Маємо пройти всі випробування, щоби нарешті покласти край неволі, в якій століттями тримав нас і намагається досі тримати «русскій мір», – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у день свята Собору Пресвятої Богородиці в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври

Преосвященні владики, всечесні отці, дорога братія Лаври, дорогі брати і сестри! Христос народився!

В другий день святкування Різдва Христового, коли Церква вшановує Собор Пресвятої Богородиці, тобто урочисто прославляє Діву Марію як ту, Хто послужила звершенню тайни боговтілення, ми зібралися тут, у нашій великій святині, в Лаврі Печерській, у домі Пречистої нашої Владичиці, щоби виявити до Неї нашу особливу любов і повагу.

З читань євангельських, які чуємо цими днями, ми отримуємо нагадування про обставини Різдва Христового. Для Діви не знайшлося дому у Віфлеємі, тому Дитя Своє Вона народила у печері-вертепі, де від негоди пастухи ховали свійських тварин. І невдовзі по народженню Сина Марія з обручником Йосифом змушені були тікати у Єгипет, щоби там знайти захист від озлоблення тирана Ірода.

Бачимо, що у цей винятково важливий як для Самої Приснодіви, так і для всього людства час Вона опинилася поза власним домом, поза визначеною постійною оселею. Вона була подорожуючою в світі цьому, щоби, попри зовнішні виклики, виконати волю Божу і здійснити власне призначення – стати Матір’ю Месії-Спасителя. Відтак весь світ, кожне місце, куди спрямовувала Діву Марію воля Господня, ставали Її домом.

Звершивши Своє покликання тут, на землі, Пречиста Богородиця волею Її Сина стала також не лише Його Матір’ю, але і Матір’ю для всіх вірних. Діва Марія, прийнявши в усиновлення улюбленого учня Христового Іоана Богослова, через це прийняла як Своїх дітей і всіх тих, хто увірував у Євангеліє.

Відтак, хоча після Успіння і взята Богородиця Сином Своїм в небесні оселі, але не полишила Вона без піклування та допомоги також і світ цей. Свідченням цього є численні чудотворні Богородичні ікони, через які Господь рясно виявляє благовоління до тих, за кого молитовно заступається Пречиста Владичиця. А кожен храм, і особливо ті, які присвячені Божій Матері, які, як цей собор Успенський, відзначені Її особистою увагою, – бо Вона, як свідчить Передання, Сама явилася будівничим собору і дала повеління воздвигнути на горах київських цю святиню – всі ці храми стають істинним домом Богородиці.

Тим домом, куди ми можемо прийти, як приходимо дітьми у материнську оселю. Як дитина лине до матері своєї, так всі ми, вірні християни, линемо до нашої спільної духовної Матері – Пресвятої Богородиці. І згадуючи той особливий для Неї Самої день, коли Вона народила Спасителя світу, ми зібралися до цього материнського дому, щоби молитвами і служінням прославити та вшановувати Її.

Служіння Богородиці як у час Її земного життя, так і після Її чесного Успіння нагадує кожному з нас про наш власний обов’язок виконувати волю Божу. Бо саме завдяки глибокій і непохитній відданості Богові Діва Марія здійснила Своє покликання та стала Тією, Хто приніс радість всьому світові.

Згадавши про подорожі Діви Марії як християни ми пам’ятаємо також образ подорожуючого, який подає нам святий апостол Павло. Адже, як пише він у Посланні до Євреїв, ми «не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього» (Євр. 13:14). Так жила Діва Марія, так жив Сам Спаситель, коли в подорожах не мав навіть де голови прихилити. І хоча у більшості ми з вами маємо місце, де живемо протягом тривалого часу, однак повинні ніколи не забувати, що наш істинний дім – це оселя Отця Небесного, Його Царство. А все, що є у світі цьому – для нас є лише велика подорож. Це наш власний шлях повернення до того правдивого дому, де нас чекає Христос, де нас чекає наша Матір – Пречиста Богородиця, де нас чекають наші старші брати і сестри – святі угодники.

Всяка подорож пов’язана з певними випробуваннями, з труднощами або навіть з небезпеками. Однак лише здолавши шлях ми можемо досягнути того місця, до якого прагнемо. Це стосується не лише звичайних подорожей життєвих, але також і нашого шляху духовного.

Як Церква і як народ ми зараз подібні до того люду Божого, який вийшов з полону, із землі рабства, із духовного Єгипту і Вавилону, щоби бути вільними. Понад три століття наш народ і нашу Помісну Церкву чужинець тримав у державному та релігійному ярмі. Шлях наш до свободи важкий та небезпечний – так само, як був важким і небезпечним шлях виходу з рабства єгипетського і вавилонського. Але ми маємо здолати його. Маємо пройти всі виклики і випробування, щоби нарешті покласти край неволі, в якій століттями тримав нас і намагається досі тримати «русскій мір».

Шлях цей складний і важкий, багато ще є тих, хто оглядається на дорозі назад, в рабське, але зрозуміле для них минуле. Оглядається, як жінка Лота дивилася на Содом. Згадує дешеву радянську ковбасу так, як євреї згадували єгипетські котли з м’ясом.

Але повертатися у рабство, з якого нас звільнив Господь – це гріх. Такий самий, як прагнути повернення до єгипетських котлів чи до содомської заможності. Тому, не зважаючи на всі виклики, ми маємо йти вперед – геть від Москви, геть від цього новітнього Содому, Єгипту і Вавилону, опанованого духом диявольської гордині, людиноненависництва і кровопролиття.

Шлях цей складний, але на ньому ми не самі. У ці різдвяні дні ми згадуємо пророчі слова Ісаї, який свідчить: «З нами Бог!». Справді так і є – Господь допомагає нам і спрямовує нас, ми бачимо це на численних прикладах сьогодення і дякуємо Йому за всі благодіяння, за допомогу та захист. З нами також і Пречиста Богородиця, Яку ми часто згадуємо як Воєводу Непереможну, як Нерушиму Стіну – нашу Молитвеницю-Оранту, як ту, Яка пречистим Своїм омофором покриває від усякого зла. З нами Архистратиг Михаїл і все воїнство небесне. З нами сонми святих угодних та подвижників – отці наші Печерські та всі святі, в Україні подвигами прославлені.

Сьогодні, продовжуючи святкувати Різдво Христове та особливо вшановуючи Пресвяту Богородицю, від Якої Син Божий воплотився, у цьому домі Діви Марії ми підносимо молитви за перемогу правди і справедливий мир для України. Ми просимо захисту і допомоги для наших воїнів. Ми просимо про визволення полонених та тих, хто перебувають в тимчасовій ворожій окупації. Ми просимо про українських біженців та вимушених переселенців. Ми просимо мудрості для тих, хто наділений владою в світі цьому, щоби вони відновили мир та зупинили і покарали агресора.

Дякую вам, дорогі владики, отці, брати і сестри, за це спільне богослужіння, за ваші вітання та добрі побажання з нагоди Різдва Христового. Вірю, що яким би тривалим не був шлях від рабства до свободи, ми разом, підтримуючи один одного, йдучи визначеною від Бога дорогою, маючи помічниками Пречисту Діву Марію та сонм святих – здолаємо всі труднощі. І нехай всіх нас, всю нашу Церкву і наш український народ, благословляє і зміцнює народжений у Віфлеємі Христос Господь, якому слава навіки! Амінь.

Христос народився! – Славімо Його!