Хто себе виправдовує у гріхах, той осуджений буде Богом, а хто осуджує себе за гріхи – до того Бог буде милостивим, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія в неділю про митаря і фарисея

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні через притчу про митаря і фарисея Церква продовжує наше приготування до часу Великого посту – часу особливого покаяння та поглибленої молитви.

Минулого недільного дня ми чули читання про навернення митаря Закхея. І у зв’язку з цим знову ми згадували, що причиною народної ненависті до митарів були їхні здирництво та служіння римським завойовникам-язичникам. Відтак навіть саме іменування «митар», тобто збирач мита, серед сучасників земного життя Спасителя було символом явного і безсоромного грішника.

Водночас в народі послідовники фарисейського вчення вважалися особливо побожними і праведними. Бо вони мали переконання, що найбільш чисто і вірно, у порівнянні з іншими, виконують приписи закону. Тому самі вони користувалися назвою «чисті» – так з давньої єврейської мови перекладається «фарисей».

Тож не випадково Спаситель для Своєї притчі про молитву і покаяння обирає ці два образи – митаря і фарисея. Один був явним і зневаженим грішником, інший вважався серед людей і сам себе вважав праведним. Обидва вони прийшли до храму на молитву, але зміст цієї молитви був різний.

Фарисей дякував Богові за чесноти, якими пишався, а також виявив гордість, засудивши митаря. Натомість цей останній усвідомлював себе негідним, знав про свої злочини і молився щиро про прощення гріхів. Він навіть очі не насмілювався підвести та лише просив у Бога бути милостивим до його провин.

Господь, вказуючи на ці два образи, говорить, що митар, хоча був злочинцем та явним грішником, заради свого смиренного покаяння пішов з храму більш виправданим, ніж фарисей. Бо цей другий хоча і робив добрі справи та виконував певні заповіді, не міг позбутися кореня всіх гріхів – гордині. Він величався навіть перед Самим Богом і перед обличчям Господнім засуджував не себе за гріхи, але митаря.

Поданий нам Спасителем через притчу приклад розкривається додатково через настанову, яку отримуємо з Послання апостола Павла до Римлян, де написано: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. […] А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим. […] Не будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси» (Рим. 14:4,10,13).

Хто, як фарисей осуджував митаря, зневажливо судить про інших, величаючись своїми досягненнями, той знаходиться під загрозою спокуси гордині, яка є коренем гріхів, бо це був перший з них. Через гординю найвищий ангел Денниця відпав від Бога, забажавши сам бути богом всупереч Творцю, а тому став сатаною, тобто противником Божим. Відтак ті, хто гордовито і зневажливо ставляться навіть до явних грішників, яким справді був митар, не чинять цим правди, але привласнюють собі право істинного судді, яке належить не людям, а Богу.

Зрозуміло, що це не може заперечувати нашого права та навіть обов’язку розрізняти добро і зло. Щоби добро підтримувати та схвалювати, а зло викривати і осуджувати. Однак при цьому нам слід дотримуватися святоотецької мудрої настанови: «Люби грішника і ненавидь гріх».

Про це нас попереджає і апостол Павло, кажучи: «Хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти»  (1 Кор. 10:12). Хто сьогодні вважає себе праведником, може виявитися підвладним гріху чи впасти перед спокусою, бо від гордовитих відступає благодать Божа. А хто грішив раніше, але усвідомлює свої гріхи та щиро і діяльно кається в них, як покаявся начальник митарів у Єрихоні Закхей – тих Господь приймає милостиво, очищає від влади зла та подає благодать для зміцнення в чеснотах.

Тому, дорогі брати і сестри, завжди протягом нашого життя, а особливо готуючись до подвигу Великого посту, маємо пам’ятати про заохочення до виправлення і покаяння, яке подає нам образ митаря з притчі. А також про застереження в образі фарисея від показної, зовнішньої праведності, за якою ховається внутрішня гординя, – застереження від гордовитого осуду ближніх.

І якщо будемо часто вголос і подумки щиро промовляти молитву митареву «Боже, будь милостивий до мене, грішного!», супроводжуючи її діяльним виправленням і справами милосердя, як це зробив митар Закхей – тоді і ми будемо мати від Бога виправдання і милість. Бо хто себе виправдовує у гріхах, той осуджений буде Суддею Богом, а хто осуджує себе за гріхи – до того Бог буде милостивим. Амінь.