Віримо, що з Божою допомогою Україна вистоїть у боротьбі з російською тиранією, доки суд Божий не здійсниться над «русскім міром» і його провідниками, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю після Різдва Христового

Дорогі брати і сестри! Христос народився!

Вшановуючи подію Різдва Христового, ми чуємо у ці дні свідчення не лише про радість тих, хто отримав підтвердження виконання давніх пророцтв про прихід у світ Месії-Спасителя – віфлеємських пастухів та східних волхвів. Також ми чуємо і про озлоблення Ірода, який спочатку хоче таємно дізнатися про Боже Дитя, а потім, коли зрозумів, що його хитрість не досягла успіху, посилає вбивць знищити всіх немовлят у Віфлеємі та околиці. Бо так він сподівається вбити і те Дитя, Яке його налякало.

Чому злякався і стривожився Ірод? Бо він був не законним царем, а узурпатором. Він хитрістю та підступністю захопив правління, яке не належало йому за правом. Тому хоча з допомогою завойовників римлян і утвердив він свою владу над народом, але постійно побоювався, що хтось, хто має більше права на царювання, скине його з престолу.

Цей страх спонукав його чинити багато злочинів, описи яких залишилися в історії. Зокрема, він віддав на страту свою дружину, своїх синів, одного з яких вбили незадовго перед його власною смертю – так сильно він прагнув тримати у своїх руках владу, навіть коли вже був на смертному одрі.

Саме тому сполучення владолюбства і страху спонукали Ірода стривожитися через звістку про народження Месії та віддати наказ про вбивство немовлят. За юдейським тлумаченням біблійних пророцтв Месія мав стати вічним царем Ізраїля, відновити велич давнього царства часів Давида і Соломона, звільнивши країну і народ від панування іноземців. Відтак Ірод бачив у народженому Месії лише конкурента у боротьбі за трон царський. Бувши жорстоким навіть щодо своєї власної родини, Ірод тим більше не мав милосердя щодо тих, про кого він думав, як про своїх потенційних суперників у боротьбі за царювання.

Сам Ірод походив не від юдеїв, а від сусіднього народу ідумеян, які були завойовані юдеями та навернені до їхньої віри. Отже, хоча формально цар виковував приписи старозавітного закону, але для нього це було лише способом підтримувати своє правління.

Бо якби він справді був віруючим, то зрадів би, що на час його життя припало здійснення волі Божої, виконання пророцтв та явлення Месії, як зраділи три волхви. Але він виявив цілком протилежне ставлення до новини, про яку дізнався від мудреців зі Сходу, чим на ділі показав, що віра його була лише вдавана.

Щоби зміцнити свою владу, Ірод багато зусиль і коштів витратив на перебудову та оздоблення храму в Єрусалимі. Храм цей, відбудований після повернення народу з полону Вавилонського, був менш величним у порівнянні із Соломоновим. Тому, бажаючи догодити народу та показати себе справді релігійним, Ірод реконструював будівлі, додав до храмового комплексу нові, так що вся споруда набула значно пишнішого і більш вражаючого вигляду. Саме про ці будівлі йдеться, коли Господу Ісусу Христу вказували на велич хаму: «І коли деякі говорили про храм, що він прикрашений коштовним камінням і посудом, Він сказав: надійдуть дні, в які з того, що ви тут бачите, не залишиться каменя на камені, який не зруйнується» (Лк. 21:5-6). Так з часом і сталося: у відповідь на повстання юдеїв римляни взяли в облогу та захопили Єрусалим, а храм згорів. Історія оповідає, що коли горів храм, то дорогоцінні золото та срібло, які були в ньому, плавилися. А тому потім римляни розбивали залишки стін храму, шукаючи дорогоцінний метал, який міг залишитися серед руїни. Відтак величний храм Ірода не просто був зруйнований, але навіть кожен камінь його буврозбитий завойовниками.

Згадавши історію царя Ірода, який був жорстоким гонителем новонародженого Сина Божого та вбивцею, але при цьому був на показ побожним та навіть будівничим храму, маємо ми з цього зробити належні висновки. Адже не раз так ставалося в історії, що показна, зовнішня релігійність приховувала в людях відкинення правди Божої. Таким був Ірод, такими пізніше виявили себе первосвященики Анна і Каяфа, а також інші члени Синедріону, фарисеї та книжники, які відкинули Христа і засудили його на смерть.

