Якщо людина хоче бути вільною від зла і смерті, тоді вона повинна бути слухняною Богові, бо лише Він може дати їй цю свободу, – Митрополит Епіфаній
Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія у четверту неділю після Пʼятидесятниці
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Шоста глава Послання апостола Павла до Римлян, частину з якої цієї неділі читають за богослужінням в храмі, присвячена темі протистояння гріха та праведності. З гріхом у християнина асоціюється минуле та смерть, а з праведністю – побожне сьогодення, блаженне майбутнє, саме життя.
Христос помер, аби Своєю викупною жертвою знищити панування гріха над людством. Він воскрес з мертвих і через це дав тим, хто вірує в Нього, можливість свободи від гріха та вічного блаженного життя. Тому апостол Павло, беручи за основу смерть і воскресіння, підкреслює, що вибір у християнина насправді простий: або життя із Богом у праведності, або смерть без Нього у гріху. Іншого духовного стану для людини немає.
Засвідчуючи у такий спосіб істину, апостол в сутності повторює думку, викладену Самим Господом Ісусом Христом цими словами: «Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає» (Лк. 11:23). Хто не зі Спасителем – той, як раб гріха, противиться Христу. Бо такою є сила гріха – він так само, як володар примушує рабів робити те чи інше, примушує людей примножувати зло. А хто чинить зло, той противиться Богу.
Тож аби застерегти християн від повернення під владу зла, апостол Павло використовує аналогію, добре відому його тогочасним слухачам, але таку, яка у нинішньому суспільстві може породжувати певне нерозуміння – аналогію рабства. В епоху земного життя Спасителя та апостольської проповіді рабство століттями було відомим людству станом та соціальним механізмом. Тому апостол і використовує стан раба, як зрозумілу всім аналогію, при чому додає про неї: «Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої» (Рим. 6:19). Так святий Павло підкреслює, що слова про рабство є не абсолютним визначенням, але лише способом найкраще донести до слухачів думку про те, наскільки важливо християнину бути вільним від гріхів та слухняним Богові.
Саме у контексті свободи від гріха апостол Павло вживає поняття «раби Божі», яке у наш час для досить багатьох здається неприйнятним. Він каже: «Нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець – життя вічне» (Рим. 6:22).
В сучасному суспільстві, де рабство законодавчо заборонене та морально осуджене, як неприйнятний спосіб насильства над людською особистістю, слова «раб Божий», які традиційно в церковній мові вживаються щодо християн, досить часто сприймають, як нібито спосіб принизити людину, зневажити її гідність, позбавити свободи. Але у словах апостола Павла поняття «раб Божий» має зовсім інший контекст – він називає рабами Божими тих, хто вільний від гріха. А саме підкорення Богу, послух Йому, він називає єдиним способом звільнитися від рабства гріху.
«Невже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви i раби, кому підкоряєтесь: чи то раби гріха – на смерть, чи то послуху – на праведність?» (Рим. 6:16) – запитує апостол. Отже, говорячи про рабство, Павло має на увазі не приниження людської гідності, але дещо інше – виконання волі.
Бо стан раба – це стан необхідності виконувати волю господаря. І святий Павло через цю зрозумілу для його сучасників, але не так добре зрозумілу для нинішніх слухачів аналогію, нагадує християнам: у вас є свобода обрати, чию волю виконувати – диявольську, коли ви чините гріхи, чи Божу – коли дотримуєтесь заповідей Господніх.
Третього стану для людини насправді нема – бо саме буття людини залежить від Бога. Людина не існує сама собою, не вона дала собі життя. Тому коли вона намагається бути «вільною від Бога» – то стає не свобідною, але стає рабом гріха. А якщо людина хоче бути вільною від зла і від смерті, як наслідку зла – тоді вона повинна бути слухняною Богові. Бо лише Він може дати їй силу звільнитися від гріхів.
Отже, дорогі брати і сестри, наше іменування самих себе рабами Божими означає не зневагу до гідності людини та до її свободи, але спонукає нас до свободи від гріха та зла через покірність Божим заповідям. Раб має слухати волю свого господаря, тож коли ми раби Божі, то маємо слухати лише Його волю, відкидаючи гріх та всі спокуси до нього.
Як раби Божі ми маємо бути рабами праведності, рабами чеснот, рабами жертовної любові та милосердя. А для гордині, для зла, для ненависті та всіх інших згубних пристрастей – ми повинні бути мертвими. Бо мертва людина тілом своїм вже нерухома, нічого вже не робить – так і християнин не повинен робити нічого гріховного.
Господь дав нам силу бути вільними від гріха. Тож маємо бути покірними нашому Богу, як раб кориться господарю, щоби через прослух Спасителю бути цілком вільними від влади гріха. Амінь.
