу українську православну богословську спільноту та наші освітні інституції. А молитовне заступництво, настанови і приклад життя святого апостола і євангеліста Іоана Богослова нехай завжди будуть нам на допомогу у здійсненні нашого покликання. Амінь.