Христос обирає самопожертву і смирення – щоби не Себе захистити, але виявити любов у жертовному служінні людству, – Митрополит Епіфаній

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми звершуємо першу Божественну літургію на щойно освяченому престолі в цьому чудовому храмі. І ця унікальна подія нагадує нам, що престол церковний є одночасно і місцем, яке символізує небесний престол Божий, і жертовником, на якому звершується Таїнство Євхаристії, тобто приноситься безкровна жертва.

Це подвійне поєднання символізму церковного престолу пов’язане зі служінням Господа нашого Ісуса Христа. Він, бувши Сином Божим, смирив Себе, став людиною, прийняв вигляд раба, як про це говорить Писання, і віддав Себе у жертву за гріхи світу. Тіло і Кров Христові, якими під час Божественної літургії стають принесені нами на престол жертовні хліб і вино – це є саме те істинне Тіло Спасителя, яке було розіп’яте на хресті, і та істинна Кров, яка була за нас пролита Сином Божим на Голгофі.

Спаситель помер заради нас. Але завдяки цьому жертовному найглибшому смиренню аж до смерті Христос стає Царем Слави і підноситься найвище за все творіння. Писання такими словами свідчить про це піднесення Спасителя, досягнуте завдяки найглибшому Його смиренню: «Тому i Бог звеличив Його i дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних і всякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славу Бога Отця» (Флп. 2:9-11).

Отже, престол церковний, який ми нині освятили для звершення богослужінь та для принесення на ньому Євхаристії, є символічним нагадуванням про жертовне смирення нашого Спасителя, завдяки якому Він став для світу істинним Царем і Вседержителем. І це символічне нагадування повинне бути спонуканням для нас, щоби ми, якщо бажаємо осягнути вічне блаженне життя у Царстві Небесному, заради цієї мети слідували за Христом, брали з Нього приклад у жертовній любові та смиренному служінні благу наших ближніх.

Христос смиряється і жертвує Своїм життям не тому, що у Нього не було іншого вибору чи можливості. Петру, який своїм мечем хоче захистити Його від арешту, Господь каже, що Він може навіть тепер ублагати Отця Небесного і на захист до Нього прийде дванадцять легіонів ангелів. Але тоді не звершиться спасіння світу, не буде виконана воля Божа. Тому Христос обирає самопожертву і смирення – щоби не Себе захистити, але виявити любов у жертовному служінні людству.

І Царем Господь Ісус стає не лише тому, що Він є Син Отця Небесного. Згадані вже раніше слова з Послання апостола Павла підтверджують, що гідність бути найвищим Царем-Вседержителем Спаситель отримує саме завдяки жертовній любові та хресній смерті. Як Бог, як Друга Особа Пресвятої Тройці, Син Божий є всевладним від початку та за Своєю божественною природою. Але як Спаситель, як Боголюдина, Христос підноситься над усім і посідає престол саме завдяки викупній жертві, яку Він приніс на хресті на Голгофі.

Усвідомлюючи все це і знаючи заклик нашого Спасителя, звернений до нас, взяти кожному свій хрест і йти за Ним, ми, дорогі брати і сестри, повинні пам’ятати всі ці істини. І, дивлячись на церковний престол під час богослужінь, вклоняючись Спасителю, який на цьому престолі невидимо перебуває, ми маємо згадувати про наш власний обов’язок смиренного служіння Богу і ближнім, обов’язок жертовності. А коли будемо йти цим вірним життєвим шляхом, то тоді і ми, за обітницею Спасителя, будемо там, де і Він перебуває – матимемо вічне життя у Царстві Небесному, про яке престол цей також нам постійно нагадує.

Дорога громадо, отці та владики!

Окрім урочистого освячення престолу ми сьогодні молитовно вшановуємо пам’ять видатного сина Прикарпатського краю і цілої України, сина цієї благословенної землі, блаженноспочилого Патріарха Володимира (Романюка). Цьогоріч йому би виповнилося 100 років від дня народження, але вже минуло 30 літ від часу його упокоєння. А також минуло і три десятиліття від того поворотного дня нашої новітньої історії, коли звершувався його похорон, і який названо було «Чорним вівторком», але який став прообразом наших двох революцій, наших двох великих Майданів.

Патріарх Володимир двічі за своє життя був ув’язнений і беззаконним судилищем кинутий у кремлівські табори – за любов до України і за любов до рідної Православної Української Церкви. Перший строк ув’язнення він відбув як повстанець проти російсько-більшовицького панування на українській землі. А другий строк – як священик, який противився радянському ярму, силою накинутому на Православну Церкву в Україні та на український народ.

Патріарх Володимир свідомо жертвував своєю свободою, можливістю здобути з ласки влади щось краще тут, у земному житті. Але його жертовну любов до Бога і до рідного українського народу бачив Господь, і тому покликав його до служіння єпископа і Патріарха. І навіть після свого упокоєння Патріарх Володимир послужив Церкві та Україні, у день «Чорного вівторка» та після нього об’єднавши навколо себе, навколо свого діла життя і своєї пам’яті багатьох тих, хто продовжив боротьбу з російською імперією зла та з ярмом «русского міра» на шиї українського православ’я.

Тож сьогодні у молитвах і спогадах на рідній для Патріарха Володимира землі Прикарпаття, де він народився, де боровся і служив, ми підносимо особливі молитви за упокоєння його душі та за вічну пам’ять і Царство Небесне для нього. А також молимося за всіх, хто продовжує справу боротьби за рідну Україну і за свою автокефальну і помісну Українську Церкву, молимося за допомогу від Господа для живих і за спокій душ в оселях праведних для спочилих.

Нехай перед цим церковним престолом, як і перед кожним престолом у наших православних українських храмах, довіку згадуються в молитвіімена всіх тих, хто у різні часи жертовно боровся і служив заради Бога, заради Церкви і заради нашого рідного українського народу. І серед цих імен нехай завжди звучить ім’я блаженної пам’яті Патріарха Володимира – гідного сина Церкви і нашого народу. Вічна і світла йому пам’ять, а Богу нашому слава на віки віків! Амінь.