Ми просимо у святителя Феодосія захисту від нашестя чужинців-московитів для краю Чернігівського і для всієї нашої України, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у Свято-Троїцькому соборі Чернігова

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми з духовним піднесенням вшановуємо 130-ліття прославлення святителя Чернігівського Феодосія, святкуючи відкриття та перенесення його чесних нетлінних мощей, які нині спочивають у Троїцькому соборі. А на початку цього року ми також згадували 330-ліття від часу упокоєння цього видатного служителя Церкви.

Час життя та праці на ниві Божій припав уродженцю Подільського краю святому Феодосію на період, названий в українській історії Руїною. Після піднесення церковного та державного, пов’язаного з відродженням Православної Київської Митрополії у 1620 році та подальшим служінням на кафедрі Київській святителя Петра Могили, після потужного повстання козацької України проти утисків з боку сусідніх народів та боротьби наших предків за утвердження рівноправного статусу Гетьманщини в Речі Посполитій – настав глибокий занепад, спричинений як військовими вторгненнями завойовників з півночі, з півдня та із заходу, так і внутрішнім розбратом серед козацької старшини та простого люду. Ось саме на ці десятиліття від піднесення козацької України в часи гетьмана Богдана Хмельницького до її нового відродження в часи гетьмана Івана Мазепи припадає життя святителя Феодосія.

Церковний шлях свідчить про талант, працьовитість, відданість Церкві, особисту чернечу скромність та глибоку побожність святого. В порівняно молоді роки він вже став помічником в управлінні церковними справами Київської Митрополії, допомагаючи в цьому митрополиту Діонісію. Прийнявши у Київській Печерській Лаврі чернецтво, разом з постригом він отримав ім’я на честь її ігумена преподобного Феодосія, працьовитість та смирення якого надалі наслідував у всякому місці свого служіння.

Найдовшим періодом праці святого стало його ігуменство у стародавньому Михайлівському Видубицькому монастирі, який у попередні часи зазнав глибокої руїни. Власне зі служінням майбутнього святителя в цьому монастирі у 1664-1687 роках пов’язане відродження обителі як духовне, так і зовнішнє, що продовжилося також і після нього.

Досвід праці в управлінні церковними справами, особисте смирення та благочестя Видубицького ігумена привернули до нього увагу видатного його сучасника архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича, який, як тогочасний місцеблюститель Київської Митрополії, призначив його у 1678 році своїм намісником. А досягши похилого віку архієпископ Лазар просив отця Феодосія бути його помічником і після нього прийняти єпископське служіння у Чернігові, для чого призначив його ігуменом Єлецького Успенського монастиря. Коли ж владика Лазар у 1693 році відійшов до Господа, Феодосій став його повноправним наступником як архієпископ Чернігівський і всієї Сіверської землі.

Порівняно недовго служив святитель Феодосій на кафедрі, бо вже за три роки Бог покликав його до Свого Небесного Царства. Але і за цей час залишив він на Чернігівщині великий духовний слід, добру вдячну пам’ять та переконання свідків його життя і праці в його святості. Саме так щиро вважав наступний архієпископ Чернігівський Іоан Максимович, в майбутньому прославлений святитель Тобольський і Сибірський, який за молитвою до спочилого свого попередника зцілився від важкої хвороби. Також від початку багато свідків дивувалися доброму збереженню і нетлінності мощей святителя Феодосія, які протягом наступних двох століть відкривалися під час реконструкцій та перебудов Борисоглібського кафедрального собору.

Тому прославлення святителя Феодосія 130 років тому та урочисте відкриття його святих мощей для поклоніння вірним було не початком, а вінцем попереднього тривалого і глибокого його шанування як Божого угодника. І прославив його Господь у особливий час, засвітивши його як світильника перед часом темряви. Бо чекали на наш народ дві світові війни, хвилі більшовицького безбожницького терору і геноциду, зовнішні гоніння проти Церкви Христової та внутрішні церковні суперечки – все це нагадувало ту Руїну, серед якої довелося служити Богу святителю Феодосію.

Але і у ті важкі часи, і в нинішній час страшної війни, яку той самий давній заздрісний північний ворог знову веде проти нас, відчуваємо ми заступництво і допомогу святителя Феодосія. За свого земного життя він багато потрудився для відновлення і утвердження Церкви на Чернігівській землі – ми віримо, що і нині, перебуваючи на небесах, він не перестає молитися і про це славетне історією місто, де служив архієреєм, і про Київ, де у монастирі Видубицькому був ігуменом, і про нашу Помісну Церкву, для якої він працював, і про народ український, який він завжди любив.

Тож сьогодні, зібравшись біля його чесних мощей та вшановуючи його молитвами, ми просимо святителя Феодосія бути і надалі нашим теплим заступником. Просимо захисту від нашестя чужинців-московитів для краю Чернігівського і для всієї нашої України. Просимо про Церкву Українську, щоби Господь допоміг подолати внесене до неї прихильниками злого вчення «русского міра» розділення. Просимо за народ наш, щоби в час війни та у повоєнному відновленні зберігали ми єдність, мудрість, служили щиро ближнім своїм, викорінюючи всі суспільні пороки, серед яких одним з найбільш огидних та небезпечних є корупція.

Святителю отче наш Феодосію, моли Бога за нас, щоби за заступництвом твоїм Господь подав нам силу і мудрість перемагати всі підступи ворожі! Амінь.