Всі вони приймали зовнішню форму релігійності, виконували зовнішні приписи та обряди. Але водночас істинного Бога і Його правдиву волю вони відкинули. Іроду не потрібен був живий істинний Месія – він боявся Його і прагнув знищити. Так і в наш час ми бачимо, як послідовники вчення «русского міра» уподібнюються Іроду та іншим лицемірам: вони демонструють показну релігійність, будують грандіозні храми та коштовно їх прикрашають, пишно виконують релігійні обряди, але водночас руйнують, грабують і вбивають, благословляють війну та пролиття крові невинних, вихваляють вбивць і душогубів та ще й пишаються усім цим.

Як Іроду не був потрібний живий Месія і він боявся Його, так і послідовникам вчення «русского міра», а особливо тим, хто начальствує серед них – кремлівському тирану та його підлеглому російському патріарху – не потрібні ані пізнання волі Божої, ані вчення Євангелія, ані заповіді Господні.

Господь заповів поклонятися лише Йому одному та не творити ідолів – а «русскій мір» поклоняється кремлівській тиранії та перетворив на ідолів найбільш кривавих і розбещених російських правителів минулого.

Бог заповів не згадувати імені Його надаремно – а патріарх «русского міра» з амвону храму в час богослужіння іменем Господнім благословляє війну, злочини та вбивства.

Бог заповідав дотримуватися святості визначених днів, щоби в них звершувати лише справи благочестиві – а послідовники «русского міра» в свята церковні, навіть найбільші, як Різдво Христове і Великдень, не перестають руйнувати і вбивати.

Господь заповів шанувати батька і матір – а послідовники «русского міра» зневажають і нищать своїми смертоносними знаряддями Київ – матір міст всієї Руси, місце, звідки самі московити отримали пізнання Євангелія та хрещення.

Бог каже: «Не вбивай!» – «русскій мір» вбиває та руйнує все, до чого дістанеться.

Бог каже: «Не перелюбствуй!» – а начальники «русского міра» демонстративно аморально живуть всупереч закону Божому, водночас лицемірно заявляючи, що вони нібито «захищають цінності». Саме ці начальники своїх солдат-окупантів такожблагословляють і заохочують серед численних інших злочинів чинити насильство над українськими жінками.

Господь заповідає: «Не кради!» – а російська імперія зла краде українську історію та українську землю, краде наших українських дітей і хоче вкрасти нашу свободу та майбутнє.

Бог говорить: «Не лжесвідчи!» – а «русскій мір», аби випрадатися, послідовно, свідомо і безсоромно поширює брехню, неправду і чорну пропаганду по цілому світові.

Господь кличе: «Не бажай того, що належить ближньому твоєму» – а «русскій мір» весь сенс власного буття бачить у загарбанні нових земель та у підкоренні під своє ярмо нових народів.

Нема жодної з десяти заповідей Божих, які не були би свідомо, явно і безсоромно порушені у вченні «русского міра». А особливо порушені тими, хто зараз стоїть на чолі цієї імперії зла та її релігії. Чи довго терпітиме Бог це беззаконня і коли прийде на цих злочинців справедливе покарання?

Ми не знаємо таємниць промислу Божого. Але на прикладі тирана та вбивці Ірода, фальшивого віруючого і лицемірного будівничого храму, ми можемо переконатися, що відплата за гріх і злочини – неминуча.

Христос з Матір’ю Своєю та обручником Її Йосифом, а також, як говорить Передання, з сином Йосифа та Своїм зведеним братом Яковом, рятувався від злоби Ірода втечею до Єгипту, де перебувала Свята Родина, доки кривавий тиран не помер. І ми віримо, що з Божою допомогою Україна наша витримає, вистоїть у боротьбі з російською тиранією доти, доки суд Божий не здійсниться над «русскім міром» і його провідниками так само, як здійснився суд над лицемірами – гонителями Христа.

Просимо у Господа дати нашому народу і всім, хто у світі протидіє тиранії «русского міра», силу та мудрість твердо стояти на камені Божої правди та досягти перемоги над злом і оманою. А супротивники правди нехай осоромлені будуть так само, як Ірод, як Каяфа, як інші гонителі та мучителі від давніх часів і донині. Амінь.