Святитель Епіфаній на практиці засвідчив, що успішне осягнення богословських знань нерозривно пов’язане з втіленням євангельських заповідей у власному житті, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Епіфанія в день пам’яті святителя Епіфанія Кіпрського

Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять одного з видатних святителів давнього часу – єпископа Кіпрського Епіфанія.

Його життя припало на IV століття – на час, коли Церква була збурена численними єресями, що спотворювали богоодкровенну істину про Святу Трійцю. Спочатку значного поширення набули різновиди аріанства, яке заперечувало божественну природу Сина і Його єдиносущність Отцю. Згодом поширилося духоборство, послідовники якого заперечували божественне достоїнство Святого Духа.

Звершуючи своє служіння єпископа в Церкві на острові Кіпр, святий Епіфаній завдяки глибоким знанням Писання та твердій вірі прославився далеко поза межами острова як апологет, тобто захисник Божої правди від спотворення лжевченнями. Але вченість та богословська обізнаність Епіфанія походили не просто від його старанної наукової праці – в першу чергу, як свідчить нам його життєпис, святитель набув глибокий духовний досвід у чернечому житті, у пості та молитві, у милосерді.

Бувши від юності за своєю вірою юдеєм, Епіфаній сам навернувся до християнства завдяки спостереженню за милосердям одного ченця-подвижника. А надалі, отримавши від нього науку і ставши членом Церкви, майбутній Кіпрський святитель багато років провів у чернечих подвигах, навчаючись у більш духовно досвідчених наставників. Коли дізнався він, що хочуть його обрати на єпископа, то спочатку уникнув цього покликання, вважаючи себе недостойним. Однак Богу було угодним інше, і згодом він все одно був обраний на кафедру єпископа на Кіпрі, де і працював для Бога та Церкви протягом майже чотирьох десятиліть, аж до часу свого упокоєння у глибокій старості.

Ще за життя свого він прославився не лише даром слова та вченістю в богослів’ї, але також і даром цілительства. Тож вже тоді багатьма шанувався Епіфаній як святий, а після свого упокоєння він Церквою був визнаний одним з її отців і вчителів.

Яку науку, дорогі брати і сестри, ми можемо взяти для себе з прикладу життя і служіння святителя Епіфанія Кіпрського? Адже здається, що і час життя, і зовнішні умови його служіння та наші власні обставини – дуже різні. Однак серед багатьох повчальних речей, які життя святого може дати нам, нині хочу особливо привернути увагу до того, як нерозривно пов’язані між собою досягнення у богословському пізнанні з практичними духовними подвигами, з аскезою та молитвою.

Сам Епіфаній навернувся до християнської віри завдяки тому, що побачив, як ця віра дала добрі плоди в іншій людині, що виявилися у милосерді до нужденних і потребуючих. І потім, ставши вже членом Церкви, ченцем та єпископом, святитель на практиці засвідчував, що справді успішне вивчення Священного Писання, осягнення богословських знань нерозривно пов’язані з особистим втіленням євангельських заповідей у власному житті.

Для людини, як особистості, обдарованої від Бога розумом і здатністю пізнавати, дійсно можливе і одне лиш теоретичне, зовнішнє поглиблення знань. Людина може вивчати щось і навіть стати в цьому глибоко обізнаною, сама залишаючись осторонь, не втілюючи отримані знання у своє життя. Прикладом такого зовнішнього вдосконалення можуть слугувати згадувані у Євангелії книжники і фарисеї. Які вивчали закон Мойсея та передання старців, але так і не розуміли сутності того, що вчили, за що Спаситель викривав їх.

Справжнє пізнання істини Христового вчення нерозривно пов’язане з його практичним застосуванням. Правдива віра не може бути лише теоретичною, бо коли вона справжня і жива, то обов’язково має втілюватися у побожних справах.

Кожен з християн повинен вивчати слово Священного Писання – це наш прямий і безпосередній обов’язок, бо через Писання ми пізнаємо Божу волю, дізнаємося про заповіді, які нам слід виконувати, та отримуємо застереження від спокус і гріхів. Однак неможливо пізнати істину, яку відкриває Писання, без молитви, без духовного спілкування з Богом, Який є автором Писання і подателем одкровення.

Слово Боже, як книга Біблія, зараз доступна до читання майже для всіх. Але чому саме тепер, коли Біблію переклали на безліч мов і видали в мільйонах примірників, коли новітні засоби комунікації полегшують і доступ до тексту, і його аналіз – ми не бачимо такого ж самого стрімкого поширення віри? Одна з причин для цього та, що стати християнином означає не лише пройти процес осягнення певних знань. Бо самі собою знання не роблять людину ані віруючою, ані побожною, як не увірували Іуда, Кайяфа, Ірод і Пилат, хоча кожен з них особисто говорив із Самим Господом Ісусом Христом.

Справді, якби знання самі давали силу для віри, то хіба не слід було би визнати більш мудрими диявола і бісів, які мають значно більші, ніж люди, знання, бо не вмирають і накопичують їх тисячоліттями? Приклад святителя Епіфанія, приклад апостолів та багатьох святих доводить, що окрім знань, які справді необхідні, людина, аби пізнати істину, повинна прикладати зусилля душі для спілкування з Богом. Лише в такому спілкуванні, лише у прикладенні зусиль задля зміцнення та поглиблення власної віри, що нерозривно пов’язане з практичними добрими справами, з аскезою, тобто побожним самообмеженням, з ділами милосердя щодо ближніх – лише так знання про слова Писання, знання про Бога стають знанням, віданням Самого Бога.

Тому, дорогі брати і сестри, бажаю всім нам не просто поглиблювати знання про вчення Євангелія та про науку Церкви, як про щось теоретичне. Але, беручи за приклад святих, зокрема і шанованого нині Епіфанія Кіпрського, сполучати побожну науку з втіленням її в наше власне життя, в наші практичні повсякденні вчинки. Амінь.