Любов повинна бути істинною, а не декларованою, виявлятися не просто у словах, але в справах, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Цього недільного дня ми чуємо з євангельського читання щонайменше три повчальні уроки, на які маємо звернути тепер свою увагу.

Перший з них полягає в тому, що головним законом, який лежить в основі заповіданого людям від Господа, є закон любові. Людина повинна любити Бога настільки сильно, наскільки вона взагалі здатна до любові, та повинна любити ближнього свого як самого себе.

Звернімо увагу, що на перше місце у Писанні поставлена любов до Бога, бо без неї навіть любов до ближніх може перетворитися на гріховне почуття. Адже ніхто і ніщо у світі цьому, навіть наші рідні і близькі, не повинні і не можуть посідати те місце, яке належить єдиному Богу.

Це важливо пам’ятати, бо і в минулому, і особливо в наш час можна бачити приклади того, як під іменем любові може ховатися щось, цілком їй протилежне. Як під образом ангела світла може являтися сатана, так і різноманітні гріховні явища й пристрасті можуть приховувати себе за добрим іменем любові.

Нещодавно ми вшановували пам’ять жертв Голодомору-геноциду, влаштованого кремлівськими тиранами на нашій землі задля знищення мільйонів українців. Цей страшний злочин був прикритий іменем любові до народу, любові до бідних, до робітничого класу. Однак насправді така фальшива любов була лише завісою для безбожників більшовиків, які за нею ховали свої криваві жорстокі злочини.

І нині ми теж є свідками, як любов’ю до Православної Церкви, до історії Московської держави та ідеями «русского міра» виправдовують криваві злочини російської збройної агресії. Знову і знову кремлівська тиранія посилає ракети, бомби, дрони та інші смертоносні знаряддя на наші мирні міста, на оселі мирних українців, на нашу цивільну інфраструктуру. Самі для себе та у пропаганді для світу російські агресори виправдовують ці злочинні дії фальшивою любов’ю. Але за плодами їхніх справ ми бачимо, що подібнанеправдива любов є любов’ю до кровопролиття і злочинів, тому не має вона нічого спільного, окрім звучання назви, із заповіданою Богом любов’ю.

Правдива ж любов, яка дійсно є виконанням Божого закону, пізнається за тими ознаками, які дав нам у Писанні Сам Господь.

Така любов виявляється у справах, зокрема у ділах милосердя, які ми виявляємо до ближніх. Так нас застерігає і апостол Іоан Богослов, написавши у посланні: «Хто каже: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ін. 4:20).

Також і апостол Павло у своєму Першому посланні до Коринфян подає ознаки правдивої любові. Він пише: «Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить» (1 Кор. 13:4-7).

Тож за такими ознаками, дорогі брати і сестри, ми провинні оцінювати, чи виконуємо ми заповідь Божу про любов так, як належить? І коли бачимо, що виконуємо її недостатньо, то належить нам прикладати зусилля, щоби мати більшу міру любові правдивої.

На допомогу в цій справі нам приходить також сказана Спасителем притча про милосердного самарянина. З неї ми беремо для себе ще один урок – урок діяльної любові через допомогу для тих, хто трапився нам на життєвому шляху і хто цієї допомоги потребує. Хоча людина, що постраждала від розбійників, була чужа для проїжджого самарянина і за вірою, і за нацією, вона не була ні родичем, ні другом, – однак любов і милосердя спонукали цього самарянина вчинити добру справу.

Бог виявив до нас найвищу міру любові – заради грішників Син Божий зійшов з небес, воплотився, терпів приниження аж до смерті на хресті. З цього ми знаємо, що Він не лише заповідає нам любити Його і один одного, але Сам подає приклад жертовної любові. Тому,коли ми справді хочемо бути учнями Христовими, то повинні наслідувати приклад нашого Учителя та бути милосердними до ближніх, бо і Господь наш є милосердним до нас.

Третій урок з почутого нами нині читання Євангелія полягає в тому, що наша любов не повинна бути абстрактною. Адже не раз можна побачити в житті приклади того, як люди можуть говорити гарні речі про гуманізм, про любов до людства – і водночас мати ворожнечу з рідними та близькими, із сусідами та з колегами по роботі.

Даючи заповідь любити ближнього Господь, окрім іншого, вказує і на цей аспект. Адже ближнім є той, хто зараз поруч з нами, є той, хто трапився нам на життєвому шляху. І свою любов, як виконання Божої заповіді, ми повинні спрямовувати не просто узагальнено до людства, до народу чи до громади, але виявляти її у конкретних, реальних діях щодо наших ближніх.

Підсумовуючи все сказане, хочу побажати, щоби ці три уроки були нам на допомогу, аби ми краще виконували Божу заповідь любові: перший – що Господь повинен бути для нас на першому місці; другий – що любов повинна бути істинною, а не декларованою, виявлятися не просто у словах, але в справах; і третій – що ці справи ми повинні спрямовувати до тих, хто трапився нам на життєвому шляху, виявляючи добро всякому, хто потребує нашої підтримки.

І на завершення, дорогі брати і сестри, ми повинні також згадати про святого апостола Андрія Першозваного, пам’ять якого сьогодні вшановує Церква. Адже серед усіх апостолів він мабуть є найбільш близьким до нашого народу. Він проповідував серед наших предків у землях Криму, Причорномор’я та Подніпров’я і за літописним свідченням благословив місце, де нині стоїть наш Золотоверхий Київ. Тож, вшановуючи пам’ять цього апостола, ми також згадуємо про наше духовне коріння, про те, що і наша Помісна Церква має початки апостольські. Також нині з нагоди цього свята ми молитовно вітаємо нашу Матір-Церкву в Константинополі, адже її засновником і першим святителем був саме апостол Андрій, особа якого в особливий духовний спосіб навіки пов’язує Царгород і Київ, Українську Церкву-Доньку з нашою Матір’ю – Вселенським Патріархатом.

Святий апостоле Андрію Першозваний, моли Бога за нас і за Церкву Українську, яку ти заснував і благословив! Амінь.