Слово Предстоятеля на урочистому вечорі пам’яті митрополита Даниїла

Преосвященні владики, всечесні отці, шановні представники державної та місцевої влади! Дорогі брати і сестри, святочна громада!

Ми зібралися тут для того, щоби урочистою Академією вшанувати пам’ять видатного церковного ієрарха нового часу, ревного будівничого богословської православної української освіти, архіпастиря Рівненської землі спочилого митрополита Даниїла. Минуло два десятиліття від часу його упокоєння внаслідок важкої хвороби. Але ми зібралися не для того, щоби лише виявляти смуток і скорботу, хоча такі почуття природні, коли ми згадуємо померлих, і особливо померлих у порівняно молодому віці. Так, ми сумуємо, але як християни ми також віримо, що смерть тілесна не є завершенням буття людини, а лише переходом від тимчасового життя до вічності.

Знаючи, скільки багато добрих справ для Церкви і України зробив спочилий владика, ми можемо лише уявити, скільки їх він ще міг би зробити, якби досі був з нами. Однак Божі шляхи несповідимі, і Господь кличе до Себе видатних ієрархів та служителів Своїх не лише у глибокій старості. Святитель Василій Великий чи наш видатний митрополит святий Петро Могила завершили свій земний шлях приблизно у тому ж віці, що і владика Даниїл. Тому маємо усвідомлювати, що не тривалість життя сама собою є важливою, але важливою є кількість та якість добрих плодів праці, які здобуті за цей час.

Сьогодні у Покровському соборі ми піднесли молитви до Бога за спокій душі владики Даниїла, звершили їх у храмі, де він служив і біля стін якого знайшов свій тілесний спочинок. Але разом із заупокійною молитвою ми не можемо не піднести і молитву подячну до Господа за те, що Він приготував для Церкви України такого видатного ієрарха в час, коли вона найбільше цього потребувала.

Саме тому це наше зібрання не лише скорботне, але також і урочисте, і певною мірою навіть радісне. Бо нині ми можемо правдиво засвідчити, що велика праця спочилого митрополита Даниїла з розбудови церковної та богословської освіти, праця з розбудови міжцерковних відносин та його служіння тут, на Рівненській землі, вже принесли та продовжують приносити численні добрі плоди.

Всі, хто знав особисто владику, хто вчився у нього і працював та служив поруч з ним, добре пам’ятають його почуття гумору, його вміння надихати влучним словом і вчасно доданими емоціями. І ми віримо, що сьогодні, коли ми зібралися на молитовний спогад про його душу і на вшанування його світлої пам’яті, він не лише в наших спогадах є серед нас, але він насправді духом з нами. І він з посмішкою та з радістю бачить, що ми, його учні та вихованці, продовжуємо його справу. Що ми продовжуємо відновлення і розбудову Церкви. Що попри складні умови Київська Академія і Рівненська Семінаріяпродовжують навчати і виховувати нові покоління українських пастирів, продовжують свою діяльність ці школи, історія яких назавжди переплетена з його іменем.

Тож нині, зібравшись на цю урочистість, ми дякуємо вам, дорогий владико, за Вашу працю, за Ваше служіння, за Ваш богословський і духовний досвід, яким Ви щедро ділилися. Дякуємо за Вашу незламну віру в успіх української справи, за віру в те, що Церква наша неодмінно досягне визнання як Помісна і автокефальна та за наближення цього благословенного часу.

Нехай вічною і світлою буде пам’ять про Вас, дорогий наш ректоре і архіпастирю! Нехай душа Ваша у спокої радіє на небесах. А ми тут, на землі, продовжимо справу, якій Ви присвятили все своє життя – справу служіння Богу, Його Святій Церкві та нашій Матері-Україні.

Слава Ісусу Христу! І слава Україні!